Казарін Володимир Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Казарін Володимир Павлович
Казарин в ТНУ (crop).jpg
Народився 15 серпня 1952(1952-08-15) (69 років)
Ашхабад, Туркменська РСР, СРСР
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність письменник
Alma mater Далекосхідний федеральний університет
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d]
Вчене звання професор[d]
Знання мов російська
Заклад ТНУ
Партія КПРС
Діти Казарін Павло Володимирович
Нагороди
медаль Пушкіна медаль «15 років Збройним Силам України»
Заслужений працівник освіти України Почесна грамота Кабінету Міністрів України Заслужений діяч науки і техніки Автономної Республіки Крим

Казарін Володимир Павлович (укр. Володимир Павлович Казарін; 15 серпня 1952, Ашхабад) — радянський і український філолог і пушкінознавець. Доктор філологічних наук, професор. Ректор Таврійського національного університету імені в. І. Вернадського, розташованого в Києві, з 2015 року. Депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим IV та V скликання. Член Національної спілки письменників України.

Під керівництвом Казаріна було захищено 17 кандидатських дисертацій[1]. Заслужений працівник освіти України (2008).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 15 серпня 1952 року в Ашхабаді в сім'ї військовослужбовця. Батько — Павло Федорович Казарін, родом з Волгограда. Військовий. Учасник Другої світової та Корейської війн. Був командиром дивізії морської піхоти у Владивостоці. Мати — уродженка Читинській області. Кравчиня. Дід по батькові — білогвардієць. Бабуся по батьківській лінії проживала в Польщі й була вислана на північ Росії за участь у повстанні 1863-1864 років[2]. Дід по матері — червоноармієць[3].

Разом з батьком сім'я часто переїжджала. Так, Володимир навчався в школах Москви, Одеси та Феодосії. В одній з московських шкіл навчався разом із майбутнім міністром оборони України Олександром Кузьмуком[2].

Поступив на філологічний факультет МДУ, однак у підсумку навчався в Далекосхідному державному університеті за спеціальністю «російська мова і література», який закінчив в 1974 році[2]. У 1978 році закінчив аспірантуру Ленінградського державного університету ім. А. Жданова.

У 1978 році почав працювати в Далекосхідному державному університеті, де був асистентом кафедри, в. о. завідувача кафедри, старшим викладачем кафедри російської, радянської та зарубіжної літератури.

У 1979 році — замполіт батальйону плаваючих танків[4].

З 1981 року по 1985 рік — доцент кафедри російської та зарубіжної літератури, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник, завідувач кафедри російської і зарубіжної літератури Сімферопольського державного університету ім. М. В. Фрунзе. З 1985 року по 1988 рік — звільнений секретар партійного комітету Сімферопольського державного університету. У 1988 році пішов за власним бажанням з партійної діяльності у зв'язку з незгодою з реформами Михайла Горбачова[2].

З 1988 року був завідувачем кафедри російської і зарубіжної літератури, проректором з гуманітарної освіти, перспективного розвитку та міжнародних зв'язків Сімферопольського державного університету ім. М. В. Фрунзе. З 1988 року — доктор філологічних наук, а з 1989 року — професор. У 1994 році став дійсним членом Кримської академії наук.

З 1996 року по 2016 рік — член Союзу письменників Росії. Був головою Кримського республіканського об'єднання «Міжнаціональна згода»[5] та Генеральним директором Кримського центру гуманітарних досліджень[6].

У травні 2005 року став проректором Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.

У 2011 році став завідувачем кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету.

Після приєднання Криму до Росії прийняв російське громадянство і продовжив роботу в новоствореному Кримському федеральному університеті[7]. На конференції «Форум 2000» у Празі 15 вересня 2015 року Казарін розкритикував рівень освіти в Криму після 2014 року[8]. Через місяць з'явилася інформація про його звільнення з університету[9][10].

19 листопада 2015 року Казарін був призначений ректором Таврійського національного університету в Києві[11][12].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

З 1991 року по 2015 рік — голова Кримського товариства російської культури[13]. Однією з основних цілей даної організації, за словами Казаріна, було протистояння українізації вищої освіти[14]. Казарін виступав за надання російській мові статусу другої державної в Україні[15].

Був членом Комуністичної партії України. З 1992 року по 1994 рік — перший секретар Сімферопольського міськкому Союзу комуністів Криму, а з 1994 року по 1999 рік — секретар Кримського комітету Компартії України.

З 2001 року по 2004 рік — заступник Голови Ради міністрів Криму в урядах Сергія Куніцина і Валерія Горбатова.

Був депутатом Верховної Ради Криму IV скликання (2002-2006) від КПУ та V скликання (2006-2010) від Блоку Куніцина. У жовтні 2004 року був виключений з Комуністичної партії за підтримку на виборах президента України Віктора Януковича, а не Петра Симоненка[16]. Пізніше, з 2004 року по 2008 рік був членом Народно-демократичної партії, а з 2008 року по 2009 рік був членом партії «Єдиний центр».

10 липня 2006 року призначений першим заступником голови Севастопольської міської державної адміністрації, яку очолював Сергій Куніцин[17]. У 2009 році за даними тижневика «Коментарі» Казарін увійшов до списку 15 найбільш впливових політиків Севастополя[18]. Під час роботи в Севастополі місцева опозиція і проросійські організації критикували Казаріна за «українізацію» міста[19][20][21]. Пізніше, Куніцин був призначений представником президента України в Криму і Казарін став його першим заступником. Працював на цій посаді й після відставки Куніцина під керівництвом Віктора Плакіди. 12 січня 2011 року Казарін був відправлений у відставку[22].

28 жовтня 2012 року на виборах до Верховної ради України набрав 1 % голосів виборців, посівши одинадцяте місце в одномандатному окрузі.

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

  • Подяка Держкомітету СРСР з народної освіти (19 грудня 1988) — за активну участь у розвитку університетської освіти
  • Почесна грамота Ради міністрів Автономної Республіки Крим (12 січня 2000) — за значний внесок у зміцнення міжнаціональних відносин у Криму та розвиток національної культури
  • Заслужений діяч науки і техніки Автономної Республіки Крим (13 серпня 2002)
  • Подяка Ради міністрів Автономної Республіки Крим (15 серпня 2002) — за багаторічну сумлінну працю, вагомий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток Автономної Республіки Крим, підготовку висококваліфікованих наукових кадрів, велику громадсько-політичну діяльність та у зв'язку з 50-річчям з дня народження
  • Пам'ятний нагрудний знак «60 років визволення м. Києва від фашистських загарбників» (17 жовтня 2003)
  • Медаль «15 років Збройним силам України» (23 квітня 2007)
  • Почесна грамота Кабінету Міністрів України (14 серпня 2007)
  • Медаль Пушкіна (31 жовтня 2007) — за великий внесок у поширення, вивчення російської мови, збереження культурної спадщини, зближення і взаємозбагачення культур націй і народностей[23][24]
  • Заслужений працівник освіти України (11 червня 2008) — за значні особисті заслуги у соціально-економічному та культурному розвитку міста Севастополя, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди Дня міста Севастополя[25]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Дружина — Серафима. Троє дітей — дві доньки [джерело?] і син Павло Казарін (1984), який є українським журналістом.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кафедра русской и зарубежной литературы. Архів оригіналу за 11 грудня 2017. Процитовано 24 серпня 2018. 
  2. а б в г Владимир Казарин: «Свой роман с Севастополем я пишу уже не один десяток лет». Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 24 серпня 2018. 
  3. Они возвращаются…. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 13 червня 2020. 
  4. Сергей Аксёнов в программе «Аргумент» от 27.07.2012 (8:10)
  5. Владимир КОНСТАНТИНОВ: КРЫМСКАЯ ВЛАСТЬ БУДЕТ ПОДДЕРЖИВАТЬ НАЦИОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЫЕ ОБЩЕСТВА. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 13 червня 2020. 
  6. Крымский центр гуманитарных исследований (КЦГИ). Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 13 червня 2020. 
  7. ​Страсти вокруг Таврического университета. Или как ректор ВУЗа Казарин стал «шпионом». Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 13 червня 2020. 
  8. Профессор Казарин: Я получил приглашения от целого ряда университетов. Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 24 серпня 2018. 
  9. Владимир Казарин: «Теперь система образования в Крыму похожа на казарму»
  10. Крымского профессора уволили из университета за инакомыслие. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 13 червня 2020. 
  11. Главный университет оккупированного Крыма переедет в Киев. Архів оригіналу за 1 лютого 2019. Процитовано 13 червня 2020. 
  12. Бывший ТНУ «переехал» в Киев. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 24 серпня 2018. 
  13. Крымское общество русской культуры. Архів оригіналу за 23 квітня 2007. Процитовано 24 серпня 2018. 
  14. Казарин, Владимир (15 лютого 2006). Здесь русский дух.... Русская Народная Линия. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 13 червня 2020. 
  15. Русский язык на Украине отвоюет свои законные права снизу. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 13 червня 2020. 
  16. Диалог с властью. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 13 червня 2020. 
  17. Три новых заместителя. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 13 червня 2020. 
  18. Украинские СМИ опубликовали рейтинг самых влиятельных жителей Севастополя. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 13 червня 2020. 
  19. Константин Затулин призывает не финансировать антироссийские силы в Крыму. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 24 серпня 2018. 
  20. Посольство РФ не спешит снимать оранжевые очки. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 24 серпня 2018. 
  21. Жители Севастополя разнесли в пух и прах доводы администрации Куницына о пользе украинизации. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 24 серпня 2018. 
  22. Первый заместитель постоянного представителя президента в Крыму Владимир Казарин отправлен в отставку. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 24 серпня 2018. 
  23. Указ Президента Российской Федерации от 31 октября 2007 года № 1440 «О награждении медалью Пушкина». Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 13 червня 2020. 
  24. Путин наградил Владимира Казарина медалью Пушкина. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 13 червня 2020. 
  25. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАИНЫ № 536/2008. Архів оригіналу за 1 лютого 2019. Процитовано 13 червня 2020. 

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю