Казимира Буйвідова
| Казимира Буйвідова | |
|---|---|
| пол. Kazimiera Bujwidowa | |
 | |
| Народилася |
16 жовтня 1867[1] Варшава, Російська імперія |
| Померла |
8 жовтня 1932[1] (64 роки) Краків, Польська Республіка |
| Поховання | Раковицький цвинтар |
| Країна |
.svg){kind=small} Республіка Польща |
| Діяльність | есперантистка, активістка за права жінок |
| Знання мов | есперанто і польська |
| У шлюбі з | Одо Буйвід[2] |
| Діти | Zofia Mostowskad і Helena Jurgielewiczd |
Казимира Буйвідова, власне Казіміра Буйвід, до шлюбу Клімонтович (нар. 16 жовтня 1867 у Варшаві — пом. 8 жовтня 1932 у Кракові ) — польська громадська діячка, журналістка, феміністка та атеїстка. Відстоювала жіночу освіту та виборчі права.
Біографія[ред. | ред. код]
Була дочкою Людвіки Щесневської та Казимира Клімонтовича з дрібної литовської шляхти. Після ранньої смерті матері батько довірив Казимиру своїй сестрі Кароліні Петронелі Клімонтович, учасниці Січневого повстання. Закінчила школу для дівчат у Варшаві, склавши іспит і здобувши кваліфікацію домашньої вчительки. Також закінчила кравецькі курси, а студенткою Летючого університету вивчала біологію.
У 1886 році одружилася з Одо Буйвідом і стала лаборанткою в його лабораторії. У 1893 році родина переїхала до Кракова, де Одо почав працювати в Ягеллонському університеті, а Казиміра спочатку взяла на себе керівництво, а з 1918 року керівництво Заводом з виробництва сироваток і вакцин, заснованим чоловіком. Під час Першої світової війни разом із чоловіком і старшою донькою-лікаркою керувала госпіталем для поранених вояків польських легіонів.
Соціальний активізм[ред. | ред. код]
З 1893 р. діяла в Товаристві народних шкіл, була співорганізаторкою і головою Краківської жіночої читальні, брала участь у створенні безкоштовних читалень для молоді. У 1890-х роках офіційно залишила римо-католицьку церкву та оголосила про свою неконфесійність, що призвело до соціального остракізму щодо Буйвідів у консервативному середовищі Кракова. У 1896–1906 роках очолювала Товариство жіночих гімназійних шкіл, що призвело до створення першої гімназії для дівчат у Польщі з програмою та атестатом зрілості, еквівалентними тим, які були в чоловічих гімназіях. Казимира Буйвід ініціювала кампанії з написання індивідуальних і колективних заяв жінок на право навчання – результатом цього став прийом перших студенток у 1896 році. У 1904 році вона подала петицію до Національного сейму, а в 1910 році до Державної ради у Відні — петицію про рівність жінок в університетах. У 1908 році взяла участь у виборчій кампанії Марії Дулемянки – першої жінки-кандидатки до народного сейму. У 1910 р. як делегатка від Галичини брала участь у конгресі жіночих справ у Парижі. У 1912 році була делегаткою Першого австрійського конгресу з питань виборчих прав жінок. Під час Першої світової війни відійшла від активної громадської діяльності, зокрема через хронічну хворобу. Буйвід брала участь у боротьбі за право голосу жінок, особливо активно підтримувала виборчу кампанію Марії Дулем’янки. Організувала середні школи для дівчат, щоб потім їм було легше вступати до університету.
Журналістська діяльність[ред. | ред. код]
У 1902–1907 рр. співпрацювала з журналом « Нова Реформа », а в 1907–1911 рр. — з журналом «Стер», друкувалася в "Новому Слові". Була авторкою феміністичних памфлетів: «Права вчителя» з 1903 р., «Чи жінка повинна мати однакові права з чоловіком» з 1909 р., «При зародженні жіночого питання» з 1910 р., «Про прогресивний і непрогресивний жіночий рух у Галичині з 1910 р.»,1913 рік. Виступала з питань навчання і виховання дітей — у 1903 р. видала брошуру «Народні доми», а в 1905 р. — «Реформа виховання та охорони дитинства». У січні 1919 року опублікована "Програмна декларація жінок щодо майбутніх виборів до законодавчого сейму".
Пам'ять[ред. | ред. код]
1 грудня 2021 року міська рада Кракова прийняла рішення про заснування нагороди Казимири Буйвідової, яка має бути відзнакою для жінок, які здійснюють інноваційні ініціативи, працюють для зміцнення інших жінок, беруть участь у покращенні життя місцевих громад і є натхненням для молодого покоління дівчат і хлопців[3].
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Катерина Дормуш, «Казимира Буйвідова 1867-1932. Життя та громадсько-освітня діяльність», вид. Краків, 2002
- Анна Кізелл, Казіміра Буйвідова. Я відчуваю себе людиною, тому вимагаю прав людини! [у:] Ева Фургал (вид.), Краківська жіноча стежка. Емансипаційний путівник для жінок у Кракові, Fundacja Przestrzeń Kobiet, Краків 2009, 1-е видання, ISBN 978-83-928639-0-8
- Bujwidowa Kazimiera. Polski Słownik Biograficzny. Т. Brożek Jan – Chwalczewski Franciszek. Kraków: Polska Akademia Umiejętności – Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa. 1937. с. 111–112. Перевидання: Національний інститут ім Оссолінський, Краків 1989,ISBN 8304032910
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Frauen in Bewegung 1848–1938 — Österreichische Nationalbibliothek, 2006.
- ↑ Gorecka H., Korĵenkov A. Nia diligenta kolegaro: Biografioj de 200 eminentaj esperantistoj — Litova Esperanto-Asocio, Sezonoj, 2018. — 500 екз.
- ↑ Kazimiera Bujwidowa patronką nowej krakowskiej nagrody – parlamentarny.pl (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Публікації Казіміри Буйвідової на сайті Polona.pl
- Тексти Казимири Буйвідової в бібліотеці Wolne Lektury
|
