Кальмарська унія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Kalmarunionen
Кальмарська Унія
Персональна унія
1397 – 1523
Прапор Герб
Прапор Герб Королеви Маргарити
Розташування Кальмарська унія
Кальмарська унія на початку XVI сторіччя (зображення містить помилки)
Столиця Копенгаген
55°40′ пн. ш. 12°34′ сх. д. / 55.667° пн. ш. 12.567° сх. д. / 55.667; 12.567
Релігії Католіцизм
Форма правління Монархія
Монархи
 - 1387–1412 (Данія)
   1388–1389 (Норвегія)
   1389–1412 (Швеція)
Маргарита Вальдемарсдаттер
 - 1389–1442 (Норвегія)
   1396–1439 (Швеція)
   1396–1439 (Данія)
Ерік Померанський
 - 1481–1513 (Данія)
   1483–1513 (Норвегія)
   1497–1501 (Швеція)
Джон Данський
 - 1513–23 (Данія і Норвегія)
   1520–21 (Швеція)
Крістіан II
 - 1524–33 Фредерік I
Законодавчий орган Riksråd and Herredag (у відповідному королівстві)
Історичний період Середньовіччя
 - Маргарита I визнана регентом Данії 1387
 - заснування 17 червня
 - повстання Енгельбрехта 1434–36
 - Стокгольмська різанина Листопад 1520
 - Густав Ваза обраний шведським королем 6 червня 1523
 - Данія Rigsråd анексує Норвегію 1536
 - Кільський договір 14 січня 1814
Попередник
Наступник
Flag of Denmark.svg Данія
Royal Standard of Norway.svg Норвегія
Flag of Sweden.svg Швеція
Данія-Норвегія Flag of Denmark.svg
Швеція Flag of Sweden.svg
Сьогодні є частиною Данія Данія

Ісландія Ісландія
Норвегія Норвегія
Швеція Швеція
Фінляндія Фінляндія
Велика Британія Велика Британія
Німеччина Німеччина
Росія Росія

Кальма́рська у́нія (Kalmarunionen) (13971521) — унія, що об'єднала три скандинавських королівства (Данію, Норвегію і Швецію з залежними територіями — Фінляндією, Ісландією і Гренландією) під егідою Данії.

Дочка данського короля Вальдемара IV Маргарита, яка була за норвезьким королем, звела на данський престол свого сина Олафа і фактично управляла двома державами — Данією і Норвегією. 1397 року вона одержала зі згоди шведської знаті і шведський трон. Того ж року на зборах представників трьох королівств в шведському місті Кальмари королем трьох країн було проголошено Еріка Померанського — внучатого племінника Маргарити. Було прийнято акт про вічну унію трьох держав, на чолі яких повинен стояти один король, але в кожній державі зберігались свої закони.

Фактично в Унії встановилось панування Данії, як наймогутнішої країни. Королева Маргарита призначала вірних їй данських та шведських чиновників. Король Ерік Померанський обмежив привілеї ганзейців і встановив мито на їхні товари в Зундській протоці.

Розпад[ред.ред. код]

Залишки Кальмарської унії проіснували до 1536, коли Данія проголосила Норвегію своєю провінцією. Норвегія зберегла власне законодавство та деякі державні інститути, проте колишні норвезькі території — Ісландія, Гренландія, Фарерські острови — перейшли до власності данської корони. 1814 року Данія була змушена передати Норвегію королю Швеції. Ці події призвели в середині XIX століття до появи руху за об'єднання країн колишньої Кальмарської унії (окрім Фінляндії) в єдину державу.

Посилання[ред.ред. код]