Калина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Калина (Viburnum)
Плоди калини звичайної
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Айстериди
Порядок: Черсакоцвіті (Dipsacales)
Родина: Пижмівкові (Adoxaceae)[1]
Рід: Калина (Viburnum)
L.[2]
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Viburnum
EOL logo.svg EOL: 37657
IPNI: 6139-1
ITIS logo.svg ITIS: 35249
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4204
Fossilworks: 53304

Кали́на (Viburnum) — рід рослин родини пижмівкових. Близько 150—175 видів. Чагарники або (у деяких видів) невеликі дерева.

Етимологія[ред. | ред. код]

Українське калина походить від прасл. *kalina. Існують кілька версій походження цього слова.

Згідно з першою, *kalina утворене від прасл. *kalъ («мокра земля», «болото», «драговина», «багно», «грязь») — через вологолюбність цієї рослини і її поширенням у болотистих місцях.

Друга версія пов'язує слово «калина» з давньоіндійським kalah- («чорний»), припускаючи, що ця назва могла первісно уживатися щодо горобини та бирючини.

Третя версія виводить *kalina від прасл. *kaliti («гартувати», «розжарювати») — від яскраво-червоного забарвлення її ягід.

Малопереконливі версії, які порівнюють це слово з нім. Holunder, Holder («чорна бузина»), давньоіндійським salah («палиця») або вірменським салард («гілка з листям»)[3]. Помилковою є етимологізація від грец. Καλλινική («гарна перемога») — насправді воно є джерелом не назви рослини, а слов'янських особових імен Каленик та Калина[3].

Латинська родова назва рослини Viburnum походить від слова viburnum, яким стародавні римляни звали калину цілолисту (гордовину). Це слово вважають запозиченням до латинської з етруської мови.

Види[ред. | ред. код]

Відомо близько 150 видів, у тому числі такі:

Живі квіти взимку[ред. | ред. код]

Зрізають гілочку калини й ставлять у вазу з водою. Якщо гілка зрізана морозної днини, необхідно спершу занурити її в холодну воду — щоб відтанула. Лише після цього її можна ставити в теплій кімнаті. Через три-чотири тижні розпустяться бруньки. Якщо є потреба пришвидшити цвітіння, гілку треба щодня збризкувати водою кімнатної температури. Можна додати у воду ще й кілька крапель нашатирю. Корисно, крім того, занурити гілочки в теплу воду на 9-12 годин. Таким же чином можна взимку отримати квіти вишні, бузини, яблуні, айви японської або верби.[4]

Калина в культурі[ред. | ред. код]

Калина — символ життя, крові, вогню. Відповідно до деяких етимологічних версій, її назва пов'язана із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ мертвих зі світом живих.

Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного.

В українській культурі[ред. | ред. код]

Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, які ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:

« Ой у лузі червона калина похилилася.
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо.

А ми нашу славну Україну розвеселимо!

»

Калину називають одвічним символом України. Одне з прислів'їв говорить: «Без верби й калини нема України», підкреслюючи тим самим значущість для нашого народу цих двох рослин, які за довгі століття стали вірними супутниками людини. Існує кілька легенд про символізм і походження назви калини. Ось одна з них.

В одному селі жили хлопець і дівчина. Вони виросли разом і покохали один одного. Одного разу покликав до себе батько хлопця, старий козак, і сказав: «Сину, прийшла пора тобі віддати належне, піти захисником рідного краю. Покозакуй, а коли повернешся — зіграємо весілля». Минув рік, потім ще один і ще… Хлопець не повертався. На четвертий рік, навесні, на село налетіла татарська орда. Люди захищалися як могли, боролися з усіх сил. Серед них був і старий козак — батько хлопця. І ось несподівано з натовпу татар з'явився мужній воїн. Старий козак підняв шаблю і несподівано застиг — він впізнав у воїні свого сина. «Як міг ти, сину мій, стати зрадником і привести чужинців у своє село?» — мовив приголомшений батько. «А що б я мав, залишаючись козаком?» — відповідав син. Боляче поранили синівські слова старе серце батька. Не зміг він винести зради і підняв шаблю. Однак син виявився спритнішим… З будинку вибігла дівчина, вона впізнала свого коханого. Але, побачивши його в чужинському одязі і поруч — мертвого старого козака, вона все зрозуміла. Хлопець сказав, що повернувся за нею: «Ходімо зі мною, я так поспішав до тебе! Ти будеш у мене в золоті, в шовках ходити, оксамитом огортатися, самоцвітам радіти!». Дівчина відмовилася, і воїн наказав чужинцям застосувати силу. «Жодна рука не торкнеться мене! Я належу рідній землі і вона мене захистить, а тебе — проклинаю, зраднику!» — вигукнула дівчина. У люті воїн заніс шаблю над головою і раптом застиг: дівчина перетворилася на кущ із білими запашними китицями квітів, красивими і невинно чистими. У люті він знову махнув шаблею, а кущ тільки злегка похитнувся і знову приріс до кореня — тільки замість білих квіток, немов краплі крові, заблищали червоні кетяги ягід. А листя тихенько шелестіло: «Проклинаю, проклинаю…».

В калини гіркі ягоди, як і доля дівчини. Але вони живлять і дають силу і здоров'я тим, хто любить і шанує рідну землю.

Цей кущ і назвали ім'ям дівчини — Калина. В калини гіркі ягоди, як і доля дівчини. Але вони живлять і дають силу і здоров'я тим, хто любить і шанує рідну землю. Здавна без калини не обходився жоден весільний обряд або обряд, пов'язаний із народженням дитини. Гілочка червоної калини символізувала здоров'я, красу, рідну землю. Для нашого народу калина — це й оберіг, і цінні ліки. Якщо говорити про лікувальні властивості калини, то вони дійсно унікальні. Різні частини цієї рослини — кора, ягоди, квіти, гілки, кісточки — всі є цілющими[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Winkworth, R. C.; Donoghue, M. J. (2005). Viburnum phylogeny based on combined molecular data: implications for taxonomy and biogeography. American Journal of Botany 92: 653. doi:10.3732/ajb.92.4.653. 
  2. Genus: Viburnum L.. Germplasm Resources Information Network. United States Department of Agriculture. 2006-11-03. Архів оригіналу за 2013-07-15. Процитовано 2010-11-04. 
  3. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  4. Дванадцять місяців 1991: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку / Упорядник М.Слабошпицький — К.: Веселка, 1990.- 190 с. ISBN 5-301-00623-1
  5. http://www.epochtimes.com.ua/narodna-medytsyna/kalyna-ukrayinskyy-symvol-ta-cilyushcha-roslyna-119431

Посилання[ред. | ред. код]