Казанцева Тетяна Анатоліївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Казанцева Тетяна Анатоліївна
Дата народження 3 грудня 1986(1986-12-03) (31 рік)
Місце народження Маріуполь, Донецька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Alma mater
Професія актриса
IMDb ID 6821544
tanyak.ru

Тетяна Анатоліївна Казанцева (нар. 3 грудня 1986 року, Маріуполь) —  українська актриса театру і кіно, лауреат премії за кращу жіночу роль Національного фестивалю «Прем'єри сезону», також відома за ролями у фільмах «Духless 2», «Останній яничар», «Жереб долі» тощо.

Біографія[ред. | ред. код]

Тетяна Казанцева народилася 3 грудня 1986 року у Маріуполі (Донецька область).[1]

У шкільні роки вона відвідувала гурток танців, займалася в музичній школі, була членом чірлідерів команди баскетбольного клубу «Азовмаш». Пізніше з'явилася акторська студія при Донецькому російському драматичному театрі під керівництвом Костянтина та Анжеліки Добруновых.

В 2008 році Тетяна Казанцева закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого за фахом актриса театру ляльок (майстерня Сергія Єфремова).

За роки навчання в українській столиці брала участь у масовках і рекламних проектах (реклама мобільних телефонів, мережі магазинів, інтернет-порталу, сигарет, банку). З 2008 по 2011 роки працювала в Київському муніципальному академічному театрі ляльок.

У 2013 році разом з актором Олександром Мартиненком і лауреатом національної театральної премії «Київська пектораль» режисеркою Мариною Назаренко створила візуально-пластичний проект «ОнОнаЖизнь», визнаною кращою виставою фестивалю «Прем'єри сезону» у Києві.[2]

Активно знімається в кіно і серіалах. Дебют на телебаченні, грузинський фільм «Пора цвітіння», приніс Тетяні першу головну роль. Далі були серіали («Швидка допомога», «На лінії життя», «Жереб долі», «Останній яничар»...[3]), участь у кінофільмах «Вилікувати страх», «Духless 2» (продовження екранізації однойменного роману Сергія Мінаєва) та ін[4].

Родина[ред. | ред. код]

  • Батько — Анатолій Казанцев, лікар
  • Мати — Ольга Смирнова, лікар
    • Брат — Євген Казанцев, музикант, творець ансамблю «Бряц-band»

Театральні роботи[ред. | ред. код]

« У спектаклі Любовь до трьох апельсинів грають лише двоє акторів — Тетяна Казанцева і Павло Борисеньок. Вони виконують всі ролі, як артисти "вуличного мистецтва", де сплав циркового мистецтва і театра кукол набуває цілком нових форм кукольного представлення. Постановка - це хвиля, яка повинна зацікавити глядача жанром, який став наслідком комедії дель арте: спроба об'єднати актерське ремесло періоду Відродження і сучасне театральне мистецтво. - Лілія МЕЛЬНИЧУК, газета «Хрещатик» №15 (3840) від 1 лютого 2011 року »

Навчальний театр київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого[ред. | ред. код]

  1. 2008 — «Любов дона Перлімпліна» Ф. Гарсіа Лорка, режисер Оксана Дмитрієва — Белиса
  2. 2008 — «Коник-Горбоконик» П. Єршова, режисер Михайло Урицький — всі ролі

Київський муніципальний академічний театр ляльок[ред. | ред. код]

  1. 2008 — «Стійкий олов'яний солдатик» Всеволода Данилевича за мотивами казки Г. Г.Андерсена, режисер Михайло Урицький — Балеринка
  2. 2011 — «Любов до трьох апельсинів» Вікторії Сердюченко за мотивами фьябы К. Гоцці, режисер Михайло Урицький — Кларіче / Тарталья / Моргана
  3. 2012 — «Дюймовочка» Г. Андерсена, режисер Михайло Урицький (вистава стала лауреатом премії «Київська пектораль» за 2012 рік[5])

Московський незалежний театр[ред. | ред. код]

  1. 2011 — «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, режисер Валерій Беляковіч — Маргарита

Театр при кіностудії «Film UA»[ред. | ред. код]

  1. 2012 — «Самогубець» Миколи Ердмана, режисер Ігор Задніпряний — Клеопатра Максимівна

Незалежний проект на базі Київського академічного театру[ред. | ред. код]

  1. 2013 — «Бомонд» Анатолій Дяченко, режисер Олександр Мельник — Вона

Полтавський академічний обласний театр ляльок[ред. | ред. код]

  1. 2013 — «Антігона» Софокла, режисер Оксана Дмитрієва — Антігона

Театр PaperWall[ред. | ред. код]

  1. 2014 — «ОнОнаЖизнь», режисер Марина Назаренко — Вона[6][7][8] (визнаний кращим спектаклем Національного театрального фестивалю «Прем'єри сезону» в 2014 році)
  2. 2015 — «Ешелон № 0» Віктора Красовського та Ірини Гарец, режисер Марина Назаренко — Сестра милосердя. Проект створено в рамках Класу молодої режисури міжнародного конкурсу україномовної драматургії «Дійові особи» театру «Школа сучасної п'єси»

Електротеатр Станіславський[ред. | ред. код]

  1. 2016 — «Золотий осел» Апулея, режисер Альберто Аль Косміко — Ізіда

Фестиваль TERRITORIЯ[ред. | ред. код]

  1. 2016 — «Російський ковчег» Олександра Ципкіна, режисер Йован Стаматович-Карич. Спектакль створений у рамках програми «Відкриті простори»

Будиночок Фанні Белл[ред. | ред. код]

  1. 2016 — «Фіндус і механічний Дід Мороз» Свена Нордквіста, режисер Олена Лабутіна — Фіндус
  2. 2017 — «Полювання на лисиць» Свена Нордквіста, режисер Олена Лабутіна — Фіндус
  3. 2018 — «Іменинний пиріг» Свена Нордквіста, режисер Олена Лабутіна — Фіндус

Лабораторія фізичного театру[ред. | ред. код]

  1. 2017 — вистава-подорож «Червоне дерево», режисер Лідія Копіна. На сцені Боярських палат СТД.

Moscow English Theatre[ред. | ред. код]

  1. 2018 — Every Brilliant Thing Дункана Макміллана, режисер Джонатан Солвей — Мати. На сцені Театру імені Володимира Маяковського.

Фільмографія[ред. | ред. код]

  1. 2009 — Пора цвітіння (телесеріал) (Грузія) — Олена[9]
  2. 2010 — По закону (телесеріал) — Наталія, офіціантка
  3. 2010 — Не йди (короткометражний, в рамках школи акторської майстерності кінокомпанії Film UA)
  4. 2011 — Повернення Мухтара (телесеріал)-7 (8-я серія «Три сосиски») — Ганна Сорокіна
  5. 2012 — Досьє Пікадор (телесеріал) (Грузія) — Леся, детектив
  6. 2012 — Ангели війни (телесеріал) — епізод
  7. 2013 — Шулер (телесеріал) — Катерина в молодості
  8. 2013 — В мережі (скетчком)
  9. 2013 — Вилікувати страх — Лена, дочка Луки
  10. 2014 — Швидка допомога (російськомовна версія серіалу «Швидка допомога») — Маша Горіна
  11. 2014 — Помста (короткометражний, в рамках Літньої кіноакадемії Микити Михалкова)
  12. 2014 — Кожен пише, як він чує (спеціальний проект Єгора Дружиніна в рамках Річної кіноакадемії Микити Михалкова)
  13. 2014 — Таблетка від сліз (телефільм) — Іра
  14. 2015 — Духless 2 — Тетяна, секретар
  15. 2015 — Останній яничар (телесеріал) — Лідія
  16. 2015 — Жереб долі (телесеріал) — Ксенія Рязанова, студентка музичного училища / дочки Ксенії і Павла (Марина / Ольга / Дарина)[10]
  17. 2015 — Весь цей джем — інструктор з йоги
  18. 2016 — На лінії життя (телесеріал) — Олена Кожухова
  19. 2016 — Зрада (короткометражний) — Кіра Соломіна

Телевізійні лялькові шоу, мультфільми та реклама[ред. | ред. код]

  1. Рекламний ролик МТС «Nokia Lumia 820»[11]
  2. Політичне лялькове шоу «Пупсня» на телеканалі «ТЕТ» (ролі Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко, Віктора Януковича та ін)
  3. Освітній ляльковий серіал Stroosh на онлайн-каналі KiddoTV — кілька ролей
  4. Короткометражний ляльковий фільм «Крос» у рамках дитячого мультиплікаційного журналу «Весела карусель» виробництва студії «Союзмультфільм».

Виставки та перформанси[ред. | ред. код]

Музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна[ред. | ред. код]

Виставка «Дім вражень. Прогулянка з трубадуром. Імпровізація. Звук» у садибі князів Голіциних, відеоінсталяція Саші Пирогової MONO. Премія Кандинського 2017 Саші Пирогової в номінації «Молодий художник. Проект року»

57-я Венеційська бієнале[ред. | ред. код]

Експозиція Theatrum Orbis в павільйоні Росії, відео Саші Пирогової «Сад».

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Рік Премія Номінація Вистава Результат
2011
V Міжнародний театральний фестиваль «Homo Ludens» Миколаїв
Краща жіноча роль[12]
«Любов до трьох апельсинів»
Нагорода
2014
I Національний фестиваль «Прем'єри сезону» Київ
Краща жіноча роль
«ОнОнаЖизнь»
Нагорода

Факти[ред. | ред. код]

  • У міні-серіалі «Жереб долі» Тетяна Казанцева зіграла відразу чотири головні жіночі ролі:
« Спочатку ми розглядали всі варіанти: близнючок, зовні схожих дівчат. Наприклад, щоб одна актриса зіграла маму, а інша - трьох схожих на неї дочок. Або ж одна грає маму і доньку, а друга - двох інших сестер. Але чим далі, тим більше я розумів, що в гонитві за «схожістю» я сам собі створюю якісь формальні обмеження. Довелося б відмовитися від талановитої актриси тільки тому, що у неї не такий розріз очей і вона не схожа на своїх кіношних сестер. Я зрозумів, що грати всі ролі повинна одна дівчина. Це були непрості проби (режисер Олександр Будьонний)[13] »

Література[ред. | ред. код]

  • Сергій Єфремов, Богдана Бойко. Наш театр ляльок (Київському муніципальному академічному театру ляльок — 30 років). — К.: Веселка, 2013. — 159 с. — ISBN 978-966-01-0580-5.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. vokrug.tv —Татьяна Казанцева — биография. vokrug.tv. 
  2. Union Internationale de la Marionnette (Международный союз театральных кукол) (2015). UNIMA Украина — Итоги фестиваля «Премьеры сезона» 2014 (Киев). Фестиваля «Премьеры сезона» (Киев) — Union Internationale de la Marionnette (Международный союз театральных кукол). Union Internationale de la Marionnette (Международный союз театральных кукол). [недоступне посилання з Июль 2018]
  3. Kinomania.ru - Последния Янычар - в ролях. Kinomania.ru. 
  4. RusKino.ru - Духless 2 - о фильме. RusKinoru. 
  5. «Киевскую Пектораль» вручили лучшим в театральном искусстве. Зеркало недели. 26 марта 2013. Процитовано 2015-8-15. 
  6. Стелла ТАТЕВОСЯН (20 апреля 2014). Великая история любви без слов. MUSECUBE. Процитовано 2015-8-15. 
  7. На сцені обласного Театру ляльок показали прем'єру вистави для дорослих «ВінВонаЖиття» (укр.)
  8. Культурная столица 31 03 14
  9. Александр МИНАШВИЛИ (4 января 2010). "Я благодарна судьбе, что нахожусь в Грузии". Вечерний Тбилиси. Процитовано 2015-8-15. (рос.)
  10. «Жребий судьбы» на сайте Star Media(рос.)
  11. Рекламный ролик Nokia Lumia 820
  12. Николаевский Художественный Академический Русский Драматический Театр (2011-10-17). Результаты решения жюри относительно спектаклей, просмотренных на Основной и Малой сценах 5-го театрального фестиваля международного Черноморского клуба «HOMO LUDENS» (Человек играющий). http://theatre.mk.ua - Николаевский Художественный Академический Русский Драматический Театр. (рос.)
  13. Евгений БЕЛОВ (16 июля 2015). «Сейчас я не Даша, а Ксения. Теперь не Ольга, а Марина» (ru). TVKINORADIO. Процитовано 2015-8-16. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]