Кальник (Гайсинський район)

село Кальник
	Герб Кальника
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Гайсинський район
Тер. громада	Дашівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA05040050060061572
Облікова картка	Кальник
Основні дані
Засноване	1629
Населення	▼ 1077 (01.01.2018)
Територія	3.090 км²
Поштовий індекс	22732
Телефонний код	+380 4345
Географічні дані
Географічні координати	49°2′15″ пн. ш. 29°23′36″ сх. д. / 49.03750° пн. ш. 29.39333° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	207 м
Водойми	р. Кальничка, Соб
Відстань до; обласного центру	80,6 км
Відстань до; районного центру	31,4 км
Місцева влада
Адреса ради	22740, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с-ще Дашів, вул. Захисників України, буд. 9
Староста	Антонюк Валерій
Карта
	Кальник
	Кальник
Мапа
	Кальник у Вікісховищі

Кальни́к (до 1671 р. — Калнич) — село в Україні, у Дашівській селищній громаді Гайсинського району Вінницької області. Розташоване в гирлі річки Кальничка (притока Собу) за 17 км на південний схід від міста Іллінці. Через село проходить автошлях Р33. Населення становить 1 077 осіб (станом на 1 січня 2018 р.).

Походження назви

Існує дві версії походження топоніму Кальник: одні дослідники виводять її від тюркського «коло, воронка» в означенні «ріка, багата воронками»; інші вбачають у ньому тюркський корінь, від якого походить і давньоруське літописне Калка, Калак — «місце, поросле очеретом».^[2]

Історія

Перша письмова згадка про село — в документах 1460-х років.

1612 року село зазнало трагедії: під час татарського набігу майже все населення або вирізали, або погнали в неволю. Відродився Кальник скоро. Уже в 1625 році землі купила вельможна Ганна Корецька, а зручне стратегічне становище дозволило швидко їх залюднити, бо неподалік проходила важлива на ту пору дорога, так званий Чорний шлях. Корецька збудувала тут замок, який у майбутньому відіграв важливу роль.

У 1644 році — дідична власність князя Корецького Самуеля Кароля 1648 року й пізніше^[3]

У 1648–1667 був центром Кальницького полку. Першими чільниками нового формування були Остап Гоголь (предок письменника) та Іван Федоренко, але незабаром полковницька булава перейшла до одного з найвидатніших діячів Хмельниччини Івана Богуна. Це під його керівництвом Кальницький полк відзначився в найпомітніших подіях національно-визвольної війни, зокрема в Пилявецькій та Берестецькій битвах. Про пов'язану з Кальником драматичну боротьбу пізнішої пори (досить згадати хоча б участь полку в повстанні проти гетьмана Тетері в 1663 році, після чого той наказав розстріляти кальницького полковника Івана Вертелецького) аж до ліквідації в другій половині 1670-х років полково-сотенного устрою України можна писати книги.

За описом^[4] Лаврентія Похилевича, занепад містечка стався після його знищення 1671 року спільним військом під проводом гетьманів коронного Собеського, напольного Вишневецького та запорізького Ханенка за підтримку гетьмана Петра Дорошенка. 1864 року в селі мешкало 1220 православних (серед яких — близько 200 шляхти) та 95 римо-католиків. Дерев'яна Церква Різдва Богородиці була побудована за церковними документами 1700 року, володіла 40 десятин землі.

У середині XIX століття у Кальнику збудували цукроварню, яка не тільки стала економічним осередком розвитку села, а й притягувала сюди інтелігенцію, передусім людей інженерних та управлінських професій, які приносили в село високий рівень культури та передові ідеї. Можна згадати, наприклад, що на цукроварні працював бухгалтером Болеслав Івашкевич. У його сім'ї в 1894 році народився син Ярослав, якому судилося стати одним із класиків польської літератури новітнього періоду.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Кальницької волості Липовецького повіту Київської губернії, мешкало 1158 осіб, налічувалось 204 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий будинок, лавка, водяний млин і бурякоцукровий завод^[5].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2283 осіб (1129 чоловічої статі та 1154 — жіночої), з яких 2182 — православної віри^[6].

7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки^[7].

12 червня 2020 року, відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Дашівської міської громади^[8].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Іллінецького району, село увійшло до складу Гайсинського району^[9].

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними ^[10]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1199	98.03%
російська	23	1.88%
білоруська	1	0.09%
Усього	1223	100%

Інфраструктура

На території села працюють аграрне підприємство, товариство «Агромаш», а також лісомисливське господарство.

Пам'ятки

Біля села знаходиться курган скіфського часу V—IV ст. до н. е^[11]

Відомі люди

Кальницькі полковники

Уродженці

Івашкевич Ярослав — польський письменник
Олександр Семенович Западинський — Герой Радянського Союзу
Казьмирчук Григорій Дмитрович — історик, доктор історичних наук

Галерея

Вулиця Івана Богуна
Школа
Дитсадок
Будинок культури
ФАП
Пошта
Церква
Річка Соб
Ставок на річці Кальничка
Пам’ятник воїнам-односельчанам
Пам'ятник Івану Богуну
Пам'ятник Я. Івашкевичу

Див. також

Дуб Івана Богуна

Примітки

↑ Про схвалення у новій редакції проекту перспективного плану формування територій громад Вінницької області (PDF).
↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2022. Процитовано 27 лютого 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Дмитро Вирський. Виправа князя С. К. Корецького у степове Побужжя (серпень-жовтень 1644 р.) / Український історичний журнал.— К., № 1 за січень-лютий 2015.— С. 32; прим.
↑ рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.
↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-89. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
↑ (III) УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. static.rada.gov.ua. Процитовано 16 липня 2025.
↑ Кабінет Міністрів України — Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
↑ Стародавня Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 27 вересня 2019.

Джерела

Kalnik, powiat lipowiecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 704. (пол.)
Kalnik // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 44. (пол.)

Література

Кальни́к // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.265-266
Казьмирчук Г., Казьмирчук М. Роде наш красний: Село Кальник.

— Кн. I: Документи й дослідження з історії села (кінець XVIII - на початку ХХ ст.). — [Б. м.] : [б.в.], 2006. — 118 с. ISBN 966-581-765-5
— Кн. II: Документи й дослідження соціальних проблем села Кальника наприкінці XVIII - початку XX ст. — К.: [б.в.], 2008. — 249 с.: іл. ISBN 978-966-171-001-5
— Кн. ІІІ: Дослідження соціальних проблем села Кальника наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. — К.: Логос, 2010. — 264 с. ISBN 978-966-171-293-4
— Кн. IV: Документи з історії села (кінець XVIII - на початку ХХ ст.). — 2011. — 132 с.: табл. — Текст рос. — 300 прим. ISBN 978-966-171-465-5

Білецька О. Поділля в політиці польського короля Казимира Ягайловича (за перших пять років правління — 1447‒1452 рр.) // Поляки на півдні України та в Криму. Матеріали міжнародної конференції (6‒7 вересня, Одеса). — Одеса – Ополє – Ольштин – [Вроцлав], 2007. — С. 10.

Посилання

Кальник — місто полкове // Україна молода, 24.01.2007 [Архівовано 27 листопада 2020 у Wayback Machine.]
http://www.kalnik-nash.vn.ua/ [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.]

[1] Про схвалення у новій редакції проекту перспективного плану формування територій громад Вінницької області (PDF).

[2] Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2022. Процитовано 27 лютого 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

[3] Дмитро Вирський. Виправа князя С. К. Корецького у степове Побужжя (серпень-жовтень 1644 р.) / Український історичний журнал.— К., № 1 за січень-лютий 2015.— С. 32; прим.

[4] рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.

[5] Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

[6] Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-89. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)

[7] (III) УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. static.rada.gov.ua. Процитовано 16 липня 2025.

[8] Кабінет Міністрів України — Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.

[9] Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

[ukr-socialdata-mova-2001-10] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

[11] Стародавня Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 27 вересня 2019.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

п о р Липовецький повіт
Повітове місто	Липовець
Міста та містечка	Дашів • Жорнище • Зозів • Іллінці • Китайгород • Конела • Лукашівка • Монастирище • Оратів • Плисків • Росоша • Сарни • Терлиця • Юстинград
Волості	Андрушівська • Бабинська • Великоростівська (Медівська) • Дашівська • Жаданівська • Жорницька • Зозівська • Іллінецька • Кальницька • Китайгородська • Княже-Криницька • Конельсько-Попівська • Липовецька • Лукашівська • Монастирищенська • Оратівська • Очеретянська • Підвисочанська • Росошанська • Сарнівська • Ситковецька • Терлицька • Трощанська • Цибулівська • Чернявська
Основні поселення (від 900 мешканців на 1864 рік)	Андрушівка • Балабанівка • Велика Ростівка • Довжок • Івахни • Княжа Криниця • Кошлани • Красненьке • Купчинці • Очеретня • Пархомівка • Підвисоке • Попудня • Ситківці • Чернявка • Юшківці • Яструбинці ...