Кайя Сааріаго

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кайя Сааріаго
Kaija Saariaho
Saariaho cropped - 1.jpg
Ім'я при народженні фін. Kaija Anneli Laakkonen
фін. Kaija Laakkonen[1]
Народилася 14 жовтня 1952(1952-10-14) (70 років)
Гельсінкі
Країна Flag of Finland.svg Фінляндія
Національність фінка
Місце проживання Париж[2]
Діяльність композиторка
Галузь сценічне мистецтво
Alma mater Академія імені Сібеліуса
Вчителі Пааво Хейніненd і Браян Фернехоу
Знання мов фінська[3], французька[3], англійська[3] і німецька[3]
Членство Американська академія мистецтв і наук і Американська академія мистецтв та літератури
Жанр опера
Magnum opus Orion[d], Émilied, L'Amour de loind і Adriana Materd
У шлюбі з Жан-Батіст Баррьєрd[4]
Нагороди
IMDb ID 0754347
Сайт saariaho.org

Кайя Сааріаго (фін. Kaija Saariaho; нар. 14 жовтня 1952(19521014), Гельсінкі[2]) — фінська композиторка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Батьки Кайї Аннелі Лааконен (фін. Kaija Anneli Laakkonen) не були музикантами, але вони цікавилися образотворчими мистецтвами й мали колекцію картин. З дитинства майбутня композиторка мала сильний потяг до музики. Зокрема, вона часом не могла заснути, бо їй заважала «музика в її голові»[5]. У дитинстві вона брала приватні науки гри на скрипці, фортепіано, і, згодом, гітарі. З 1970 по 1972 року вона навчалася як скрипалька й піаністка у Східному музичному інституті Гельсінкі[6], але навчання там було занадто зосереджено на виконавстві.

У 1972 році Кайя вступила в Академію мистецтв Гельсінкі, проте за кілька років вона припинила навчання там. Паралельно навчалася у Консерваторії Гельсінкі спершу як піаністка, а в останній рік навчання — як органістка. Також вона вивчала музикознавство в університеті Гельсінкі[6].

З 1976 року навчалася композиції у Академії ім. Сибеліуса у Пааво Гейнінена[7][8], а також заснувала творчу групу «Open Ears»[2] (фін. Korvat auki ry) разом з Esa-Pekka Salonen і Magnus Lindberg[9]. Після закінчення Академії у 1980 році вона навчається у Вищій школі музики у Фрайбурзі у Браяна Фернехоу та Клауса Губера, яку закінчила у 1982 році.[6] Також вона була учасницею Дармштадських курсів нової музики. У 1982 році почала вивчати техніки застосування комп'ютерів у композиторській творчості в IRCAM'і, і того ж року переїхала до Парижа, де мешкає з того часу[2][8]. У 1983 р. також працювала над електронною доріжкою свого твору «Verblendungen у Groupe de Recherches Musicales».

З того часу Сааріаго присвячує себе здебільшого написанню музики. У 1988—89 роках вона була композиторкою-резиденткою у Сан-Дієго, а у 1993 році вона була композиторкою-резиденткою в Кіото. Протягом 1997—98 років навчального року разом з чоловіком Жаном-Батістом Барʼєре була запрошеною професоркою з композиції у Академії музики ім. Яна Сібеліуса.[6] У 80-х роках вона також отримала ряд нагород і замовлень. У рамках одного з них вона написала твір «Nymphéa», прем'єра якого відбулася у виконанні Кронос-квартету (замовлення від Лінкольн-центру). У 1991 р. вона отримала замовлення від Фінського національного балету, для якого вона написала «The Earth». Під час перебування у Кіото вона отримала замовлення від коледжу Куніташі, завдяки якому вона написала Шість японських садів для перкусії й електроніки. Для Гідона Кремера вона написала «Graal Théâtre» у 1994 році. У 2000 році під керівництвом Кента Нагано відбулася премʼєра її опери «L'amour de loin».

Композиторка одружувалася двічі — перший раз у 1972 року з Markku Veikko Ilmari Saariaho, проте вони невдовзі розлучилися. Вдруге вона одружилася у 1984 році із Жаном-Батістом Бар'єре[10], у них є двоє дітей.

Творчість[ред. | ред. код]

На стиль Кайі Сааріаго мала вплив творчість композиторів-спектралістів Жерара Грізе і Трістана Мюрая[5], а також має певні спільні риси з музикою Дьордя Лігеті[6]. Значення тембру переважує над мелодією чи гармонією у її музичній мові. У її доробку камерна, симфонічна, вокальна, електроакустична музика, чотири опери, ораторія.

Серед найвідоміших творів — Verblendungen (1982—1984), де вона поєднує оркестр і запис на плівці, Lichtbogen (1986, ансамбль і live electroincs), Orion для оркестру (2002), L'amour de loin (2000, опера), Jardin secret II (1984—86, клавесин і плівка) та ін.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ MEHI – Media Art Database
  2. ↑ а б в г Біографія на сайті композиторки. Архів оригіналу за 27 червня 2016. Процитовано 29 червня 2016. 
  3. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ The International Who's Who of Women 2006 — Routledge, 2005. — ISBN 978-1-85743-325-8
  5. ↑ а б A guide to Kaija Saariaho's music. Архів оригіналу за 28 липня 2016. Процитовано 29 червня 2016. 
  6. ↑ а б в г д Esa Laaksonen. Saariaho, Kaija (1952 - ). 100 Faces from Finland – a Biographical Kaleidoscope. Переклад Ruth Urbom. Архів оригіналу за 23 лютого 2016. Процитовано 29 червня 2016. 
  7. ↑ Paavo Heininen
  8. ↑ а б Біографія на сайті AllMusic.com. Архів оригіналу за 11 жовтня 2016. Процитовано 29 червня 2016. 
  9. ↑ Kaija Sariaho. Polar Music Prize. Архів оригіналу за 22 червня 2016. Процитовано 29 червня 2016. 
  10. ↑ фр. Jean-Baptiste Barrière

Посилання[ред. | ред. код]

Лауреати Polar Music Prize
1990-ті
2000-ті
2010-ті
Перегляд цього шаблону
  Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кайя_Сааріаго&oldid=34975385