Калинович Михайло Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Калинович
Kalinovich.jpg
Народився 30 вересня (13 жовтня) 1888(1888-10-13)
Жахнівка
Помер 16 січня 1949(1949-01-16) (60 років)
Київ
Поховання
Громадянство
Національність українець
Діяльність мовознавець
Відомий завдяки мовознавство, літературознавство, сходознавство, переклад
Alma mater Київський університет
Володіє мовами російська
Заклад Київський університет, Інститут мовознавства АН УРСР
Членство НАН України
Партія КПРС
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора
Звання академік АН УРСР

Михайло Якович Калинович (*30 вересня (13 жовтня) 1888(18881013), Жахнівка — 16 січня 1949, Київ) — український мовознавець, санскритолог, перекладач і літературознавець, академік АН УРСР1939 року).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 вересня (13 жовтня) 1888 року в селі Жахнівці (тепер Тиврівського району Вінницької області) в родині священика. Із 1907 року навчався у Петербурзькому університеті. У 1912 році закінчив Київський університет, в якому був залишений професорським стипендіатом. Починаючи із 1916 року викладав у цьому університеті. Вів курси вступу до мовознавства, порівняльної граматики, індоєвропейських мов, санскриту, історії стародавньої індійської літератури тощо. З 1924 року — одночасно науковий працівник АН УРСР.

У 19301949 роках працював завідувачем відділу загального мовознавства, директором Інституту мовознавства АН УРСР. З 22 лютого 1939 року — академік АН УРСР, академік-секретар відділення суспільних наук.

З початком німецько-радянської війни, у липні 1941 року Михайла Калиновича евакуйовано з майже 400-ми академіками, членами-кореспондентами та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР до Уфи, столиці Башкирії[1].

Був у шлюбі з Маргаритою Михайлівною Отроковською, сестрою поета Володимира Отроковського.

Могила М. Я. Калиновича

Мешкав у Києві по вулиці Артема (нині вулиця Січових Стрільців), 53[2]. Помер 16 січня 1949 року. Поховано в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 9, ряд 10, місце 18-2). На лабрадоритовому постаменті — білий мармуровий хрест з вінком троянд.

Наукова робота[ред. | ред. код]

Перші наукові публікації Михайла Калиновича присвячені проблемам індології:

  • «Природа й побут в давньоіндійській драмі», 1916;
  • «Бгавабгуті Шринанта», 1918;
  • «Концентри індійського світогляду», 1928 та інші.

Відомі праці з літературознавства й художнього перекладу:

Також у його доробку переклади творів Максима Горького, А. Чехова, Еміля Золя та інших.

Калиновичу належить також низка публікацій з теорії та історії лексикографії, що сприяли росту професійного рівня українських лексикографів повоєнного часу, оформленню лексикографії як окремої наукової лінгвістичної галузі.

Лексикографія[ред. | ред. код]

Михайло Калинович став найвідомішим у словниковій справі. Калинович — редактор-упорядник 2-го тому академічного «Російсько-українського словника», що виходив окремими випусками в 19291933 роках; відповідальний редактор і один з укладачів фундаментального «Російсько-українського словника» (1948), що протягом багатьох повоєнних років заступав собою відсутні на той час усі інші типи словників. Виданий однак у добу правління Сталіна після масових репресій українських словникарів (Агатангел Кримський, Григорій Голоскевич, Віктор Дубровський, Овсій Ізюмов, Андрій Ніковський, Євген Плужник та ін.), якими закінчилася українізація 1920 — 30-х років, останній словник мовознавці жартівливо називають «російсько-російським» (за добором української лексики) або «зеленим» (за кольором обкладинки)[3].

  • «Російсько-український словник» (у 4 т.; 1929–1933; співредактор)
  • «Російсько-український словник» (1948; співредактор)
  • «Англо-український словник» (співукладач; не надрукований)[4]

Нагороди, пам'ять[ред. | ред. код]

Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.

У рідному селі Жахнівці йому встановлено меморіальну дошку.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]