Кактусові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кактусові
Період існування: 35–0 млн р. т. пізній еоценнаш час
Ferocactus pilosus1.jpg
Ferocactus pilosus
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Ряд: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Juss.
Підродини (див. Систематика кактусових)
Commons-logo.svg Вікісховище: Cactaceae

Кактусові[1][2] (Cactaceae) — родина сукулентних рослин порядку гвоздикоцвітих (Caryophyllales). Поширені у пустелях. Кактуси вирощують як декоративні, зокрема кімнатні, та харчові рослини. Завдяки довгим кореням та товстим стеблам кактуси збирають вологу і здатні переживати тривалі посухи.

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово «кактус» походить від грец. Κακτος, яке в класичній грецькій мові використовували для позначення одного з видів реп'яху. Карл Лінней ввів це слово як назву роду Cactus в 1737 у своїй ранній роботі Hortus Cliffirtianus, швидше за все як скорочення від слова мелокактус, яке тоді широко використовували для позначення цих рослин. Сьогодні це слово в ботаніці використовують для позначення родини Cactaceae (Кактусові).

Походження[ред. | ред. код]

Кактуси — рослини Нового Світу, тобто походять з Південної і Північної Америки, а також островів Вест-Індії. Тільки один вид, Rhipsalis baccifera, природно трапляється також в Африці, на Мадагаскарі і Шрі-Ланці.[3] Крім того, людина поширила деякі види кактусів — насамперед опунцієві — на всі континенти, крім Антарктиди. Вид Opuntia humifusa поширений у Середземномор'ї і трапляється на узбережжі Криму, а також на півдні Поволжя.

Parodia concinna — Parodia concinna var. aceguaensis

Типові ознаки[ред. | ред. код]

Риса, що вирізняє кактуси з інших сукулентів, — спеціалізований орган, званий ареола (лат. areole). Це модифікована пазушна брунька з бруньковими лусочками, перетвореними на волоски та/або колючки. В ареолах колючки розміщені поодиноко чи групами, їхня функція — конденсація води з повітря, захист від сонячних опіків та поїдання тваринами, сприяння поширенню плодів і пагонів. У деяких кактусів є нектарні колючки, що виділяють солодкий сік. Іншою відмінною рисою кактусів є особлива будова квітки і плоду, коли істотна частина квітки та плоду є, по суті, тканиною стебла. Для всіх кактусів характерна нижня зав'язь, плід — ягода. Є ще близько десятка специфічних тільки для кактусів ознак, зокрема особливий, що не трапляється в інших рослин, пігмент квітки. Майже всі кактуси мають метаболізм кислот за типом товстолистих (CAM).

Квіти і плоди у деяких родів кактусів з'являються зі специфічного ворсистого, покритого густими щетинками утворення, що має назву цефалій.

Кактуси бувають вельми різних форм і розмірів. Серед кактусів є кущі зі звичайними розвиненими листям — рід Pereskia — і невисокі листяні дерева — рід Pereskiopsis. Трапляються також різноманітні епіфітні рослини з тропічних лісів — роди Disocactus, Epiphyllum, Hatiora, Hilocereus, Selenicereus, Rhipsalis. Більшість же кактусів — ксерофітні рослини, пристосовані до тривалих посушливих періодів, поширені у різних типах екосистем — в прибережних зонах, саванах, посушливих лісах, напівпустелях і пустелях, горах і альпійських луках, на висоті від 0 до 4 000 метрів над рівнем моря і від Патагонії на півдні до півдня Канади на півночі. Серед них трапляються багатометрові колоноподібні гіганти (найвищий вид — Pachycereus pringlei, до 19.2 м[4]) або розгалужені «канделябри» вагою в кілька тонн, рослини, що утворюють невисокі колючі зарості, ліани, крихітні кулясті рослини — не перевищують у дорослому стані 1,5-2 см в діаметрі, сланкі по землі колючі батоги чи рослини, що майже повністю складаються з потовщеного кореня і майже повністю сховані під землею.

Вважають, що кактуси виділились еволюційно близько 30-40 млн років тому, коли Південна Америка і Африка були вже значно віддалені одна від одної тектонічними процесами, але Північна Америка ще не була з'єднана з Південною. Хоча викопних решток кактусів на сьогодні не знайдено, припускають, що виникли вони в Південній Америці і відносно недавно — 5-10 мільйонів років тому — поширилися на північний континент.

Pereskioideae[ред. | ред. код]

Включає в себе один рід чагарників з повноцінним листям і несукулентними стеблами. Цей рід вважають еволюційною ланкою, що з'єднує кактуси з листяними рослинами.

Opuntioideae[ред. | ред. код]

Opuntia stricta

Об'єднує рослини, що відрізняються добре помітним редукованим листям, завжди наявним у молодих пагонів, сукулентними стеблами і особливим типом шипів — «глохідіями». Глохідії — це дрібні, тендітні колючки, дуже гострі і жорсткі, забезпечені пилчастими щербинами по всій довжині і ростуть у великих кількостях пучками навколо ареол. Потрапляючи в травний тракт тварин, глохідії викликають сильне подразнення, тим самим захищаючи рослини від поїдання. Незважаючи на значне розмаїття форм і розмірів, всі рослини цієї підродини мають дуже схожі за формою квітки і будовою насіння. Сходи мають явно виражені сім'ядолі. Стебла зазвичай мають явно виражену сегментну будову. Maihuenioideae

Складається з одного роду, поширеного майже виключно в Патагонії. Рослини схожі зовні на опунцієві, але глохідії відсутні. Як і опунцієві, рослини мають крихітні — до 10 мм — довговічні соковиті — листки конічної форми, сходи дуже нагадують паростки листяних рослин. Незважаючи на явно виражену сукулентність, рослини цієї підродини не мають метаболізму кислот на зразок товстолистих.

Cactoideae[ред. | ред. код]

Gymnocalycium baldianum

Поєднує у собі решту родів кактусів. У рослин немає листя в будь-якому вигляді — винятком є рудиментарне листя на квітковій трубці. Також відсутні і глохідії. Сходи мають форму кулясту або циліндричну, з рудиментарними сім'ядолями. У підродину включені як епіфітні рослини із стеблами, що мають форму плоских листів або батогів, так і численні ксерофіти — кулясті, колоноподібні, сланкі, що утворюють дернини.

Кактуси, з огляду на незвичайність зовнішнього вигляду для європейців, привернули увагу ще перших колонізаторів Америки і були завезені до Європи як декоративні рослини вже у XVI столітті. Першу відому колекцію кактусів зібрав у другій половині XVI ст. аптекар Морган у Лондоні. Надалі популярність цих рослин постійно росла, чому сприяли і біологічні особливості багатьох кактусів — невибагливість до поливу і сухості повітря (останнє суттєво за кімнатної температури), легке вегетативне розмноження. У ботанічних садах різних країн, а також в оранжереях приватних осіб були зібрані значні колекції.

Систематика кактусів[ред. | ред. код]

У 1984 році на конгресі IOS (International Organization for Succulent Plant Study) — міжнародної організації з вивчення сукулентних рослин — було прийнято рішення створити робочу групу з вивчення кактусів (Cactaceae Working Party), яка зараз має назву International Cactaceae Systematics Group (міжнародна група із систематики кактусових). До цієї групи увійшли провідні фахівці з морфології та анатомії, експерти з електронної мікроскопії, палінології, каріології та біохімії, а також спеціалісти зі систематики різних груп кактусів. Результатом роботи цього об'єднання стало створення сучасної системи родини кактусових, яка увібрала в себе все найцінніше із попередніх розробок і базується на даних найновіших досліджень.

Родина Cactaceae, згідно з пропозиціями Міжнародної групи із систематики кактусів, включає в себе 4 підродини, 125 родів та 1810 видів. Найчисленніший рід — Мамілярія. Найповніший варіант цієї системи викладено у фундаментальній праці Едварда Андерсона «The Cactus Family» (2001).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Cactaceae // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
  3. Barthlott, Wilhelm (1983). Biogeography and Evolution in Neo- and Paleotropical Rhipsalinae (Cactaceae). Sonderb. Naturwiss. Vereins Hamburg 7: 241—248. Процитовано 26 січня 2018 р. 
  4. Salak, M. In search of the tallest cactus. Cactus and Succulent Journal 72 (3). 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Український сайт про кактуси. Енциклопедія кактусів. (рос.)