Кавалерідзе Іван Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Петрович Кавалерідзе
Кавалерідзе І.jpg
Народився 1 (13) квітня 1887
х. Ладанський, Роменський повіт,Полтавська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 3 грудня 1978(1978-12-03) (91 рік)
Київ, Українська РСР,
СРСР СРСР
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1955–1980).svg СРСР
Звання

Народний артист УРСР

Сайт Сторінка на IMDb

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (1 [13] квітня 1887(18870413)[1], хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область — 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни.

Дитинство минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Талалаївського району Чернігівської області).

1899 — закінчив початкову земську школу.

Більш за все йому подобалося ліпити з глини фігурки людей та тварин. Такі дивні розваги привернули увагу його дядька — художника й археолога Сергія Мазаракі (представника відомого роду Мазаракі), що закінчив свого часу Петербурзьку академію мистецтв і працював хранителем скіфського відділу в Київському археологічному музеї. Він забрав хлопчика до Києва, де Іван навчався у приватній гімназії Валькера.

19071909 — навчався у Київському художньому училищі, де наставником у нього був відомий скульптор Федір Балавенський.

19091910 — навчався у Петербурзькій академії мистецтв у І. Гінцбурга.

19101911 — удосконалював художню майстерність у приватній студії Наума Аронсона (Париж), відтак повернувся до Києва, щоби взяти участь у конкурсі на найкращий проект пам'ятника княгині Ользі. Від 1912 — художник-декоратор кінофірми П. Тімана та Ф. Рейнгарда.

Пам'ятник Княгині Ользі, Київ

У лютому 1915 мобілізований до російської армії й направлений для проходження служби у 119-й запасний батальйон, дислокований у В'ятці, а в квітні 1915 його перевели до школи прапорщиків у Петергоф (біля Петербургу), згодом — до 3-го Зведеного гвардійського запасного батальйону в Царському Селі, що стояв на варті біля покоїв останнього російського імператора Миколи II у лютому 1917.

Могила Івана Кавалерідзе

Жовтневий переворот зустрів у Ромнах, де наприкінці жовтня 1918 створив пам'ятник Тарасу Шевченку. Працюючи там у відділі народної освіти, він викладав малювання у 6 школах, вів міський драмгурток і був головним режисером Роменського пересувного робітничо-селянського театру (19251930. Був наділений надзвичайною енергією. Його друзі, Огюст Роден і Федір Шаляпін, підтримували його прагнення сміливого пошуку, творче горіння. За шість років перебування в рідному місті (1917-1923) організував товариство охорони пам'ятників старини, сприяв відкриттю краєзнавчого музею. Залізничники на пам'ятник Шевченку запропонували 40 бочок цементу. Натомість попросили організувати трупу і побудувати театр. Кавалерідзе погодився. Театр був відкритий.

Володів магією об'єднувати довкола себе творчих людей. 125 осіб входили до театру: режисери, художники, диригенти, артисти. "Артисти підібралися талант на таланті, в театр квиток важко було дістати, " — згадував режисер театру Іван Кавалерідзе. Степан Шкурат, Василь Яременко, Ганна Затиркевич-Карпинська... Репертуар підбирали ретельно. «Лісова пісня», «В катакомбах», «В домі труда, в краю неволі» Лесі Українки, «Бурлак» Карпенка-Карого.

У 1941 протягом Другої світової війни керував відділом культури Київської міської управи.

По закінченні війни, коли радянська влада цькувала митця за перебування під німецькою окупацією, а Київська кіностудія виселила його зі службової квартири, майстра прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, 17.

У 1950-ті створив барельєфи вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгіївському пер. № 2 в Києві (не збереглися)[2].

Помер у Києві 3 грудня 1978. Похований на Байковому цвинтарі.

Доробок у галузі скульптури[ред. | ред. код]

Пам'ятник Шевченкові у Сумах (не існує). Архт. Кавалерідзе. Кубізм. 1926. На самому початку «хрущовської епохи», а саме в 1953 р., пам'ятник знесли: Микита Хрущов побачив у творчості Кавалерідзе прояви «кавказького сепаратизму», плюс генсеку дуже не подобався кубізм.

У творчому доробку Кавалерідзе — численні пам'ятники:

Автор проекту пам'ятника Богдану Хмельницькому в Кобеляках (1962), скульптурного портрету Федора Шаляпіна (1909), скульптурних композицій «Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного» (1954), «Прометей» (1962), «Лев Толстой» (1965), «Святослав у бою», «Запорожець на коні», «О.Пушкін і М.Гоголь», «Марко Кропивницький», «Летять журавлі»; меморіальних таблиць і горельєфів.

Доробок у галузі кіно[ред. | ред. код]

Діяльність у кіно розпочав 1911 року. Працював художником, сценаристом і режисером на Одеській (19281933) і Київській (19341941) кіностудіях.

Із 1957 по 1962 — режисер-постановник на Київській кіностудії ім. О. Довженка.

Неодноразово за свою творчість був звинувачений у «націоналістичному ухилі».

Як кінорежисер поставив фільми «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Коліївщина» (1933), «Прометей» (1936), Наталка Полтавка (1936), «Запорожець за Дунаєм» (1937), «Григорій Сковорода» (1958), «Повія» (1961; за твором Панаса Мирного).

Стрічка «Повія» (1961) за однойменним романом Панаса Мирного, яку високо оцінила тогочасна критика, була останнім фільмом, створеним І.Кавалерідзе. На відміну від попередніх робіт у кіно й театрі, режисер вдається до глибшого психологізму, більшої точності характеристик, високої культури режисури, завдяки чому глядач глибоко переживає трагедію знедоленої жінки. Автори картини знайшли ключ, що дозволив створити не ілюстративний, а оригінальний, глибокий кінофільм. Режисер і сценарист Нонна Капельгородська відібрали з роману найважливіші моменти, чітко окреслили драматичну лінію, пов'язану з долею Христі. Режисер головну увагу приділяв не зовнішнім аксесуарам, одягу, пейзажу, фольклорним сценам, а відтворенню глибоких самобутніх характерів.


Фільмографія[ред. | ред. код]

Художник[ред. | ред. код]

Працював художником у кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» (1911—1915), де створив портретний грим до стрічки «Уход великого старца» й оформив кінокартини:

  • «Ключі щастя»
  • «Розтрощена ваза»
  • «Ноктюрн Шопена»
  • «Які хороші, які свіжі були троянди»
  • «Анна Кареніна»
  • «Війна і мир»
  • «Бранд»
  • «Крейцерова соната»
  • «Весна»
  • «Сильна, мов смерть»
  • «Гнів Діоніса»
  • «Енвер паша — зрадник Туреччини» та ін.

Режисер[ред. | ред. код]

Як режисер поставив (переважно за власними сценаріями) на Одеській (1928—1933) і Київській (1934—1941, 1957—1962) кіностудіях художні фільм:

Художній керівник трьох випусків «Українські пісні на екрані» (1936).

Сценарист[ред. | ред. код]

  • «Марія Іванівна»
  • «Тарас Бульба»
  • «Порцеляна»
  • «Київська Русь»

Інше[ред. | ред. код]

Як драматург, він обирав переважно теми історичні, людинотворчі. Говорив: «Український театр для мене був не лише відпочинком для душі, але і школою життя.» Героїко-романтична драма «Перекоп» розкриває тему громадянської війни, «Вотанів меч» — Другої світової війни… П'єси вирізняються критичним осмисленням буття, сатиричною спрямованістю. У творчому доробку Івана Кавалерідзе образ Сковороди «наскрізний», різноплановий. Пам'ятники поету-філософу роботи Кавалерідзе зведені у Лохвиці, Києві; бюст — у селі Чорнухи, меморіальна дошка установлена на Червоній площі в Києві, знятий художній фільм «Григорій Сковорода» (1958).

     У п'єсі «Григорій Сковорода (Григорій і Параскева)» (1968 р.) створено яскраву характеристику Сковороди.

 Вельможа настійливо переконує прийняти пропозицію цариці і переїхати на постійне проживання в столицю.

Вельможа. Григорію Савичу, кому служите тут? Носите свічку перед сліпими, а сліпі не бачать світла. Тут ви дзвонар для глухих, а глухому не до дзвону

Григорій : Україну не залишу

    Пророче звучать його слова: «Мудрствуєте — народ спить! Хай спить і сном дужим, богатирським. Та всякий сон є природним, хто спить, той не мертвечина і не тупак одубілий, а коли виспиться, так прокинеться. Виспиться — прокинеться.»

 Автор п'єс, які йшли у театрах Харкова, Тернополя, Дніпропетровська, Сум та ін.:

  • «Вотанів меч» (1966)
  • «Перша борозна» (1969)
  • «Перекоп»
  • «Григорій і Параскева»

Залишив збірку статей і спогадів.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Музей-майстерня І.Кавалерідзе
Меморіальна дошка
  • 1987 — започатковано Художньо-меморіальний музей І. Кавалерідзе у с. Новопетрівка Сумської області.
  • 1989 — відкрито галерею скульптурних робіт при Сумському художньому музеї.
  • 1992 — створено Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе в Києві.
  • 1993 — в Києві відкрито музей-майстерню митця й виставочний зал «В домі Івана Кавалерідзе».
  • Ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Львові (1990).
  • На будинку в Києві (Велика Васильківська, 16), де у 19541978 мешкав митець, встановлено меморіальну таблицю.
  • 2014 — Ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю У Києві (Подільський район, ЖК Ліпінка-2)
  • Митцю присвячено фільми:
    • «Грані таланту» (1970, М. Ліничук)
    • «Іван Кавалерідзе. На зламі часу» (1987, т/ф, Р. Синько)
    • «Княжий пам'ятник» (1992; Л.Борисова)
    • «Від Подолу до Золотих Воріт» (1999, відео; Р. Єфіменко)
    • «Шлях Івана Кавалерідзе» (1999, Г. Десятник)
  • 13 квітня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам’ятна дата – 130 років з дня народження Івана Кавалерідзе (1887-1978), скульптора, кінорежисера, драматурга.[3]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. — С. 281—282 .
  • Ковпаненко Н. Г. Кавалерідзе Іван Петрович // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8. — С. 12—13.
  • Дєдов В. М. Творчі здобутки Івана Кавалерідзе в Донбасі. Науково-популярний нарис. — Славянск: Печатный двор, 2002, 78 с. з іл.
  • Виставка творів Івана Петровича Кавалерідзе. Каталог. — К., 1962
  • Кино и время. Вып. 3-й. Режиссерьі советского художественного кино. — М., 1962 . — С. 123—124
  • Лінгарт Л. Іван Кавалерідзе і три етапи його кінотворчості. — Прага, 1962 (чеською мовою)
  • Німенко А. І. Кавалерідзе — скульптор. — К., 1967
  • Лелюх С. Кінематографічний пошук І. П. Кавалерідзе у відтворенні героїчного минулого українського народу. — К., 1970
  • Донець Л., Медведев Т. Иван Кавалеридзе // 20 режиссерских биографий. М., 1971 . — С.136—153
  • Зінич С., Капельгородська Н. Іван Кавалерідзе. — К., 1971
  • Нозадзе Шота. Іван Кавалерідзе. — Тбілісі, 1971 (груз. мов.)
  • Сценаристы советского художественного кино. — М., 1972 . — С. 157—158
  • Кавалерідзе Іван. П'єси. — К., 1976
  • И. П. Кавалеридзе (1887—1978). Каталог выставки. — Сумы, 1987
  • Кино: Знциклопедический словарь. — М., 1987. — С. 162
  • Великий Жовтень і Громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник. — К., 1987. — С. 230
  • Иван Кавалеридзе: Сборник статей, воспоминаний. — К., 1988
  • Енциклопедія українознавства. Т. 3. — Л., 1994. — С. 911
  • Капельгородська Н., Синько Р. Іван Кавалерідзе. Грані творчості. — К., 1995
  • Капельгородська Н., Синько О. Відновлення історії. Пам'ятник княгині Ользі в Києві. — К., 1996
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 280—281
  • Капельгородська Н., Синько О. Іван Кавалерідзе. Скульптура. — К., 1997
  • Синько Ростислав. Поза часом і простором: Спогади про Івана Кавалерідзе. — К., 1997
  • Капельгородська Н., Синько О. «Ярослав Мудрий» Івана Кавалерідзе. — К., 1998
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 588
  • Видатні діячі України минулих століть. — К., 2001. — С. 224—225
  • Синько Р. На зламах епох: І.Кавалерідзе й оточення. — К., 2002
  • Юнаков О. Архитектор Иосиф Каракис. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — 544 с. — ISBN 978-1-68082-000-3.

Посилання[ред. | ред. код]