Калина сливолиста
| Калина сливолиста | |
|---|---|
| |
| Листя | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Черсакоцвіті (Dipsacales) |
| Родина: | Пижмівкові (Adoxaceae) |
| Рід: | Калина (Viburnum) |
| Вид: | V. prunifolium
|
| Біноміальна назва | |
| Viburnum prunifolium | |
| |
| Ареал | |
Калина сливолиста[2] (Viburnum prunifolium) — вид калини, що зростає (поширений) на сході Північної Америки, від штату Коннектикут до східного Канзасу та до Алабами та Техасу.
Зростання[ред. | ред. код]
Калина сливолиста — листопадний чагарник або невелике дерево, що виростає до 2-9 метрів заввишки, має короткий кривий стовбур і міцні розлогі гілки; у північних частинах ареалу — виключно чагарник, стає невеликим деревом у південних частинах ареалу. Кора червонувато-коричнева, дуже шорстка на старих стеблах. Спочатку гілки червоні, потім зелені, врешті темно-коричневі з відтінком червоного. Зимові бруньки покриті іржавим нальотом. Пуп'янки яйцеподібні, 1 см завдовжки, значно більші за пахвові бруньки. Листя просте, до 9 см завдовжки і 6 см завширшки, овальне, яйцеподібне або орбікулярне, клиноподібне або округле біля основи, пильчасте, гостре, із зубчастими краями з жолобчастим і злегка крилатим червоним черешком 1,5 см завдовжки; восени червоніє. Листя за зовнішнім виглядом схоже на деякі види сливи (за що вид отримав свою назву); листя виходить із пуп'янків евольвентним, блискучим, зеленим, з відтінком червоного кольору, іноді гладким або покритим в іржавий наліт; при повному зростанні темно-зелене і гладке зверху, знизу бліде, гладке або синє.[3][4][5]
Характеристики[ред. | ред. код]
Квітки кремово-білі, діаметром 9 мм; чашечка урноподібна, п'ятизуба, стійка; пелюсток п'ять, закруглені, частково сховані в пуп'янку; п'ять тичинок чергуються з пелюстками, нитки тонкі, пиляки блідо-жовті, довгасті, двоклітинні, клітини розкриваються поздовжньо; маточка розташована нижче, одноклітинна, із товстою блідо-зеленою і плоскою приймочкою і єдиною зав'яззю. Квітки формують у плоскі суцвіття 10 см в діаметрі в середині та пізньому літі. Плід — кістянка 1 см завдовжки, темно-синьо-чорна із соковитим нальотом, висить до зими, стає їстівною після заморожування, потім поїдається птахами; кісточка плоска і рівна, широко овальний. Де б вона не пропростала, калина сливолиста віддає перевагу сонячному рідколіссю з добре дренованим грунтом та достатньою кількістю води.[3][4]
Заповідний статус у США[ред. | ред. код]
Має статус виду під загрозую у штаті Коннектикут.[6]
Використання[ред. | ред. код]
Має як цінність як декоративна рослина, забезпечуючи гарні осінні кольори і корм для птахів на початку зими, також має лікувальні властивості.
У процесі вирощування був утворений гібрид із калиною канадською, отримано садовий гібрид Viburnum × jackii.
Деревина бура з відтінком червоного; важка, тверда, крупнозерниста із щільністю 0,8332.[5]
Як їжа[ред. | ред. код]
Месквоки їдять плоди сирими, а також готують з них варення.[7]
Медицина[ред. | ред. код]
Протягом століть калину сливолисту використовували в медичних цілях, переважно при гінекологічних захворюванях. При цьому використовується кора.[4]
Активні компоненти включають скополетін, ескулетин, саліцин, 1-метил-2,3 дибутил гемімелітат і вібурнін. Танін — ще один хімічний компонент калини сливолистої.[4]
Індіанці використовували відвар калини сливолистої для лікування гінекологічних захворювань, включаючи менструальні болі, допомагаючи відновленню після пологів та для лікування наслідків менопаузи.[8] Як народний засіб калину сливолисту застосовували для лікування менструальних болів та ранкової нудоти. Завдяки своїм спазмолітичним властивостям рослина також може бути корисною для лікування судом шлунково-кишкового тракту або жовчних проток.[4]
Важливим використанням калини сливолистої було запобігання викидням.[4] Американські рабовласники також використовували рослину для попередження абортів. Раби були цінним надбанням, а їх власник також володів їхнім потомством, тому забезпечення того, щоб жінки-рабині народжували, було надзвичайно важливим. Деякі рабині намагалися використовувати насіння бавовни для стимулювання викиднів. Тому власники рабів змушували вагітних рабинь пити настій калини сливолистої, щоб запобігти цьому.[8]
Саліцин у калині сливолистій також може бути корисним для знеболення.[8]
За індіанськими племенами[ред. | ред. код]
Черокі мають декілька застосувань для рослини. Її приймають настій, щоб запобігти повторним спазмам, використовують кору кореня як потогінний та загальнозміцнюючий засіб, а також приймають складний настій з неї при лихоманці, віспі та малярії. Вони також використовують настій кори для промивання хворого язика.[9] Делавари поєднують кору кореня із листям інших рослин і використовують її для зміцнення жіночих статевих органів[10] і використовують сполуку, що містить кору кореня, як загальнозміцнюючий засіб для жіночих сттевих органів.[11] Мікмаки приймають настій рослини до і під час пологів .[12]
Безпечність[ред. | ред. код]
Як і багато інших рослин, у тому числі багато харчових рослин і тих, що використовуються як кулінарні трави, калина сливолиста містить саліцин, хімічний родич аспірину. Тим, хто має алергію на цю речовину, не слід використовувати калину сливолисту.[4] Крім того, через зв'язок між аспірином та синдромом Рея, молоді люди або люди, які з вірусними захворюваннями, не повинні використовувати цю рослину.
Хімічні речовини, що містяться в калині сливолистій, розслаблюють матку і запобігають викидням; однак саліцин може бути тератогенним, тому вагітним жінкам небажано вживати настої перші два триместри.[8] Крім того, кожен, хто використовує трави з медичних причин, повинен використовувати їх лише під наглядом кваліфікованого медичного працівника.
Калина сливолиста не входить до «загальновизнаного списку безпечних» Управління з контролю за продуктами та ліками США (FDA).[13]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Botanic Gardens Conservation International (BGCI).; IUCN SSC Global Tree Specialist Group. (2020), Viburnum prunifolium, т. 2020, с. e.T88331553A88331556, doi:10.2305/IUCN.UK.2020-1.RLTS.T88331553A88331556.en
{{citation}}:|access-date=вимагає|url=(довідка) - ↑ ННЦ Інститут біології та медицини — Колекція роду Калина. biology.univ.kiev.ua (uk-ua) . Процитовано 2 квітня 2021.
- ↑ а б Missouriplants: Viburnum prunifolium [Архівовано 10 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г д е ж Andrew Chevallier (1996). The Encyclopedia of Medicinal Plants: A practical reference guide to more than 550 key medicinal plants and their uses. Reader's Digest. с. 279. ISBN 0-88850-546-9.
- ↑ а б Keeler, H. L. (1900). Our Native Trees and How to Identify Them. New York: Charles Scribner's Sons. с. 184.
- ↑ «Connecticut's Endangered, Threatened and Special Concern Species 2015» [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.].
- ↑ Smith, Huron H., 1928, Ethnobotany of the Meskwaki Indians, Bulletin of the Public Museum of the City of Milwaukee 4:175-326, page 256
- ↑ а б в г Michael Castleman (1991). Healing Herbs: The Ultimate Guide to the Curative Power of Nature's Medicine. Rodale Press. с. 79–81. ISBN 0-87857-934-6.
- ↑ Hamel, Paul B. and Mary U. Chiltoskey, 1975, Cherokee Plants and Their Uses — A 400 Year History, Sylva, N.C. Herald Publishing Co., page 62
- ↑ Tantaquidgeon, Gladys, 1972, Folk Medicine of the Delaware and Related Algonkian Indians, Harrisburg.
- ↑ Tantaquidgeon, Gladys, 1942, A Study of Delaware Indian Medicine Practice and Folk Beliefs, Harrisburg.
- ↑ Wallis, Wilson D., 1922, Medicines Used by the Micmac Indians, American Anthropologist 24:24-30, page 28
- ↑ SUBSTANCES GENERALLY RECOGNIZED AS SAFE. Code of Federal Regulations - Title 21, Volume 6. Food and Drug Administration. 1 квітня 2006. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 8 березня 2007.
|