Калнишевський Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро Іванович Калнишевський
Петро Іванович Калнишевський

Час на посаді:
10 листопада 1764 — 5 серпня 1775
Попередник Іван Малашевич
Наступник посада скасована

Народився 20 червня 1690 / липень 1691
с. Пустовійтівка, Лубенський полк, Гетьманщина (нині Роменський район, Сумська область, Україна)
Помер 31 жовтня (13 листопада) 1803(1803-11-13)
— 112 років
Соловецький монастир, Російська імперія
Національність українець
Звання генерал-лейтенант
Релігія Православ'я
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Петро Багатостраждальний
Праведник, Великомученик
Мирське ім'я Калнишевський Петро Іванович
Народився ~16901691
Помер 13 листопада 1803
Шанується УПЦ КП
Канонізований 12.8.2008[1]
День пам'яті 13 листопада[1]
Петро Калнишевський
Праведник
Мирське ім'я Калнишевський Петро Іванович
Народився ~1690 / 1691
Помер 13 листопада 1803
Шанується УПЦ МП
Канонізований 23.12 2014 [2]
День пам'яті 13 листопада[1]

Петро́ Іва́нович Калнише́вський (20 червня 1690[3][4] / (липень 1691)[5][6], с. Пустовійтівка, Лубенський полк, Гетьманщина (нині Роменський район, Сумська область, Україна) — 31 жовтня (13 листопада) 1803[1], Соловецький монастир, Російська імперія) — останній кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 17651775 роках.

Канонізований УПЦ КП у 2008 році (вшановують як Петра Багатостраждального), та УПЦ МП в 2015 році (вшановують як праведного Петра Калнишевського).

Життєпис[ред.ред. код]

Згідно з документами архіву Нової Січі (1734—1775), Калнишевський походив із селянського («мужичого») роду; за іншими відомостями — з українського шляхетського роду Роменської сотні Лубенського полку. Мар'ян Дубецький, в своїй статті: «Доля останнього отамана кошового», подає відомості, що Петро Калнишевський походив з Подільського воєводства, та в московських актах був записаний як «подільський шляхтич».

На Січі, куди, за переказами, Калнишевський потрапив ще в юному віці, у 8 років, він пройшов шлях від джури до найвищих посад у Війську Запорозькому. Відзначався своїм розумом та фізичною силою. Був військовим осавулом і відповідав за стан та організацію війська, потім суддею Війська Запорозького низового (1760). У 1762 р. обраний кошовим отаманом, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий із посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим і переобирала на цю посаду протягом наступних 10 років (до ліквідації Січі Катериною ІІ у 1775).

За мужність у російсько-турецькій війні 1768—1774 рр. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці. Кошовий отаман у віці 80 років став кавалером найвищого ордену Російської імперії — Андрія Первозванного, йому присвоєно військовий чин генерал-поручика Російської армії.

Обстоював земельні володіння і територіальні права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга (1755—1756, 1762, 1765). Прагнув посилити свою владу й обмежував права старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, про заселення запорозьких земель, сприяючи переселенню туди селян з Лівобережної України, Правобережної України й Слобідської України. Попри вимоги поміщиків, не видавав із володінь Січі втікачів. Уважав створення хуторів і зимівників засобом стримування наступу царизму на територію Вольностей Війська Запорозького низового: 1770 р. там налічували 45 сіл та бл. 4000 хуторів-зимівників. Калнишевський був людиною заможною і віруючою. Коштом Калнишевського збудовано церкви: св. Трійці в с. Пустовійтівка, Покрови Пресвятої Богородиці в м. Ромни, Свято-Миколаївську в м. Сміле та ін.; придбано багато церковної літератури, фінансував чимало шкіл тощо.

Відомо, що Петро Калнишевський був у товариських стосунках із князем Потьомкіним-Таврійським. Протягом 1765—1766 рр. кошовий отаман Петро Калнишевський перебував у Петербурзі з делегацією старшин, серед яких був і військовий осавул Пшимич Василь Андрійович (Писмич). Метою поїздки було розмежування запорозьких та слобідських земель, також козаки подали клопотання про повернення запорозьких земель та підпорядкування Війська колегії чужоземних справ.

У 1768 році на Січі спалахнув козачий бунт (так званий «бунт сіроми»), під час якого Калнишевський та козацька старшина ховалися у Новосіченському ретраншементі під захистом московських військ. На другий день загін Калнишевського разом з гарнізоном ретраншементу придушили повстання.

Погром Запорозької Січі та арешт кошового[ред.ред. код]

Князь Потьомкін виступив на засіданні уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі 23 квітня 1775 року. 4 червня за схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою.

Загарбники розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Разом зі старшиною Калнишевського 25 червня 1776 року заарештовано і на пропозицію Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправлено наприкінці липня 1776 року. Монастирському керівництву наказано утримувати Калнишевського «без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але ще й спілкування з іншими персонами і тримати під вартою солдат монастиря».

3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «рос. что нѣтъ теперь болѣе Сѣчи Запорожской въ политическомъ ея уродствѣ». 6 пунктів довгого маніфесту фактично зводяться до звинувачення запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності та намаганні створити незалежне управління.

Соловецький монастир[ред.ред. код]

Петра Калнишевського утримували у казематі № 15. «Порційних грошей» виділяли 1 карбованець на добу (що в 40 разів більше, ніж іншим в'язням). На заощаджені гроші він відремонтував свій каземат, а наприкінці життя купив Євангеліє вартістю 2435 карбованців і подарував його монастирю. У 1792 році Петро Калнишевський переведений в одинарну в'язницю біля Поварні.

Коли кошового перевезли з Прядильної камери в інше приміщення, то від нього залишилося в камері більше як на два аршини нечистот. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі нігті, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей[7]

Указом нового імператора Росії Олександра Павловича від 2 квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 12 листопада (31 жовтня[8]) 1803 року.

Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася, але на паперті Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря досі збережено могильну плиту з текстом:

Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю.

Навесні 1887 року Соловки відвідав український історик Дмитро Яворницький. Його праці донині є найважливішим джерелом наших знань про ув'язнення отамана.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятник Петру Калнишевському на Соловках

28 червня 2004 року було встановлено пам'ятник Петру Калнишевському на території Соловецького монастиря[9].

24 жовтня 2012 року пам'ятник Петру Калнишевському відкрили на Сумщині.

Відповідно наказу президента України В. Ющенка від 10 лютого 2009 року, відділу прикордонної служби Сумського прикордонного загону «Шалигіне» присвоєно ім'я Петра Калнишевського[10].

29 березня 2012 року Національним банком України введена до обігу срібна пам'ятна монета номіналом 10 гривень. Монета належить до серії «Герої козацької доби».

Вулиці, названі на честь Петра Калнишевського, існують в Києві, Житомирі, Херсоні та багатьох інших населених пунктах України.

Канонізація[ред.ред. код]

2008 року Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Русі-України благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих для загального церковного шанування, занести його ім'я у православний церковний календар, чесні останки праведного Петра вважати святими мощами та віддати їх на волю Божу. Собор благословив будівництво храмів на його честь.

Пам'ять праведного Петра Багатостраждального — 14 (1[11]) жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва.

23 грудня 2014 року Українська Православна Церква Московського патріархату приєднала до лику святих Петра Калнишевського[12].

13 листопада 2015 року Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій (УПЦ МП) очолив Літургію з чином прославлення святого праведного Петра Калнишевського у Покровському архієрейському соборі Запоріжжя, де спеціально до цієї події був встановлений старовинний козацький іконостас XVIII ст.[13][1]. День вшановування 13 листопада — у день його преставлення.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Згідно з дослідженнями історика та письменника Данила Кулиняка[14], колишній Президент України Віктор Ющенко є родичем легендарного кошового отамана. Двоюрідний брат Петра Калнишевського Ничипір Ющенко був козацьким старшиною із Хоружівки, а сучасні Ющенки цього села є його нащадками.
  • Ікону Охтирської Богородиці пензля Яреми Дзиґи подарував Петрові Калнишевському автор[15].
  • Постать Петра Калнишевського є однією з головних у системі образів історичного роману «Журавлиний крик» видатного українського письменника Романа Іваничука.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Канонізація святого праведного Петра Калнишевського // Матеріали Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату (2008) — Переглянуто 23.12.13
  2. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 23 грудня 2014 року
  3. Петро Калнишевський - останній кошовий Запорізької Січі
  4. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Останній кошовий отаман Запорозької Січі. До 325-ї річниці від дня народження останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського
  5. О. І. Путро.. КАЛНИШЕВСЬКИЙ Петро Іванович// Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2007. — 528 с.: іл
  6. Україна. Історія великого народу. Петро Калнишевський
  7. Іван Шаповал «В пошуках скарбів»
  8. За старим стилем.
  9. http://www.solovki.ca/camp_20/ukraine/ukraine_for_solovki.php
  10. Законодавство України, Про присвоєння імені Петра Калнишевського відділу прикордонної служби «Шалигіне» Сумського прикордонного загону
  11. За старим стилем.
  12. Московський патріархат канонізував українського отамана
  13. Запорожская епархия УПЦ. Официальный сайт.» НОВОСТНАЯ ЛЕНТА  » ЗАПОРІЖЖЯ. Блаженніший Митрополит Онуфрій очолив Літургію з чином прославлення святого праведного Петра Калнишевського (ОНОВЛЕНО). hram.zp.ua. Процитовано 2015-11-14. 
  14. Кулиняк, Д. І. Од Калниша вісті. — К. : «Київська правда», 2004. — 343 с. — ISBN 966-7270-41-6.
  15. Жолтовський П. М. Словник-довідник художників, що працювали на Україні в XIV—XVIII ст. / Художнє життя на Україні в XVI—XVIII ст. — К.: Наук. думка, 1983. — с. 126. ЦДІА України, фонд 229, опис 1, од. зберігання 321, аркуш 48.

Джерела та посилання[ред.ред. код]

Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.