Калуський повіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Калуський повіт
пол. Powiat kałuski
Місто Калуш
Найбільше місто Калуш
Гміни 70 (1867-1934), 9 (1934-1939)
Населення
 - повне 102 300 (1931)
 - густота 90
Площа
 - повна 1137 км²
Дата заснування 1867
POL powiat kałuski map.svg

Ка́луський пові́т — історична адміністративна одиниця на українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, Західно-Української Народної республіки, Польщі та УРСР. В ході адміністративної реформи місцевого самоврядування розпорядженням міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини 23 січня 1867 р. ліквідовані округи і збільшені повіти, зокрема до попереднього Калуського повіту приєднаний Войнилівський[1], і в такому вигляді Калуський повіт існував 73 роки — до 17 січня 1940 р. Адміністративним центром повіту було місто Калуш.

У складі ЗУНР[ред. | ред. код]

21 жовтня 1918 р. Українською Центральною Радою для організації листопадового зриву був присланий у Калуш о. П. Джулинський. Він створив Комітет, куди ввійшли також Осип Ткачук і С. Захней.

Вночі з 1 на 2 листопада 20 озброєних калушан перейняли владу, роззброїли мадярський гарнізон і взяли під контроль урядові установи, підприємства і залізничну станцію. Тої ж ночі українські селяни роззброювали жандармські пости по селах повіту. На ранок 2 листопада в Калуш увійшли з піснями колони українців з сіл повіту і під гул церковних дзвонів пройшло урочисте віче відновлення української держави.

Головою повітової адміністрації новопроголошеної української держави — ЗУНРу став о. Павло Джулинський (пізніше його змінив д-р Микола Желехівський). Начальником пошти і телеграфу став Теодозій Левицький. Керівником повітового суду став Юліян Білинський, скарбового суду — Мартинець. Харчовий уряд очолив Тимко Бариш. Директором повітової кооперації став Осип Ткачук. Калуською солеварнею керував Семен Захней (згодом його замінив гірничий інженер Мар’ян Козакевич). Управу державних лісів очолив абсольвент Віденської лісової Академії Остап Бобикевич. Директором Виділової школи призначено вчителя Івана Сандурського, приватну гімназію очолив учитель Дометій Попович. Уряд державного землеміра залишився в руках українського інженера М. Чорніти. Нотаріальну канцелярію очолював Мирон Мосора. Санітарну опіку над містом і повітом очолив полковник австрійської військової флотилії д-р Маркіл Рожанковський. Комендантом повітової військової команди призначено хорунжого австрійської армії юриста Осипа Дудикевича. Сформовану з 80 стрільців Запасну сотню очолив чотар Стах Левкович, при ній сформовано вишкіл скорострілів під командою чотаря Петра Миговича. Команду повітової державної жандармерії очолив чотар Ілько Перейма. Деякий час у Калуші діяла обласна жидівська міліція, комендантом якої став поручник Леон Ляндеман. Почав виходити тижневик «Голос Калуша» під редакцією Михайла Струтинського. Надалі добровольці з Калуша і повіту брали участь у формуванні Української Галицької Армії.[2]

Наприкінці травня 1919 р. внаслідок наступу прибулого з Франції корпусу Галлера при синхронному ударі в спину румунських військ повіт був окупований поляками.

У складі Станіславського воєводства[ред. | ред. код]

Включений до складу Станіславського воєводства Польської республіки після утворення воєводства у 1920 році на окупованих землях ЗУНР. Територіально повіт відповідав Калуському повіту часів Королівства Галичини і Володимирії (тільки Брошнів, Креховичі та Раків відійшли до Долинського повіту), зберігся й адміністративний поділ, що налічував 119 поселень (1 місто, 69 громад сіл (ґмін), 49 фільваркових маєтків). Площа повіту — 1183 км², 87 868 мешканців, густота населення 74,3 осіб/км²[3].

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Калуський повіт

1 квітня 1927 р. присілки (хутори) Павликівка, Черешеньки, Баранівка і Будостав вилучені з сільської гміни Войнилів Калуського повіту Станіславського воєводства і з них утворена самоврядна гміна Павликівка[4].

Розпорядженням Ради міністрів 30 травня 1931 року села Майдан і Присліп передані з Калуського повіту до Богородчанського[5].

Загальна чисельність населення повіту за даними перепису населення 1931 року складала 102300 осіб[6].

Розпорядженням Ради міністрів 28 травня 1934 року село Мединя передане з Калуського повіту до Станіславського[7].

Відповідно до розпорядження міністра внутрішніх справ Польщі від 21 липня 1934 року «Про поділ Калуського повіту у Станіславівському воєводстві на сільські ґміни» 1 серпня 1934 року в Калуському повіті були утворені об'єднані сільські ґміни (відповідають волостям).

Міста (Міські ґміни)[ред. | ред. код]

містечко Калуш - місто з 1934 р.

Сільські ґміни[ред. | ред. код]

Кількість:

1920-1927 рр. - 66

1927-1931 рр. - 67

1931-1934 рр. - 65

1934 р. - 64

1934-1939 рр. - 8

Об'єднані сільські ґміни 1934 року Старі сільські ґміни Кількість
1 Ґміна Вєжхня Болохув (Болохів), Вєжхня (Верхня), Гуменув (Гуменів), Завадка, Збора, Мосціска (Мостище), Станькова 7
2 Ґміна Войнілув Бабін, Бабін Зажечни (Бабин-Зарічний), Войнілув (Войнилів), Долпотув (Довпотів), Должка (Довжка), Дубовіца (Дубовиця), Мошковце (Мошківці), Павлікувка (Павликівка) (з 01.04.1927), Пшевозєц (Перевозець), Середне (Середня), Сюлко, Сівка Войніловска (Сівка-Войнилівська), Слобудка (Слобідка) 13
3 Ґміна Голинь Голинь, Долге Калускє (Довге-Калуське), Кадобна, Кропівнік, Пуйло (Пійло), Сівка-Калуска, Тужилув (Тужилів), Уґартсталь 8
4 Ґміна Лдзяни Камєнь (Камінь), Красна (Красне), Лдзяни, Нєбилув (Небилів), Петранка, Рувня (Рівня), Слобода-Нєбиловска (Слобода-Небилівська), Слобода Рувнянска (Слобода-Рівнянська), Слівкі, Топольско (Топільське) 10
5 Ґміна Новіца Берлоги, Ґрабувка (Грабівка), Завуй (Завій), Ландестрой, Новіца (Новиця), Угринув Сьредні (Середній Угринів), Угринув Стари (Старий Угринів) 7
6 Ґміна Подміхалє Бєрєжніца, Вістова, Добровляни, Мислув (Мислів), Подміхалє (Підмихайля), Подхоркі (Підгірки), Рип'янка, Студзянка (Студінка), Хоцін (Хотінь), Яворувка (Яворівка) 10
7 Ґміна Томашовце Домброва (Діброва), Долга Войніловска (Довгий Войнилів), Копанкі, Лука, Нєґовце (Негівці), Перекоси, Томашовце (Томашівці), Цьвітова (Цвітова) 8
8 Ґміна Ясєнь Ясєнь 1
передані до Богородчанського повіту Майдан (до 30.05.1931), Присліп (до 30.05.1931) 2
Передано до Станіславського повіту Мединя (до 28.05.1934) 1

* Виділено містечка, що були у складі сільських ґмін та не мали міських прав.

Населення[ред. | ред. код]

Українці-грекокатолики становили 80% населення повіту (1907)[8].

У 1939 році в повіті проживало 109 990 мешканців (87 990 українців-грекокатоликів — 80 %, 3 680 українців-латинників — 3,35 %, 8 640 поляків — 7,86 %, 1 670 польських колоністів міжвоєнного періоду — 1,52 %, 6 610 євреїв — 6,01 % і 1400 німців та інших національностей — 1,27 %)[9].

СРСР[ред. | ред. код]

Після приєднання Західної України до СРСР повіт включено 27 листопада 1939 р. до новоутвореної Станіславської області[10]. 17 січня 1940 р. територія повіту була розділена між Войнилівським, Калуським і Новичанським районами.

Нині на території Калуського повіту розташовані дві адміністративні одиниці Івано-Франківської області — Калуський та частково Рожнятівський райони.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Повна збірка законів Австрії, 1867, ч. IX, № 17
  2. В. Грабовецький. Історія Калуша. — Дрогобич : Відродження, 1997. — с. 142-152.
  3. Województwo stanisławowskie w szczegółowych danych statystycznych spisu powszechnego z 30.IX.1921 i spisu powszechnego z 9.XII.1931 r (пол.)
  4. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 28 lutego 1927 r. o utworzeniu samoistnej gminy wiejskiej pod nazwą Pawlikówka w powiecie kałuskim, województwie stanisławowskiem. (пол.)
  5. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 30 marca 1931 r. o zmianie granic powiatów kałuskiego i bohorodczańskiego w województwie stanisławowskiem. (пол.)
  6. Skorowidz gmin Rzeczypospolitej Polskiej: ludność i budynki: na podstawie tymczasowych wyników drugiego Powszechnego Spisu Ludności z dn. 9.XII 1931 r. oraz Powierzchnia ogólna. Cz. 3a. (пол.)
  7. Розпорядження Ради міністрів 28 травня 1934 року № 439 (пол.)
  8. Українці. Частка у населенні повітів
  9. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 33.
  10. Указ ПРЕЗИДИУМА ВЕРХОВНОГО СОВЕТА УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Adam J. Mielcarek. Podziały terytorialno-administracyjne II Rzeczypospolitej w zakresie administracji zespolonej. — Warszawa, 2008.

Посилання[ред. | ред. код]