Каганович Лазар Мойсейович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лазар Мойсейович Каганович
Лазар Мойсейович Каганович

Ussr1919.gif 2-й Генеральний секретар ЦК КП(б)У Flag of Ukrainian SSR (1919-1929).svg
Час на посаді:
7 квітня 1925 — 14 липня 1928
Попередник посада щойно заснована; Емануїл Йонович Квірінг як Перший Секретар ЦК КП(б)У
Наступник Станіслав Вікентійович Косіор

Emblem of the Russian SFSR (1920-1978).svg 2-й Перший секретар Московського обласного комітету ВКП(б) Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
22 квітня 1930 — 7 березня 1935
Попередник Карл Янович Бауман
Наступник Микита Сергійович Хрущов

Emblem of the Russian SFSR (1920-1978).svg 5-й Перший секретар Московського міського комітету ВКП(б) Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
25 лютого 1931 — 16 січня 1934
Попередник Карл Янович Бауман
Наступник Микита Сергійович Хрущов

Emblem of the Russian SFSR (1920-1978).svg 1-й голова Комісії партійного контролю ВКП(б) Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
10 лютого 1934 — 28 лютого 1935
Попередник Ян Ернестович Рудзутак, як голова ЦКК РКП(б) — ВКП(б)
Наступник Микола Іванович Єжов

URSSblason1er.gif 5-й Народний комісар шляхів сполучення СРСР Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
28 лютого 1935 — 22 серпня 1937
Попередник Андрій Андрійович Андреєв
Наступник Олексій Бенедиктович Бакулін

URSSblason1er.gif 3-й Народний комісар важкої промисловості СРСР Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
22 серпня 1937 — 24 січня 1939
Попередник Валерій Іванович Межлаук
Наступник посада скасована

URSSblason1er.gif 7-й Народний комісар шляхів сполучення СРСР Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
5 квітня 1938 — 25 березня 1942
Попередник Олексій Бенедиктович Бакулін
Наступник Андрій Васильович Хрульов

URSSblason1er.gif Народний комісар паливної промисловості СРСР Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
24 січня 1939 — 12 жовтня 1939
Попередник посада заснована
Наступник посада скасована

URSSblason1er.gif 1-й Народний комісар нафтової промисловості СРСР Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
12 жовтня 1939 — 3 липня 1940
Попередник посада заснована
Наступник Іван Корнійович Сєдін

Народився 10 (22) листопада 1893[1]
Помер 25 липня 1991(1991-07-25)[1] (97 років)

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

.

URSSblason1er.gif 9-й Народний комісар шляхів сполучення СРСР Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
26 лютого 1943 — 20 грудня 1944
Попередник Андрій Васильович Хрульов
Наступник Іван Володимирович Ковальов

URSSblason1er.gif 1-й Міністр промисловості будівельних матеріалів СРСР Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
19 березня 1946 — 6 березня 1947
Попередник посада заснована
Наступник Семен Захарович Ґінзбург

Emblem of the Ukrainian SSR (1937-1949).png 4-й Перший секретар ЦК КП(б)У Flag of Ukrainian SSR (1937-1949).svg
Час на посаді:
3 березня 1947 — 26 грудня 1947
Попередник Микита Сергійович Хрущов
Наступник Микита Сергійович Хрущов

URSSblason1er.gif 1-й голова Державного комітету РМ СРСР по матеріально-технічному постачанню народного господарства Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg
Час на посаді:
9 січня 1948 — 10 жовтня 1952
Попередник посада заснована
Наступник Іван Григорович Кабанов

URSSblason1er.gif Член Президії ЦК КПРС Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
16 жовтня 1952 — 29 червня 1957

URSSblason1er.gif 1-й голова Державного комітету РМ СРСР з праці та заробітної плати Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
24 травня 1955 — 6 червня 1959
Попередник посада заснована
Наступник Олександр Петрович Волков

URSSblason1er.gif 4-й міністр промисловості будівельних матеріалів СРСР Flag of the Soviet Union.svg
Час на посаді:
3 вересня 1956 — 10 травня 1957
Попередник Павло Олександрович Юдін
Наступник Іван Олександрович Гришманов

Народився 10 (22) листопада 1893(1893-11-22)
с. Кабани, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 26 липня 1991(1991-07-26) (97 років)
Москва, Російська РФСР, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність український єврей
Політична партія КПРС (з 1911)
Батько Мойсей Гершкович Каганович
Дружина Марія Марківна Приворотська
Рідня Михайло Мойсейович Каганович (брат)
Юлій Мойсейович Каганович (брат)
Професія Радянський партійний і державний діяч
Особистий підпис
Підпис Лазаря Кагановича
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1943
Орден Леніна — 1935 Орден Леніна — 1943 Орден Леніна — 1943 Орден Леніна
Орден Трудового Червоного Прапора — 1936

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Кагано́вич Ла́зар Мойсе́йович (10 [22] листопада 1893(18931122), с. Кабани, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія26 липня 1991, Москва, Російська РФСР, СРСР) — радянський партійний та державний діяч українського єврейського походження, ідеолог, на якому часткова відповідальність за геноцид проти українського народу, був Генеральним секретарем ЦК КП(б)У.

13 січня 2010 Апеляційний суд міста Києва, здійснивши попередній розгляд кримінальної справи № 1-33/2010, порушеної Службою безпеки України за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, відносно генерального секретаря Центрального комітету ВКП(б) Йосипа Сталіна (Джугашвілі), члена ЦК ВКП(б), голови Ради Народних Комісарів СРСР В'ячеслава Молотова (Скрябіна), секретарів ЦК ВКП(б) Лазаря Кагановича та Павла Постишева, члена ЦК ВКП(б), генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, члена ЦК ВКП(б), голови Ради народних комісарів УРСР Власа Чубаря та члена ЦК ВКП(б), другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, постановив визнати в умисній організації геноциду частини українського народу, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, і закрити кримінальну справу у зв'язку зі смертю обвинувачених[2][3]. Керівник від СРСР «акції Вісла» — депортації 1947 року більш ніж 140 тис. українців, а також репресій проти населення на території СРСР, Польщі та Чехословаччини, що супроводжували акцію[4].

Біографія[ред.ред. код]

Народився у с. Кабани Київської губернії у єврейській родині.

З 1907 (з 14 рокiв) працював вантажником на млинi , шевцем на взуттєвих підприємствах у Києві.

З 1911, ставши членом РСДРП(б), брав активну участь у більшовицькому русі, входив до складу керівних органів більшовицьких організацій у Катеринославі (нині Дніпро), Мелітополі, Юзівці (нині Донецьк).

19171918 — очолював Поліський (Гомельський) комітет більшовицької партії.

19181922 — партійний функціонер у Нижньому Новгороді та Воронежі (Росія), Туркестані.

19221925 — завідувач відділом ЦК РКП(б), секретар ЦК РКП(б).

19251928 — перебуваючи генеральним секретарем ЦК КП(б)У, став запеклим противником українських націонал-комуністів.

Виступав проти політичної лінії Олександра Шумського та Миколи Хвильового, часто конфліктував з головою РНК України Власом Чубарем.

У березні 1927 звинуватив у «націоналістичному ухилі» О. Шумського і керівника Закордонного бюро допомоги КПЗУ К. Саврича (Максимовича).

Політикою переслідування націонал-комунізму в Україні (резолюція Пленуму ЦК КП(б)У про «націоналістичних зрадників», березень 1928 р.) довів до розколу Комуністичну Партію Західної України, наполіг на арешті, а згодом, і знищення її провідних членів — Й. Крілика (Васильківа), М. Косара (Заячківського), К. Саврича (Максимовича), Г. Іваненка (Барабу), Р. Кузьму (Турянського) та ін.

1928 — призначений секретарем ЦК ВКП(б), з 1933 р. очолював сільськогосподарський відділ ЦК ВКП(б) , де активно керував організацією МТС в колгоспах і радгоспах.

Був одним з найближчих прибічників Й. Сталіна. Беззастережно підтримував ідею Сталіна про суцільну колективізацію, наполегливо впроваджував її реалізацію шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства, в першу чергу українського.

6 липня 1932 р. на конференції КП(б)У разом з В. Молотовим звинуватив керівників КП(б)У у провалі колективізації і виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин голоду 1932–1933 років.

22 жовтня 1932 Політбюро з ініціативи Сталіна прийняло рішення про створення на Україні та Північному Кавказі надзвичайних комісій для збільшення хлібозаготівель [1]. Комісію з України очолив Молотов, по Північному Кавказу - Каганович, проте фактично він брав участь і в роботі комісії Молотова як завідувач відділом сільського господарства при ЦК ВКП (б). Незабаром Каганович виїхав на Північний Кавказ.

19351945 — керував роботою наркоматів СРСР з важкої і нафтової промисловості, шляхів сполучення.

З серпня 1938 р. — заступник голови Раднаркому СРСР.

У березні 1947 р. був знову призначений першим секретарем ЦК КП(б)У для організації та проведення «операції Вісла».

Продовжував традиційну для більшовиків політику репресій проти української інтелігенції, звинувативши її в «українському буржуазному націоналізмі», провів широку чистку серед українських національних кадрів. Брав активну участь у ліквідації націоналістичного підпілля та особисто керував боротьбою проти частин Української Повстанської Армії.

У грудні 1947 р. відкликаний до Москви.

Після смерті Йосипа Сталіна очолював ряд міністерств, був першим заступником голови Ради Міністрів СРСР.

1957 — разом з В. Молотовим, Г. Маленковим, Д. Шепіловим та ін. створив опозиційну тодішньому партійному курсу групу, яка зробила спробу змістити з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова.

У червні 1957 р. на Пленумі ЦК всіх членів групи (зокрема, і Кагановича) усунено від керівних державних і партійних посад.

1962 — виключений із КПРС, після чого реальної участі у політичному житті не брав.

Помер Лазар Мойсейович Каганович 25 липня 1991 у віці 97 років. Похований на Новодівочому кладовищі.

Як у багатьох партійних керівників, ім'я Кагановича присвоювалося територіальним об'єднанням і населеним пунктам, зокрема, 1938 році, його ім'ям було названо Кагановіческій район Павлодарської області, але коли він був зміщений з усіх посад в (1957), район був перейменований в Єрмаковський. На честь Кагановича були названі та інші об'єкти.

Ім'я Лазаря Кагановича в 1935-1955 носив Московський метрополітен, , будівництвом якого Каганович безпосередньо керував ,

а потім (до 1957 року) станція «Охотний ряд». Перший радянський тролейбус мав на його честь марку «ЛК». У Київській області УРСР були населені пункти названі Кагановичі Перші (в 1934) (первинна назва Хабне, нині - Поліське) і Кагановичі Другі (село Кабани, де він жив до школи).

Фальшивка КДБ про Кагановича: «Кремлівський вовк»[ред.ред. код]

У Нью-Йорку в 1987 році англійською мовою видана книга-фальшивка Стюарта Кагана (Kahan, Stuart) "The Wolf of the Kremlin: The First Biography of L.M. Kaganovich, the Soviet Union's Architect of Fear.[5] Автор книги стверджував, що він племінник Кагановича. Він повторив догми «Протоколів сіонських мудреців» і розповів, що нібито він таємно відвідав в Москві свого дядька, Лазаря Кагановича, і той розповів йому, як він організував змову проти Сталіна і вбив його спільно з Мікояном, Молотовим і Булганіним. Переконавшись, що це фальшивка, William Morrow & Co відкликало з магазинів книгу, але в СРСР вона була видана російською мовою в 1991 році.[6] Детальніше ця історія викладена в англомовній версії Вікіпедії на сторінці Lazar Kaganovich в розділі The Wolf of the Kremlin, а російською мовою в книзі Рафаеля Гругмана «Смерть Сталина: все версии и ещё одна», с. 249—252.[7]

Родина[ред.ред. код]

Дружина: Марія Марківна Каганович (Приворотська) (1894-1961).

Дочка: Майя Лазарівна Каганович (1923-2001), архітектор, підготувала до опублікування спогади батька — «Пам'ятні записки», випущені в Москві видавництвом «Вагриус» в 1997 році. Виховав прийомного сина Юрія.

Нагороди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.
  2. Постанова Апеляційного суду м. Києві від 10 січня 2010 року по кримінальній справі № 1-33/2010 // Єдиний державний реєстр судових рішень України
  3. Апеляційний суд Києва назвав організаторів Голодомору 1932–1933 рр. Історичну справедливість відновлено
  4. Акція «Вісла»/ Впорядкування і редакція Євгена Місила. — Львів—Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1997. — 564 с.
  5. Kahan, Stuart. The Wolf of the Kremlin: The First Biography of L.M. Kaganovich, the Soviet Union's Architect of Fear, New York, William Morrow & Co, 1987)
  6. Стюарт Каган, «Кремлёвский волк», Москва, Прогресс, 1991
  7. Рафаэль Гругман, «Смерть Сталина: все версии и ещё одна», Москва, Алгоритм, 2016, — с. 335

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Ю. Шаповал. Каганович Лазар Мойсейович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.307 ISBN 978-966-611-818-2