Казанцев Олександр Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Казанцев Олександр Петрович
рос. Казанцев Александр Петрович
Олександр Казанцев із фігуркою догу

Олександр Казанцев із фігуркою догу
При народженні Казанцев Александр Петрович
Псевдоніми, криптоніми Маріан Сіянін
Дата народження 20 серпня (2 вересня) 1906(1906-09-02)
Місце народження Акмолінськ, Акмолінська область
Дата смерті 13 вересня 2002(2002-09-13) (96 років)
Місце смерті Передєлкіно
Поховання Введенське кладовище
Національність росіянин
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Росія Росія
Мова творів російська
Рід діяльності прозаїк
Роки активності: 19362001
Напрямок проза
Жанр фантастична повість, роман, оповідання, сценарій
Magnum opus: «Палаючий острів» [ru]
Нагороди:
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани» Орден Дружби народів
Сайт: akazantsev.ru

Олекса́ндр Петро́вич Каза́нцев (рос. Александр Петрович Казанцев, 20 серпня (2 вересня) 1906(19060902), Акмолінськ — пом.13 вересня 2002, Передєлкіно) — радянський та російський письменник-фантаст, а також шаховий композитор та уфолог. Вважається одним із основоположників радянсько-пропагандистської (згодом також мілітаристсько-шовіністичної), так званої «Молодогвардійської школи» радянської наукової фантастики, проголосивши себе власноруч послідовником та соратником Івана Єфремова. Був одіозним керівником та рушійною силою радянської партноменклатури у фантастиці. Авторитетні російські критики Ігор Халимбаджа[ru], Ігор Можейко та низка інших порівнювали його роль у фантастиці СРСР з роллю Трохима Лисенка у радянській генетиці та переважну більшість його творів називали графоманськими. На думку помітного російського літературного критика-фантастикознавця Михайла Ковальчука[ru], роман «Фаети»[ru] носить риси плагіату по відношенню до оригінального роману Б. Р. Брюсса[fr] «І планета вибухнула...»[fr] (фр. Et la planète sauta...).[1] Казанцев брав найактивнішу та безпосередню участь у цькуванні братів Стругацьких, їхніх друзів, учнів та інших письменників-фантастів, незгодних з загальною лінією КПРС у жанровій літературі, зокрема Євгена[ru] та Любові Лукіних. Карикатурний образ Казанцева зображений в одному з епізодів роману «Кульгава доля» братів Стругацьких як малозначимого третьорядного персонажу.

Найпомітнішим твором Казанцева є його дебютний довоєнний науково-фантастичний роман «Палаючий острів».

Біографія[ред.ред. код]

Олександр Казанцев народився у 1906 в місті Акмолінську (нині столиця незалежного Казахстану Астана) в сім'ї багатих купців. Майбутній письменник отримав як на той час хорошу та різнобічну освіту, захоплювався музикою (особливо грою на фортепіано), верховою їздою, шахами, і вже у дитинстві робив спроби літературної діяльності, написавши роман про британське колоніальне панування в Індії «Повстання в Індії» (не зберігся). Під час Громадянської війни в Росії батько Олесандра Казанцева початково був мобілізований у армію Колчака, проте його військова частина перейшла на бік Червоної армії, тому додому йому вдалось повернутись героєм війни вже з боку більшовиків. Це дозволило його дітям здобути згодом вищу освіту. Майбутній письменник після закінчення Громадянської війни в 14 років поступив у технічне училище в Омську, а пізніше продовжив навчання в Томському технологічному інституті. Ще будучи студентом, розпочав роботу головним механіком металургійного комбінату в Бєлорєцьку. Там молодий інженер зробив свій перший винахід — «електричну гармату», що за його розрахунками могла стріляти як на землі, так і у космосі, та була своєрідним прототипом міжконтинентальних ракет. Своїми розробками Казанцев зумів зацікавити керівництво оборонної промисловості Радянського Союзу, та був запрошений на роботу до Москви. Під час роботи в московському конструкторському бюро Олександр Казанцев отримав запрошення для участі в конкурсі на кращий сценарій науково-фантастичного фільму. У результаті цього з'явився сценарій фільму під назвою «Ареніда», де співавтором Казанцева став директор Ленінградського будинку вчених Ізраїль Шапіро, який і був визнаний кращим на цьому конкурсі. Сценарій був рекомендований до реалізації відомим тодішнім актором та режисером Еггертом, проте він був репресований. У результаті Казанцев дещо переробив текст сценарію, і вже лише під своїм прізвищем розпочав його публікацію під назвою «Палаючий острів» у «Піонерській правді», пізніше паралельно публікацію роману розпочала французька комуністична газета «Юманіте». У цьому романі Казанцев втілив у життя тогочасну радянську утопію про щасливе та дружнє життя усіх радянських людей, та про відсталість та зажерливість капіталістичного Заходу. Пізніше роман неодноразово перероблявся, зокрема у 1957, 1962 та 1975 роках. До другої світової війни письменник також опублікував першу версію роману «Арктичний міст». Це створило значні труднощі в сучасному розумінні роману, адже в ньому по-сусідству знаходяться технічні ідеї та психологія людей як 30-х, так і 60-х років ХХ століття, у зв'язку із чим роман не сприймається як єдиний літературний твір.[2]

У 1939 році Олександр Казанцев брав участь у Нью-Йоркській міжнародній виставці «Світ завтра» як головний інженер радянського павільйону.[3]

Із початку німецько-радянської війни Казанцев був мобілізований у Червону Армію. Командир частини, у яку був мобілізований інженер та письменник, уже був ознайомлений із творчістю Казанцева, відразу запропонував йому посаду свого заступника по технічній частині. Під час війни Казанцев винайшов так звану «сухопутну торпеду», проте, незважаючи на успішні польові випробування, після поразки радянських військ у боях у Криму усі зразки нової зброї довелось знищити. Проте пізніше ці торпеди вдалось відновити, і вони успішно використовувались під час деблокади Ленінграда. У кінці війни Олександр Казанцев отримав звання полковника, та був уповноваженим Державного комітету оборони СРСР по репараціях в Австрії, у рамках яких займався демонтажем місцевих заводів і відправкою їх до СРСР.

Після повернення з армії Олександр Казанцев активно включається у літературну діяльність. Після повідомлень у радянській пресі про атомне бомбардування Хіросіми та Наґасакі, письменник на основі сейсмограм помітив тотожність ядерних вибухів над Японією та вибуху при падінні Тунгуського метеориту. Свої припущення про можливість ядерного вибуху при падінні Тунгуського метеориту письменник опублікував у науково-фантастичному оповіданні «Вибух» у журналі «Наука і життя».[4]

У 1946 році Олександр Казанцев офіційно став членом Спілки письменників СРСР, завдяки цьому він знайомиться із Іваном Єфремовим та Олександром Фадєєвим, а завдяки знайомству із останнім Казанцев мав можливість здійснити два рейси на криголамі «Георгій Сєдов» Північним морським шляхом[3], наслідком чого стали два оповідання на полярну тематику «Проти вітру» та «Гість із космосу». У цей же час Казанцев переробив свій довоєнний роман «Арктичний міст» у роман «Мол Північний» (пізніші назви «Полярна мрія» та «Підводне сонце»). У кінці 50-х років Казанцев також опублікував роман «Внуки Марса» (пізніша назва — «Планета Бур»), на початку 60-х років письменник також видав роман «Крига повертається». Проте після виходу в світ роману Єфремова «Туманність Андромеди» Казанцев опиняється ніби на узбіччі розвитку радянської фантастики, та, не сприйнявши новаторські тенденції, став на позицію активного консерватизму, витримуючи всі свої твори у рамках вказівок керівництва Комуністичної партії, а при зміні курсу відповідно їх переробляючи. Фактично у 70—80 роках ХХ століття Казанцев був одним із рецензентів від партійних та державних органів літературних творів у жанрі наукової фантастики.[5] Він також брав активну та безпосередню участь у цькуванні братів Стругацьких та інших письменників-фантастів, незгодних з загальною лінію партії у літературі, зокрема Євгена та Любові Лукіних. Проте, слід зазначити, що Казанцев був одним із небагатьох, хто підтримав Івана Єфремова, коли проти нього розпочались переслідування КДБ.[6]

Повернення письменника до активної літературної діяльності відбулось у кінці 60-х — на початку 70-х років. Тоді Олександр Казанцев написав роман «Сильніше часу», а також трилогію «Фаети». У 1980 році виходить його роман «Купол надії». Усі ці твори написані строго у рамках тогочасної партійної лінії.[7]

У 80-х роках ХХ століття Казанцев публікує історико-фантастичні романи про П'єра Ферма «Гостріше шпаги» та про Сірано де Бержерака «Клекочуча пустота» (в українському перекладі «Дзвін сонця»[8]).

Також у 80-х — на початку 90-х років письменник публікує космічну утопічну трилогію «Таємниця нуля», «Донкіхоти Всесвіту» та «Через тисячоліття», також написану в дусі керівної лінії Комуністичної партії. У 1981 році Олександр Казанцев став лауреатом премії «Аеліта» за внесок у розвиток науково-фантастичної літератури.[9] У 1981 році він також опублікував свою автобіографію, в якій чітко виклав свої суспільно-політичні погляди, а також про те, яку Казанцев відводив сам собі роль у історії науки та літератури.[10]

Після розпаду СРСР Олександр Казанцев продовжив свою літературну діяльність. У 1997 році письменник видає дилогію «Інші світи», у 2000 році історико-фантастичну дилогію «Зірка Нострадамуса». У 2001 році письменник видав свій останній літературний твір, у співавторстві із сином, Микитою Казанцевим, «Фантаст», який є фантастико-автобіографічним романом. Олександр Казанцев до останніх років життя не зрадив своїх комуністичних переконань, про може свідчити його інтерв'ю одній із російських газет:

Я був і залишаюсь комуністом, голосую тільки за КПРФ — вона не злякалась погроз і заборон, її керівники не кинулись ділити народну власність, не крали, не будували палаців… […] Усяка влада, заснована на грошах, це смерть. […] Перемога праці неминуча. Хто скаже інше — збреше.

Оригінальний текст (рос.)

Я был и остаюсь коммунистом, голосую только за КПРФ — она не испугалась угроз и запретов, её руководители не кинулись делить народную собственность, не крали, не строили дворцов… […] Всякая власть, сосредоточенная на деньгах, есть смерть. […] Победа труда неизбежна. Кто скажет другое — солжёт.

[11]

Помер Олександр Казанцев 13 вересня 2002 року на своїй дачі в Передєлкіно.[3] Похований письменник у Москві на Введенському кладовищі.

Нагороди[ред.ред. код]

Олександр Казанцев нагороджений орденами Вітчизняної війни, Червоної зірки, Трудового Червоного Прапора, Дружби Народів, орденом «Знак Пошани» та багатьма медалями.[12] У 1996 році Олександру Казанцеву присвоєно звання почесного громадянина Акмоли (тепер Астана) як одному із найвідоміших уродженців міста.

Уфологія[ред.ред. код]

Олександр Казанцев вважається одним із перших радянських уфологів.[4] Він, зокрема, перший висунув гіпотезу про те, що падіння Тунгуського метеориту могло бути вибухом іншопланетного космічного корабля.[6] Також Казанцев вивчав археологічні знахідки минулого у спробі знайти у них матеріальні докази відвідування представниками інопланетних цивілізацій Землі у минулому, особливо звертаючи увагу на японські статуетки доґу. Також Олександр Казанцев підтримував гіпотезу про існування в минулому між Марсом та Юпітером планети Фаетон, яка загинула під час ймовірної ядерної війни, про що йдеться у його романі «Фаети»[4] (на думку деяких російських літературних критиків, ідея роману запозичена із французького фантастичного роману Б. Р. Брюсса[fr] «І планета вибухнула...»[fr]).

Шахова композиція[ред.ред. код]

Олександр Казанцев відомий також як шаховий композитор. З 1926 року він опублікував 70 етюдів, значна частина яких відмічені на конкурсах (8 перших призів). Учасник 5 особистих чемпіонатів СРСР, мав звання міжнародного майстра. У 1964 році Олесандр Казанцев переміг на олімпійських змаганнях із шахової композиції.[13] З 1951 до 1965 року Казанцев був головою комісії по шаховій композиції Шахової федерації СРСР. У книзі «Дар Каїсси»[14] поєднані фантастичні оповідання та шахові етюди автора.

Нижче наведено один із найвідоміших етюдів Казанцева.

II чемпіонат СРСР, 1947-1948
IV місце
a b c d e f g h
8
Chessboard480.svg
e7 чорний пішак
f7 білий король
e6 білий пішак
f6 чорний слон
h6 білий пішак
d5 білий пішак
a4 чорний пішак
d4 чорний король
a3 чорний кінь
8
7 7
6 6
5 5
4 4
3 3
2 2
1 1
a b c d e f g h
Нічия (4 + 5)

Вирішення. 1.d6! Кb5 2.de Крe5 3.е8К! Сh8 4.h7 a3 5.Крg8 Кр: e6 6.Кр: h8 Крf7! 7.Кd6+! Крf8 8.К: b5 a2 9.Кd4! a1Л! 10.Кe6+ Крf7 11.Кd8+ Крg6! 12.Крg8 Лa8 13.h8К+! Крh5 14.Кhf7 нічия. Зверніть увагу: в порівнянні з початковою позицією відбулась повна зміна фігур!
Додатковий варіант: 1…Кc4 2.de Крe5 3.е8К! Сh8 4.h7 a3 5.Крg8 Кр: e6 6.Кр: h8 Крf7! 7.Кd6+! Крf8 8.К: c4 a2 9.Кe5! a1Л! 10.Кd7+ Крf7 11.Кe5+ Крf6 12.Кd7+ та вічний шах

Особисте життя[ред.ред. код]

Олександр Казанцев був тричі одружений. У письменника було 4 дітей, його старша дочка Ніна була однією із перших в СРСР жінок-атомниць, брала участь у створенні радянської ядерної зброї. Його син Микита відомий учений-комп'ютерник та співавтор батька по роману «Фантаст».

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Собрание сочинений в трех томах. — М.: Терра-клуб, 2001
  • Собрание сочинений в трех томах. — М.: Детская литература, 1989—1990
  • Собрание сочинений в трех томах. — М.: Молодая гвардия, 1977—1978
  • Пылающий остров. М., 1941
  • Арктический мост. М., 1946
  • Против ветра. М., 1950
  • Сибирячка. М.-Л., 1950
  • Обычный рейс. М., 1951
  • Против ветра. М., 1951
  • Мол «Северный». М., 1952
  • Машины полей коммунизма. М., 1953
  • Богатыри полей. М., 1955
  • Полярная мечта. М., 1956
  • Пылающий остров. М., 1956
  • Земля зовёт. М., 1957
  • Пылающий остров. М., 1957
  • Арктический мост. М., 1958
  • Гость из космоса. М., 1958
  • Полярная мечта. М., 1958
  • Пылающий остров. Ташкент, 1958
  • Арктический мост. М., 1959
  • Пылающий остров. М., 1959
  • Лунная дорога. М., 1960
  • Остановленная волна. М., 1961
  • Пылающий остров. М., 1962
  • Ступени грядущего. М., 1962
  • Внуки Марса. М., 1963
  • Гости из космоса. М., 1963
  • Ступени грядущего. М., 1963
  • Льды возвращаются. М., 1964
  • Пылающий остров. М., 1966
  • Подводное солнце. М., 1970
  • Сильнее времени. М., 1973
  • Фаэты. М., 1974
  • Дар Каиссы. М., 1975
  • Пылающий остров. М., 1978
  • Купол надежды. М., 1980
  • Льды возвращаются. М., 1981
  • Дар Каиссы. М., 1983
  • Пылающий остров. М., 1983
  • Купол надежды. М., 1984 (Роман-газета)
  • Острее шпаги. М., 1984
  • Фаэты. М., 1984
  • Мост дружбы. М., 1985
  • Фаэты. М., 1985
  • Клокочущая пустота. М., 1986
  • Пылающий остров. М., 1987
  • Дзвін сонця. К., 1988
  • Клокочущая пустота. М., 1988
  • Донкихоты Вселенной. М., 1991
  • Озарения Нострадамуса. М., 1996
  • Купол надежды. М., 1997
  • Звезда Нострадамуса. М., 2000

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • На думку деяких російських журналістів, Казанцев придумав та ввів у російську мову більш ніж 100 нових слів, серед яких, зокрема, іншопланетяни (рос. инопланетяне) та (за однією з версій) вертоліт (рос. вертолет)[15].
  • Казанцев був одним з двох прототипів Амвросія Амбруазовича Вибегалло із творів братів Стругацьких «Понеділок розпочинається в суботу» та «Казка про Трійку». Другим та головним прототипом був Трохим Денисович Лисенко[16].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Антология французкой фантастики Планета семи масок. — Москва : Аргус, 1993. — С. 10. — ISBN 5-85549-007-6. (рос.)
  2. Кир Булычев: Падчерица эпохи или Второе пришествие Золушки
  3. а б в Умер Александр Петрович Казанцев (рос.)
  4. а б в Кто возродил интерес к Тунгусскому метеориту? (рос.)
  5. Стругацкий А. О положении в литературной фантастике. Доклад на пленуме Совета по приключенческой и научно-фантастической литературе при Союзе Писателей СССР в мае 1986 года (рос.)
  6. а б Н. Г. Алексеева. Человек ноосферы (рос.)
  7. Казак В. Лексикон русской литературы XX века. — Москва : Культура, 1996. — С. 173. — ISBN 5-8334-0019-8. (рос.)
  8. Олександр Казанцев Дзвін сонця. — Київ : Веселка, 1988. — С. 3—262. — ISBN 5-301-00198-1.
  9. Премия «Аэлита» (рос.)
  10. «Пунктир воспоминаний» (рос.)
  11. Газета Советская Россия, 16 ноября 1999 г., № 134 (11877), стр. 3. (рос.)
  12. Александр Казанцев: О ВРЕМЕНИ И О СЕБЕ (рос.)
  13. Геннадий Прашкевич «Красный Сфинкс» (рос.)
  14. Казанцев А. П. Дар Каиссы: Повести и рассказы.—2-е изд. — Москва : ФиС, 1983. — С. 1-271. (рос.)
  15. Российская газета 05.07.2012 (рос.)
  16. OFF-LINE интервью с Борисом СТРУГАЦКИМ (рос.)

Посилання[ред.ред. код]