Кабо-Верде
|
Республіка Кабо-Верде |
|||||
|
|||||
| Гімн: Cântico da Liberdade | |||||
 |
|||||
| Столиця | Прая 14°55′ пн. ш. 23°31′ зх. д.country H G O |
||||
|---|---|---|---|---|---|
| Найбільше місто | столиця | ||||
| Офіційні мови | Португальська | ||||
| Форма правління | Республіка | ||||
| - Президент | Жорже Карлуш Фонсека | ||||
| - Прем'єр-міністр | Жозе Марія Невеш | ||||
| Незалежність | від Португалії | ||||
| - Визнано | 5 липня 1975 | ||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 4 033 км² (172) | ||||
| - Внутр. води | незначний % | ||||
| Населення | |||||
| - оцінка Липень 2015 р. | 545 993 (165) | ||||
| - перепис 2005 р. | 507,000 | ||||
| - Густота | 126 чол/км² (79) | ||||
| ВВП (ПКС) | 2005 р., оцінка | ||||
| - Повний | $3.055 млрд (158) | ||||
| - На душу населення | $6,418 (92) | ||||
| ІЛР (2004) | ▲ 0.722 (середня) (106) | ||||
| Валюта | Ескудо Кабо-Верде (CVE) |
||||
| Часовий пояс | CVT (UTC-1) | ||||
| - Літній час | не спостерігається (UTC-1) | ||||
| Домен | .cv | ||||
| Телефонний код | +238 | ||||
Респу́бліка Ка́бо-Ве́рде (Республіка Зеленого мису, порт. República de Cabo Verde [ˈkabu ˈveɾdɨ], кабувердьяну: Kabu Verdi) — держава на 15 однойменних островах в Атлантичному океані за 620 км від західного узбережжя Африки.
Площа 4033 км². Столиця — Прая.
Зміст
Походження назви[ред. • ред. код]
Географія[ред. • ред. код]
Острівна держава знаходиться поблизу західного узбережжя Африки, поблизу узбережжя Мавританії та Сенегалу.
Архіпелаг з островів вулканічного походження, які умовно поділяються на дві групи островів:
- північна Навітряна група (порт. Ilhas de Barlavento) — Санту-Антан, Сан-Вісенті, Сан-Ніколау, Санта-Лузія — ненаселений, Сал, Боавішта, а також малі ненаселені острови — Бранку та Разу між островами Сан-Ніколау та Санта-Лузія; Пассарус навпроти міста Мінделу на острові Сан-Вісенті; Рабо-ді-Жунку біля узбережжя острова Сал; Сал-Рей та Балуарті біля узбережжя острова Боавішта;
- південна Підвітряна група (порт. Ilhas de Sotavento) — Маю, Сантьягу, Фогу, Брава, а також малі ненаселені острови — Санта-Марія навпроти міста Прая на острові Сантьягу; Гранді, Сіма, Рей, Луїш Карнейру, Сападу приблизно за 8 км від острова Брава та Арійа вздовж узбережжя цього острова.
Клімат[ред. • ред. код]
| Клімат Праї | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ | Лют | Бер | Кві | Тра | Чер | Лип | Сер | Вер | Жов | Лис | Гру | Рік |
| Абсолютний максимум, °C | 33,0 | 36,7 | 35,2 | 36,0 | 36,4 | 40,0 | 40,0 | 34,9 | 35,0 | 37,0 | 36,9 | 33,2 | 40,0 |
| Середній максимум, °C | 26,1 | 26,2 | 27,4 | 27,7 | 28,9 | 29,4 | 29,7 | 30,6 | 30,5 | 30,7 | 29,4 | 27,6 | 28,7 |
| Середня температура, °C | 22 | 22 | 22 | 23 | 24 | 24 | 25 | 26 | 26 | 26 | 25 | 23 | 24 |
| Середній мінімум, °C | 19,7 | 19,2 | 19,4 | 20,2 | 21,1 | 21,9 | 23,3 | 24,3 | 24,4 | 24,1 | 22,8 | 21,4 | 21,8 |
| Абсолютний мінімум, °C | 10,0 | 10,2 | 1,0 | 14,0 | 10,7 | 14,1 | 11,0 | 16,0 | 18,0 | 19,4 | 16,4 | 16,0 | 1,0 |
| Норма опадів, мм | 3 | 7 | 1 | 5 | 0 | 3 | 5 | 15 | 73 | 16 | 7 | 10 | 145 |
| Кількість сонячних годин | 310,0 | 282,5 | 341,0 | 330,0 | 341,0 | 300,0 | 279,0 | 217,0 | 240,0 | 279,0 | 300,0 | 279,0 | 3498,5 |
| Вологість повітря, % | 61 | 58 | 57 | 56 | 57 | 61 | 67 | 72 | 74 | 67 | 64 | 63 | 73 |
| Джерело: Weatherbase.com (вологість, середня температура)[1], Met Office для опадів[2]. | |||||||||||||
Історія[ред. • ред. код]
Острови були відкриті у 1460 році португальськими мореплавцями під час їхнього просування на південь узбережжям Африки, колонізована у 1495 році. Її економіка трималася на рибних промислах і експорті продуктів тропічної рослинності. У 1581 році потрапили під іспанську корону. З 1640 року знов володіння Португалії.
В ХІХ ст. гавань Мінделу на острові Сан-Вісенте була важливим торговим центром, як головний склад для збереження британцями вугілля для кораблів, що вирушали до Нового Світу. Зусиллями британців область, у якій знаходилася бухта, отримала розвиток, на острові було сворено вугільна та телеграфна станції.
В 1930 році урядом Португалії був прийнятий «Колоніальний акт». Положення метисів-кабовердівців до середини ХХ ст. складало більше ніж третина основного населення, що суттєво відрізнялося від положення в інших португальських колоніях. Серед них значну роль відігравали асиміладуші, які мали можливість отримати освіту та роботу в португальській адміністрації. Кабо-Верде стало першою колонією, в якій з'явилася вища освіта (Станом на 1975 рік 25% населення Кабо-Верде мало освіту, тоді як в Гвінеї-Біссау лише 5%).
У 1951 році колонія Кабо-Верде отримала статус заморської провінції (порт. provincia ultramarina). У 1953 році з португальської Гвінеї, після отримання вищої освіти, повернулися сини кабовердинців-плантаторів та підприємців, які створили на чолі з Амілкаром Кабралом підпільний рух за незалежність Гвінеї, членами якого стала революційно налаштована інтелігенція та місцеві робітники. Невдовзі А. Кабрал змушений був втікати до Анголи, де разом з Агостиньо Нето прийняв участь у створенні народного руху за звільнення Анголи.
У 1972 році провінція набула статусу автономії. В квітні 1974 року, після усунення правого режиму в Португалії, новий португальський уряд визнав Африканську партію незалежності Гвінеї та Кабо-Верде (PAIGC) в якості законного представника населення Кабо-Верде і організувало переговори, на яких партія висунула вимоги щодо незалежності країни. Португальська сторона відхилила вимоги, посилаючись на те, що в Кабо-Верде не було визвольної війни і що мешканці островів залишаються бути громадянами Португалії пропонуючи їй залишатися в статусі автономії. Все ж таки в листопаді 1974 року в Лісабоні було підписано угоду про проголошення незалежності і було сформовано перехідний уряд автономної Республіки Кабо-Верде. 30 червня 1975 року відбулися вибори в Національну Асамблею Республіки і 5 червня 1975 року було оголошено про незалежність. Після проголошення незалежності був обраний шлях на основі марксизму, який спрямовувався на побудову соціалістичної держави в короткочасному союзі з іншою колишньою африканською колонією Португалії, Гвінеєю-Бісау до 1981 року. До 1986 року назва країни використовувалася як Республіка Островів Зеленого Мису (порт.República das Ilhas de Cabo Verde). Після приходу демократичних сил з назви було прибрано слово «Ilhas», назву республіку почали використовувати як Кабо-Верде.
Перші вибори на багатопартійній основі проведені в 1991 році; переміг «Рух за демократію». Республіка спрямувала свій курс на демократичний устрій.
Політична система[ред. • ред. код]
Кабо-Верде за формою правління є парламентською республікою, згідно з Конституцією 25 вересня 1992 року, глава держави — президент, що обирається парламентом з числа депутатів. Виконавча влада належить президентові та урядові на чолі з прем'єр-міністром. Державний устрій — унітарна держава.
Парламент[ред. • ред. код]
Політичні партії[ред. • ред. код]
Найголовніші політичні партії:
- Африканська партія незалежності Кабо-Верде, заснована 19 січня 1981 року;
- Рух за демократію, заснований 1990 року.
Судова система[ред. • ред. код]
Зовнішня політика[ред. • ред. код]
Кабо-Верде є членом ООН (з 1975), Африканського Союзу, низки інших міжнародних та регіональних організацій.
Українсько-кабо-вердійські відносини[ред. • ред. код]
Уряд Кабо-Верде офіційно визнав незалежність України 16 січня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 25 березня 1992 року[3]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Кабо-Верде, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)[3]. Справами України в Кабо-Верде відає українське посольство в Португалії.
Державна символіка[ред. • ред. код]
Державний прапор країни затверджено 22 вересня 1992 року. Прапор складається із двох білих і однієї червоної смуги на синьому тлі, що символізує Атлантичний океан, в лівій половині коло із 10 (за кількістю великих островів) золотих п'ятикутних зірок.
Державний герб було затверджено у 1992 році. Рівносторонній трикутник блакитного кольору — символ єдності, рівності громадянських прав, з білим факелом всередині, символом свободи. 10 золотих зірок символізують населені острови країни, а золотий ланцюг — згуртованість народу під час посухи.
Державним гімном країни з 1966 року слугує «Пісня свободи» (порт. Cântico da Liberdade) на слова Амілкара Спенсера Лопіша і музику Адалберту Ігіну Тавариша Сілви.
Адміністративно-територіальній поділ[ред. • ред. код]
В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 14 районів.
Збройні сили[ред. • ред. код]
Чисельність збройних сил у 2000 році складала 1,15 тис. військовослужбовців[3].
Економіка[ред. • ред. код]
Кабо-Верде — одна з найменш розвинених держав. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 3,1 млрд доларів США (166-е місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 6 тис. доларів (93-е місце в світі)[3]. Промисловість разом із будівництвом становить 22 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 12 %; сфера обслуговування — 66 % (станом на 2006 рік)[3].
Надходження в державний бюджет Кабо-Верде за 2006 рік склали 325 млн доларів США, а витрати — 370 млн; дефіцит становив 14 %[3].
Валюта[ред. • ред. код]
Національною валютою країни слугує ескудо Кабо-Верде.
Промисловість[ред. • ред. код]
Головні галузі промисловості: харчова і гірнича.
Гірнича промисловість[ред. • ред. код]
Енергетика[ред. • ред. код]
За 2004 рік було вироблено 44 млн кВт/год електроенергії; загальний обсяг спожитої — 40,9 млн кВт/год[3].
У 2004 році споживання нафти склало 1,1 тис. барелів на добу (100 % імпортується), природний газ не використовується для господарських потреб[3].
Агровиробництво[ред. • ред. код]
У сільськогосподарському обробітку знаходиться 9 % площі держави[3]. Головні сільськогосподарські культури: банани, батат, цукрова тростина, кава, кукурудза, квасоля.
Транспорт[ред. • ред. код]
Перебуваючи на перетині багатьох повітряних і морських шляхів у центральній Атлантиці, Кабо-Верде має декілька міжнародних аеропортів, гаваней, а також судноремонтні потужності.
Туризм[ред. • ред. код]
У 1996 році Кабо-Верде відвідало 36 тис. іноземних туристів, що дало прибуток у 11 млн доларів США[3]. У 2013 році в країні було 552 тис. туристів (серед яких 9 % місцевих), більшість з них прилетіло з Європи.
Зовнішня торгівля[ред. • ред. код]
Основні торговельні партнери Кабо-Верде: Португалія, Іспанія, США, Італія, Нідерланди, Марокко, Бразилія, Італія.
Держава експортує: риба, банани, сіль. Основні покупці: Іспанія (38,2 %); Португалія (33,3 %); США (9,2 %), Марокко (5,4 %). У 2006 році вартість експорту склала 96,7 млн доларів США[3].
Держава імпортує: промислові вироби, продукти харчування. Основні імпортери: Португалія (40,8 %); Італія (7,8 %); Нідерланди (7,2 %); Іспанія (5,7 %); Бразилія (5,7 %). У 2006 році вартість імпорту склала 495,1 млн доларів США[3].
Торгівля з Україною[ред. • ред. код]
Торгівля з Кабо-Верде у 2009—2013 роках практично не велася (1 тис. доларів США на рік за позицією «конденсатори електричні»). У 2014 році зареєстровано експорт українських харчових продуктів вартістю у 26,5 тис. доларів США[4].
Населення[ред. • ред. код]
Населення держави у 2006 році становило 0,42 млн осіб (164-е місце в світі). Густота населення: 110,5 осіб/км² (61-е місце в світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 24,9 ‰; смертність 6,6 ‰; природний приріст 18,3 ‰[3].
Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):
- діти віком до 14 років — 37,9 % (80,6 тис. чоловіків, 79,3 тис. жінок);
- дорослі (15-64 років) — 55,3 % (13,5 тис. чоловіків, 119,4 тис. жінок);
- особи похилого віку (65 років і старіші) — 6,7 % (10,5 тис. чоловіків, 17,8 тис. жінок).
Урбанізація[ред. • ред. код]
Рівень урбанізованості в 2000 році склав 30 %[3]. Головні міста держави: Прая (113 тис. осіб), Мінделу (70 тис. осіб), Санта-Марія (17 тис. осіб).
Етнічний склад[ред. • ред. код]
Головні етноси, що складають кабо-вердійську націю: мулати — 71 %, темношкірі африканці — 28 %, європейці — 1 %.
Мови[ред. • ред. код]
Офіційна мова Кабо-Верде — португальська. Це мова навчання та управління. Вона також використовується у ЗМІ.
Кабувердьяну, креольська мова на основі португальскої, використовується в побуті і є рідною мовою практично всіх мешканців Кабо-Верде. Національна конституція вимагає заходів, щоб надати їй паритету з португальською мовою. На ній існує значна кількість літератури. З моменту незалежності від Португалії креольська поступово набуває авторитету всередині країни.
Релігії[ред. • ред. код]
Головні релігії держави: католицтво — 96 % населення, протестантизм — 3 %.
Охорона здоров'я[ред. • ред. код]
Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 70,7 року: для чоловіків — 67,4 року, для жінок — 74,2 року[3]. Смертність немовлят до 1 року становила 46,5 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 550 жителів; лікарями — 1 лікар на 5130 жителів (станом на 1996 рік)[3].
Освіта[ред. • ред. код]
Рівень письменності в 2003 році становив 76,6 %: 85,8 % серед чоловіків, 69,2 % серед жінок[3].
Витрати на освіту в 2003 році склали 4,1 % від ВВП, 20 % усіх державних громадських видатків[3].
Інтернет[ред. • ред. код]
У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Кабо-Верде користувались 5 тис. осіб[3].
Культура[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
Література[ред. • ред. код]
- Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3. Предметно-тематична частина: К–О / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2012. — 315 с.
- (рос.) Данилов П. П. Республика Зеленого Мыса. — М. : Мысль, 1984. — 141 с.
- (рос.) Григорович А. А., Грибанов В. В. Кабо-Верде. — М. : Мысль, 1988. — 108 с.
- (рос.) Дябин А., Сидорова Г. Кабо-Верде на пути к демократии // Азия и Африка сегодня. — 2008. — № 8. — С. 37-49.
Посилання[ред. • ред. код]
- Монети республіки Кабо-Верде(російська)
|
 |
Це незавершена стаття про Кабо-Верде. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
|||||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||
|
||||||||||||||
|
||||||||||
