Кальчик (річка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кальчик
Кальчик у місці злиття з Кальміусом.JPG
Кальчик у місці злиття з Кальміусом
47°07′00″ пн. ш. 37°36′44″ сх. д. / 47.1167000000000015802° пн. ш. 37.6124999999999972° сх. д. / 47.1167000000000015802; 37.6124999999999972
Витік біля с. Кальчинівка
• координати 47°21′20″ пн. ш. 37°08′20″ сх. д. / 47.35560000000000258° пн. ш. 37.13889999999999958° сх. д. / 47.35560000000000258; 37.13889999999999958
висота, м бл. 250 м
Гирло Кальміус
• координати 47°07′00″ пн. ш. 37°36′44″ сх. д. / 47.1167000000000015802° пн. ш. 37.6124999999999972° сх. д. / 47.1167000000000015802; 37.6124999999999972
Країни басейну
Площа басейну, км² 1263 км²
Регіон Донецька область і Запорізька область
Довжина, км 88 км
Притоки Малий Кальчик (ліва), Калець (права)
ідентифікатори та посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Кальчик у Вікісховищі?

Ка́льчик — річка у Розівському районі Запорізької області (верхів'я) та Нiкольському районі Донецької області. Права притока Кальміусу (басейн Азовського моря).

Опис[ред. | ред. код]

Довжина 88 км, площа басейну 1263 км². Долина трапецієподібна, завширшки до 3 км, завглибшки до 40 м. Річище помірно звивисте, завширшки до 10 м, завглибшки 1,5 м. Похил річки 2,4 м/км. Живлення мішане. Замерзає (у верхній і середній течії) із середини грудня, скресає наприкінці лютого. Гідрологічні пости біля села Кременівка і міста Маріуполь. Для водопостачання м. Маріуполя на Калці споруджено Старокримське водосховище, є ставки. Воду Кальчика використовують також для зрошування.

Положення[ред. | ред. код]

Кальчик бере початок на Приазовській височині, біля села Кальчинівка. Тече спершу в межах Запорізької області на північний схід, у межах Донецької області — на південний схід і південь (у пониззі), у пригирловій частині — переважно на схід. Впадає до Кальміусу в межах міста Маріуполя (на північний схід від центральної частини міста).

Основні притоки[ред. | ред. код]

Малий Кальчик (ліва), Калець (права).

Населені пункти[ред. | ред. код]

Найбільше місто на Кальчику — Маріуполь. На цій річці лежить 5 сільських населених пунктів, серед яких 2 в Запорізькій області і 3 в Донецькій області, а також смт Старий Крим.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Багато істориків вважають, що саме Кальчик є тією річкою Калка, де відбулася Битва на Калці між військами русько-половецькими й монгольськими.

1222 року монголо-татари через Північний Кавказ вдерлися в Північне Причорномор’я і завдали поразки половцям та аланам у битві на Дону. Половецький хан Котян відступив до Дніпра і звернувся по допомогу до галицького князя Мстислава Мстиславича Удатного. На нараді князів у Києві було вирішено виступити спільно з половцями проти монголо-татар. У квітні 1223 року в похід проти ординців зібралося велике військо, яке складалося з київських, смоленських, галицьких, волинських, чернігово-сіверських, курських, владимиро-суздальських полків та війська половецького хана. Переправившись через Дніпро біля порогів, об’єднані сили київських князів розбили монголо-татарський авангард. Під час вироблення єдиного плану подальших дій серед князів виникли суперечності. Галицький князь Мстислав Удатний, волинський Данило Романович Галицький і половці переправилися через Калку, а інші князі залишилися на західному березі річки. 31 травня 1223 року (за іншими даними, 16 червня) на Калці відбулася вирішальна битва. Монголо-татари атакували спочатку половців, а потім князівські дружини і розбили їх. Неузгодженість дій князів-сюзеренів, неодночасний початок бойових дій руських полків мали трагічні наслідки. Не врятували становище хоробрість і героїзм руських воїнів (особливо відзначився 18-річний галицький князь Данило Романович). Після цього монголо-татари оточили табір великого князя київського Мстислава Романовича і три дні штурмували його. Не зумівши прорвати добре організовану оборону, нападники запропонували укласти мир. Коли ж умови миру були прийняті і князівські дружини залишили табір, ординці напали на них і всіх знищили. Під час битви на Калці загинуло, за літописними даними, шість князів; із простих воїнів до дому повернувся лише кожен десятий, а кількість загиблих киян досягла 10 тисяч.

Джерела[ред. | ред. код]