Калинівка (Черкаський район, Городищенська громада)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Калинівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Черкаський район
Громада Городищенська міська громада
Рада Городищенська міська рада
Код КОАТУУ 7120384001
Облікова картка gska2.rada.gov.ua 
Основні дані
Засноване Друга половина 16 століття.
Населення 625 чоловік (на 1 січня 2010 року)[1]
Площа 2,987 км²
Густота населення 209,3 осіб/км²
Поштовий індекс 19517
Телефонний код +380 4734
Географічні дані
Географічні координати 49°10′17″ пн. ш. 31°35′17″ сх. д. / 49.17139° пн. ш. 31.58806° сх. д. / 49.17139; 31.58806Координати: 49°10′17″ пн. ш. 31°35′17″ сх. д. / 49.17139° пн. ш. 31.58806° сх. д. / 49.17139; 31.58806
Середня висота
над рівнем моря
155 м[2]
Відстань до
обласного центру
45,3 (фізична) км[3]
70 (автошляхами) км
Відстань до
районного центру
22 км
Найближча залізнична станція станцією Цвіткове
Відстань до
залізничної станції
6 км
Місцева влада
Адреса ради м. Городище
Карта
Калинівка. Карта розташування: Україна
Калинівка
Калинівка
Калинівка. Карта розташування: Черкаська область
Калинівка
Калинівка
Мапа

Кали́нівка (МФА[kɐˈɫɪɲiu̯kɐ] ( прослухати)) — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, у складі Городищенської міської громади. Населення — 625 чоловік.

Село розташоване за 22 км на північний схід від центру громади — міста Городище та за 6 км на схід від залізничної станції Цвіткове. Межує з селами Орловець, Ксаверове, станцією Цвіткове та селом Носачів.

Історія[ред. | ред. код]

Населений пункт утворено наприкінці XV — на початку XVI століття. Виникла назва села від заростів кущів калини, що були на берегах річки. Лаврентій Похилевич у книзі «Сказання про населені місцевості Київської губернії» 1864 році писав:

«Калиновка, село при истоках ручья Среблянки, в 5-ти верстах на юг от Орловца, окружено дубовыми рощами, у которых есть и калина. Жителей обоего пола 1 094. По преданию, первые поселенцы села пришли из Полесья.
Церковь Николаевская, деревянная, 5-го класса, неизвестно когда построена, но после 1746 года, потому что в списке церквей сего года еще не состояла».

Село спочатку належало графам Потоцьким, а на початку XIX століття перейшло у володіння поміщика Митрофана Антоновича Цвіткова. В 1906 році в селі відбувся збройний виступ селян проти поміщика, який був придушений.

В роки Другої світової війни 252 жителі воювали на фронтах на боці СРСР, з них 184 загинули, 97 нагороджено бойовими орденами і медалями цієї держави. На їх честь в селі споруджено обеліск Слави.

В післявоєнні роки в селі працював колгосп «Жовтень», що обробляв 2835 га землі, у тому числі 2110 га орної. Колгосп вирощував зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 1509 чоловік, працювала середня школа, у якій навчалось 212 учнів, дві бібліотеки з фондом 7,6 тисяч книг, клуб на 300 місць, пологовий будинок, два медпункти.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СРСР 1923—1933 та 1946–1947 роках.

Сучасність[ред. | ред. код]

На території села діє навчально-виховний комплекс, дошкільний заклад, функціонують сільський центр культури та дозвілля, а також фельдшерсько-акушерський пункт. Орні землі розпайовані та передані в оренду приватним підприємцям і товариствам. Восени 2012 року до села був змонтований підвідний газопровід, який дозволив селу використовувати природний газ для опалення[4].

Відомі люди[ред. | ред. код]

У поселенні народились:

  • Абашкіна Нелля Володимирівна (1938—2009) — український педагог.
  • Бандурка Олександр Маркович (* 1937) — український правоохоронець, генерал-полковник міліції, ректор Харківського національного університету внутрішніх справ, академік, доктор наук та народний депутат України чотирьох скликань.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]