Калаун
| Калаун الملك المنصور سيف الدين قلاوون الألفى الصالحى النجمى العلاءى | |||
.jpg) | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1280 — 1290 | |||
| Попередник: | Саламиш аль-Аділь | ||
| Спадкоємець: | Халіль аль-Ашраф | ||
| Народження: |
1222  | ||
| Смерть: |
10 листопада 1290 Каїр, Єгипет | ||
| Країна: |
Мамлюкський султанат | ||
| Релігія: | Іслам сунітського спрямування | ||
| Рід: | Бахріти | ||
| Діти: |
Халіль аль-Ашраф і Мухаммад I ан-Насір | ||
Калаун, аль-Малік аз-Мансур Саїф ад-Дін Калаун аль-Альфі ас-Саліх аль-Наджмі аль-Алаї (араб. الملك المنصور سيف الدين قلاوون الألفى الصالحى النجمى العلاءى), Калаун Алфі (1222 — 10 листопада 1290, Каїр) — мусульманський полководець і політичний діяч, султан Єгипту з династії Бахрітів.
За походженням був половцем. Під час наступу монголів потрапив у рабство. За 1000 дирхамів його купив єгипетський торгівець, що постачав невільників для гвардії аюбідського султана ас-Саліха (звідси прізвисько Калауна — алфі).
Під час навчання в «школі» мамелюків зблизився з іншим «колегою по нещастю» — майбутнім султаном Бейбарсом. Із приходом Бейбарса до влади виконував важливі доручення володаря — зокрема розгромив монголів, що намагались закріпитись у Сирії (1272). Старший син Бейбарса Саїд Берке був одружений з донькою Калауна, сам Калаун був атабеком молодшого сина Бейбарса Саламиша.
Після того, як Саїд Берке відмовився від престолу, султаном став Саламиш, якому було лише 7 років. Але врешті Калаун і його усунув від влади, а сам став султаном. Невдовзі проти нього повстав Сункур аль-Ашкар, валі Дамаска, який оголосив себе султаном. 1280 року Калаун переміг його, захопивши Дамаск[1]. У 1281 році Калаун замирився з Сункуром через загрозу з боку Мунке-Тимура, брата ільхана Абаки, що вдерся до Сирії. 29 жовтня у Другій битві при Хомсі здолав монголів, але через втрати вимушен був відступити до Дамаску.
1281 Калаун уклав договор з великим магістром госпітальєрів Ніколя Лорною і триполійським графом Боемундом IV на 10 років 10 місяців 10 тижнів і 10 днів. Втім фактично мир протримався до 1282 року. 1281 року султан уклав союз з візантійським імператором Михайлом VIII проти Карла I, короля Сицилії.
У 1282 році він заснував рибат аль-Мансурі поруч із Аль-Аксою у Єрусалимі.
1284 року він визнав Тир і Бейрут, де панували Аморі та його мати Ізабелла відповідно, окремими від Єрусалимського королівства[2]. Договір з Аморі зобов'язував не будувати нових укріплень, залишатися нейтральним у конфліктах між мамлюками та іншими хрестоносцями, а Калауну дозволялося збирати половину міських податків.
1285 року виступив проти госпітальєрів, захопивши 25 травня важливий замок Маргат, а потім замок Мараклею. 1287 року відняв в Боемунда IV місто Лаодікею. З 1287 року починається війсьна з Семамуном, царем Мукурри-Нобаті, якого мамлюки двічі скидали з трону, але повністю здолати не вдалося. 1288 року було втрачено владу над Меккою та південним Хіджазом, де шаріф Абу Нумай I перейшов на бік Аль-Музаффар Юсуфа I, султана держави Расулідів. Спроби підкорити Мекку були невдалими до кінця панування Калауна.
27 квітня 1289 року було захоплено Триполі, чим завершено існування Триполійського князівства, а також замки госпітальєрів Нефіну і Батрун. Тоді ж було укладено мир з кіпрським королем Генріхом II.
1290 року уклав торгівельний договір з Генуезькою республікою. Того ж року взяв в облогу Акре, але не дожив до її падіння, померши 10 листопада у Каїрі. Владу спадкував син Халіль аль-Ашраф.
Першою дружиною Калауна у 1265 чи 1266 році стала Фатіма-хатун, відома як Умм Саліх, донька Сайф ад-Діна Карамуна[3][4]. Вони одружилися у 1265–1266 роках. Вона померла у 1283–1284 роках і була похована у власному мавзолеї на Південному кладовищі Каїра. Була матір'ю сина ас-Саліха Алі (помер 2 вересня 1288 року) та Газії-хатун, яка 1277 року вийшла заміж за султана Саїда Берке. Померла в серпні 1288 року і була похована в мавзолеї своєї матері.
Після її смерті він одружився з її сестрою, удовою Сайф ад-Діна Кундука[5]. Іншою дружиною була Куткутія-хатун, яка була матір'ю сина Халіля[6].
1282 року однією дружиною була Сітт Ашлун, донька Суктай бін Караджин, що перебіг від ільханів до мамлюків. Вона була матір'ю сина Мухаммеда[7].
1288 року одружився з донькою еміра Шамса ад-Діна Сункура аль-Такріті. Проте Калаун невдовзі після цього розірвав шлюб[8].
Також відомо про його сина Аміра Ахмада і доньок: Дар Мухатар аль-Джаухарі, що була дружиною Мухтара аль-Джаухарі, Дар Анбар аль-Камілі, яка була дружиною Анбара аль-Камілі.
- ↑ Michael Chamberlain (2002). Knowledge and Social Practice in Medieval Damascus, 1190-1350. Cambridge University Press. p. 99
- ↑ Holt, Peter M. (1995). Early Mamluk Diplomacy, 1260-1290: Treaties of Baybars and Qalāwūn with Christian Rulers. BRILL. pp. 106–117
- ↑ Williams, C. (2008). Islamic Monuments in Cairo: The Practical Guide. American University in Cairo Press. p. 143
- ↑ Vermeulen, Urbain; Smet, Daniel De (1995). Egypt and Syria in the Fatimid, Ayyubid and Mamluk Eras. Peeters Publishers. p. 313
- ↑ Northrup, Linda (1998). From Slave to Sultan: The Career of Al-Manṣūr Qalāwūn and the Consolidation of Mamluk Rule in Egypt and Syria (678-689 A.H./1279-1290 A.D.). Stuttgart., pp. 116–117.
- ↑ Kennedy, H.N. (2001). The Historiography of Islamic Egypt: (c. 950 - 1800). Sinica Leidensia. Brill. p. 37
- ↑ Vermeulen, Urbain; Smet, Daniel De (1995). Egypt and Syria in the Fatimid, Ayyubid and Mamluk Eras. Peeters Publishers. p. 314
- ↑ Northrup 1998, p. 143
- Радянська історична енциклопедія, том 6 [Архівовано 23 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- Amitai-Preiss R. Mongols and Mamluks: the Mamluk-Īlkhānid War, 1260-1281. — Cambridge University Press, 1995. — С. 180. — ISBN 0 521 46226 6.
- Irwin R. The Middle East in the Middle Ages: the early Mamluk Sultanate 1250-1382. — London : Croom Helm, 1986. — 180 с. — ISBN 0-7099-1308-7.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | FAST: 1842654 · Freebase: /m/03h30z · GND: 119198401 · ISNI: 0000000099933564 · J9U: 987007266843805171 · LCCN: nr92025917 · VIAF: 72198777 |
