Калач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Калач
Lob NARkult 09.JPG
Альтернативні
назви
Колач
Тип Десерт
Група страв Великодні хліби, солодкі хліби
Походження Угорщина Угорщина, Сербія Сербія, Росія Росія, Румунія Румунія, Україна Україна
Регіон чи країна Східна та Південно-східна Європа
Входить у національні кухні Білорусі, Болгарії, Молдови, Сербії, Словаччини, Польщі, Росії, Румунії, Угорщини, України, Чехії
Автор Слов'яни
Необхідні компоненти борошно пшеничне і борошно
Схожі страви Паска, Артос, Бабка, Великодня голубка, Панетоне, Пандоро, Штрудель Великодня піца, Козонак, Куліч, Орназо, Паастол, Пинця, Фолар, Хрестова булочка, Цурекі

Кала́ч, кола́ч[1] — білий обрядовий хліб особливої форми, випечений із крученого й переплетеного тіста. Випікають з вчиненого тіста, як правило, плетеним з трьох-чотирьох качалочок. Часто в калачів посередині дірка. У Сербії та Угорщині використовується як Великодній хліб (відповідно серб. ускршњи колач та угор. fonott kalács).

Етимологія[ред. | ред. код]

Схожі назви обрядового хліба існували в інших слов'янських народів: біл. і рос. калач, болг. колач («коровай»), серб. колач/kolač, словен. kolác, чеськ. kolač, словац. koláč, пол. kоłасz). Давнішою формою є колач (дав.-рус. колачь, прасл. *kolačь) — ця назва круглого хліба походить від *kolo («колесо», «коло»). Зміна [o] на [a] відбулась внаслідок асиміляції [o] перед наступним складом з наголошеним [ɑ] (як у словах «багатий», «гарячий», «кажан», «хазяїн»)[2][3]..

Історія[ред. | ред. код]

Калач в деяких регіонах України виконує функцію короваю. Інколи, його випікають маленьким (розміром з кулак) — тоді він виконує роль шишок[джерело?].

Цікаві звичаї, які стосуються весільних калачів. Ними обмінювалися роди, маленькими калачами запрошували на весілля (так само, як шишками). На Херсонщині молода крізь дірку в калачі дивилася на молодого, коли він приходив забирати її до себе[джерело?].

Калачі печуть також і на хрестини (Поділля, Карпати), на Великдень та Різдво[4].

Українські колачі виготовляють, сплітаючи тісто з пшеничного борошна у кільцеподібні або довгасті форми. Вони є символом удачі, благополуччя та доброї щедрості, і їх традиційно готують для Свят-Вечір (Святої Вечері), українського ритуалу напередодні Різдва.

На різдвяний калачах складаються три плетені короваї різних розмірів, що представляють Трійцю.[5] Кругла форма хліба символізує вічність. Коли його подають як частину різдвяної вечері, у центрі витончено заплетених хлібів ставлять свічку, але хліб не можна їсти до Різдва, оскільки дотримання посту Адвенту вимагає утримання від яєць до півночі напередодні Різдва.[6]

На похорони хліби приносять до церкви на Божественну Літургію, щоб їх благословляли, а потім подавали скибочками зі свіжими фруктами як символ добра, яке робив покійний за своє життя. Точні звичаї різняться, але, як приклад, три хліби прикрашають трьома яблуками, трьома апельсинами та виноградом, у центрі знаходиться свічка. Іноді дають невеликий індивідуальний коровай.[5]

В околицях Києва було прийнято, щоб акушерка дарувала батькам калач як частину благословення на родючість.[7] Калачі також використовували в похоронних церемоніях.[8] Як і в Галичині та на Буковині, їх дарували діти своїм хрещеним батькам на церемонії, яка називалася кола́чінами або кола́чання.[9]

Музей хліба у Львові, містить безліч прикладів складно сплетених калачів, пасок та бабок.[10]

Калач сирний[ред. | ред. код]

Колач сирний круглої форми, має отвір посередині. Він ліпиться з овечого сиру а потім вариться в олії. Страва була частиною весільних обрядів.[11]

В інших народів[ред. | ред. код]

Угорська традиція[ред. | ред. код]

Угорський калач — солодкий хліб, дуже схожий на бріош, який зазвичай випікають у плетеній формі і традиційно вважають великодньою їжею. До кінця XIX століття приготування калачу було подібним до приготування повсякденного хліба; різниця полягала у формі та в борошні кращої / якіснішої якості, використовуваному для виробництва кальцію. У наш час калач готують із тіста, збагаченого молоком та яйцями.[12]Його випікають у печі або цегляній печі, іноді безпосередньо на камені цегляної печі або на деко.

Калач є частиною традиційного великоднього меню в Угорщині, яке часто освячують разом із шинкою в католицьких церквах. У регіоні Сегеда в районі Всіх Святих випікали незаповнений калач, який називали Калачем усіх святих, який віддавали жебракам біля воріт кладовища. Також калач отримували жебраки, які молилися біля брами кладовища в Житньому острові, щоб не дати померлим повернутися.[13] Віддавати калачі жебракам — це християнська форма язичницької традиції лікування померлих.[14]

Румунська традиція[ред. | ред. код]

Створення калачів

Традиційний румунський та молдавський колач — це плетений хліб, який зазвичай роблять для особливих випадків або свят, таких як Різдво, Великдень, весілля та похорони.[15] Це традиційний звичай румунського сільського суспільства, напередодні Різдва збиратися групами, ходити в різні будинки та співати колінде, традиційні колядки. У деяких селах вони йдуть спочатку до будинку мера, а потім до будинку вчителя, тоді як в інших частинах немає заздалегідь встановленого порядку. Потім сім'ї запрошували їх у будинок і дарували їм різні маленькі подарунки, такі як горіхи, сухофрукти та колаки.

Російська традиція[ред. | ред. код]

Борис Кустодієв. Дружина купця, яка п'є чай, 1923 р. Калач у вигляді гирі зображений так, як це було поширено в центральній та північній частинах Росії.

У сучасній російській мові калач відноситься до певного виду крученого білого хліба. Історично калач означав будь-який вид білого хліба, і до того, як увійшли до використання сучасні методи подрібнення пшениці, білий хліб класифікували як різновид вишуканого хліба.

Калач зазвичай схожий на коло, але одна його частина значно тонша, а інша значно товщі. Традиційне пояснення полягає в тому, що більш тонка частина використовувалася як "ручка", тому калач могли їсти навіть працівники, які не мали часу помити руки. Після їжі ручку викидали або давали бідним. Оскільки лише зневірені люди їли викинуті ручки, це вважається походженням російської приказки "спустися до ручки" (дойти до ручки, дойти до ручки), що означає пережити глибокий невдачу, вдарити об камінь знизу.

Культурна спадщина[ред. | ред. код]

Людину, яка виготовляла калачі, називали калачником (калачник), який іноді перетворювався на калашник (калашник) через ефект сандхі. Нащадки такого чоловіка можуть отримати прізвище Калачников (Калачников) або Калашников (Калашников, "[син] виробника калачів").

Приказки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Колач // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
  3. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973. 
  4. Різдвяні павуки, калачі та дідухи: українські традиції свята
  5. а б Walker, Harlan (1994). Look and Feel: Studies In Texture, Appearance and Incidental Characteristics of Food. с. 150. ISBN 9780907325567. 
  6. "Sweet Treats around the World: An Encyclopedia of Food and Culture: An Encyclopedia of Food and Culture". p. 346. ABC-CLIO.
  7. Boriak, Olena (2010). The Midwife in Traditional Ukrainian Culture: Ritual, Folklore. Folklorica. doi:10.17161/folklorica.v7i2.3723.  Проігноровано невідомий параметр |doi-access= (довідка)[недоступне посилання з 01.01.2018]
  8. Havryl’iuk, Natalia (2003). The Structure and Function of Funeral Rituals and Customs in Ukraine. Folklorica VIII (2). Архів оригіналу за 2012-11-30. 
  9. колачини - Словник української мови - значення слова, це. 
  10. karpaty.info. Museum of Bread — Lviv. www.karpaty.info. 
  11. Володимир Шухевич. Гуцульщина
  12. Ortutay Gyula (1979). Magyar néprajzi lexikon II. (F–Ka). Budapest: Akadémiai. ISBN 963-05-1287-4. Процитовано 2008-10-04. 
  13. Paládi-Kovács Attila, ред. (1988). [[[:Шаблон:MEK]] Magyar néprajz]. Budapest: Akadémiai Kiadó. ISBN 963-05-4922-0. Процитовано 2008-10-04. 
  14. Bálint Sándor (2004). [[[:Шаблон:MEK]] Ünnepi kalendárium 2. A Mária-ünnepek és jelesebb napok hazai és közép-európai hagyományvilágából] (2008-10-04). Budapest: Neumann Kht. ISBN 963-360-044-8. 
  15. Шаблон:DEX
  16. Рогач // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 503.