Кавказький бранець (поема)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кавказький бранець
Кавказский пленник
Кавказький бранець (поема).jpg
Обкладинка першрго видання поеми 1822 року
Жанр поема
Автор Олександр Пушкін
Мова російська
Написано 1820-1821
Опубліковано 1822

«Кавказький бранець» (1820—1821) — перша з циклу південних байронічних поем Олександра Пушкіна. Поема розпочата в Гурзуфі, закінчена 20 лютого 1821 року в Кам'янці (маєток В. Л. Давидова).

Сюжет[ред. | ред. код]

В основу сюжету покладено романтичну історію пристрасної любові розчарованого, бунтівного героя (полоненого російського офіцера) до «дітей природи», не зіпсованих цивілізацією (їх представляє прекрасна черкешенка). Ця лірична тема подана на епічному тлі: краси безмежного Кавказу, екзотичного життя горян, Кавказька війна.

Оцінки, критика[ред. | ред. код]

Про грандіозний успіх поеми свідчить той факт, що ще під час перебування поета в південному засланні Дідло поставив на її сюжет в Петербурзі балет, де в головній партії була задіяна знаменита Істоміна. Серед численних наслідувань примітна однойменна поема 14-річного Лермонтова, що запозичила з першоджерела цілі фрагменти тексту.

Як і наступна, кримська поема Пушкіна, «Кавказький бранець» залишався при житті поета найпопулярнішим його твором[1]. Володимир Набоков характеризує обидві східні поеми Пушкіна як «стрімкий потік не розбитого на строфи чотиристопного ямба»[2]. Згодом Пушкін іронічно відмежовується як від ототожнення себе з героєм «бранця», так і від романтичних «шаленств» стилю поеми[3]:

« Я ... хотів зобразити цю байдужість до життя і до його насолод, цю передчасну старість душі, які стали відмітними рисами молодості XIX століття... Взагалі я своєю поемою дуже незадоволений і почитаю її набагато нижче «Руслана», — хоч вірші в ній більш зрілі. »

Завершує поему віршований епілог, що оспівує російське підкорення Кавказу і особливо мужність командуючого Єрмолова. Це післямова викликала гнівну одповідь з боку близьких до поета людей ліберальних поглядів, зокрема, П. А. Вяземського[3]:

« Що за герої Котляревський, Єрмолов? Що тут хорошого, що він, як чорна зараза, «губив, нищив племена»? Від такої слави кров холоне в жилах і волосся дибки стає. Якщо б ми просвіщали племена, то було б що оспівати. Поезія — не союзниця катів... гімни поета ніколи не повинні бути славослів'ям різанини. »

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мирский Д. С. Пушкин // Мирский Д. С. История русской литературы с древнейших времен до 1925 года / Пер. с англ. Р. Зерновой. — London: Overseas Publications Interchange Ltd, 1992. — С. 135—159.
  2. В. Набоков. Комментарий к роману А. С. Пушкина «Евгений Онегин». СПб, 1998. С. 213.
  3. а б Якубович Д. «Кавказский пленник» // Путеводитель по Пушкину. — М.; Л.: Гос. изд-во худож. лит., 1931. — С. 163—164.

Посилання[ред. | ред. код]