Калязін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Місто
Калязін
Bell tower in Kalyazin.jpg
Герб
Герб

Координати 57°14′ пн. ш. 37°51′ сх. д.H G O

Країна Росія
Регіон Тверська область
Район Калязінський район
Перша згадка 1434
Місто з 1775
Висота центру 120  м
Населення 13 345  (2015)
Катойконім калязінци, калязінец
Часовий пояс UTC+3
Телефонний код 48249
Поштовий індекс 171570, 171571, 171573
Автомобільний код 69
Код ЗКАТУ 28222501
GeoNames 553884
OSM пошук у Nominatim
Офіційний сайт kalyazin.ru
Калязін. Карта розташування: Росія
Калязін
Калязін
Калязін (Росія)
Калязін. Карта розташування: Тверська область
Калязін
Калязін
Калязін (Тверська область)
Герб (1780)

Калязін — місто (з 1775[1]) в Росії, адміністративний центр Калязінського району Тверської області.

Місто розташоване на правому березі Волги (Углицьке водосховище) за 190 км від Москви та приблизно на такій же відстані від Твері. У межах міста розташована гирлі річки Пуди і річки Жабни, правої притоки Волги.

Історія[ред. | ред. код]

Згадки в літописах про перше поселення (Нікола на Жабні), що знаходиться на місці нинішнього Калязіна, належать до XII століття. Значення поселення зросло із заснуванням в XV столітті Калязинсько-Троїцького (Макарьєвського) монастиря на протилежному березі Волги[2].

Наприкінці XVII століття Калязінська підмонастирська та Нікольська слободи, а також село Пирогово були об'єднані в одну Калязінську слободу.

У 1775 указом Катерини II слободі було присвоєно статус повітового міста[1].

У XVIII — XIX століттях Калязін був значним торговим центром, двічі на рік влаштовувалися ярмарки. З кінця XIX століття розвиваються будівництво суден, ковальський промисел, валяльна та мереживна справи[2].

У 1939 — 1940 роках частина території старого міста, включаючи всі основні пам'ятки історії та архітектури, була затоплена при будівництві Углицької ГЕС.

Населення[ред. | ред. код]

Зміна чисельності населення[3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13][14][14][15][14][16][17][18][19][20][21][22][23]:

Економіка[ред. | ред. код]

У Калязіні працюють: Калязінський машинобудівний завод (філія ВАТ «РСК» МіГ «»), хлібокомбінат, виробництва з випуску валяного взуття, швейне, льонообробне, з випуску оцту і есенції.

В Калязіні знаходиться Калязінска радіоастрономічна обсерваторія, де встановлений потужний радіотелескоп РТ-64 з діаметром рефлектора 64 метри.

Транспорт[ред. | ред. код]

Через місто проходить залізнична лінія Москва — Сонково — Санкт-Петербург. Від станції Калязін-Пост починається тупикова гілка на Углич (47 км). У місті є станції Калязін та Калязін-Пост. Автомобільною дорогою місто пов'язане з Москвою та Угличем, Твер'ю, через Кашин, функціонує автодорожній міст через Волгу.

Культура, пам'ятки[ред. | ред. код]

З освітніх установ у місті є чотири школи (одна з них спеціалізована), педагогічне училище, машинобудівний технікум та професійне училище.

Панорама міста з річки Волги

Краєзнавчий музей (архітектурні, керамічні, скульптурні фрагменти та розписи Калязінсько-Троїцького монастиря; прикладне мистецтво XVIII — XIX століть).

Монастир (ансамбль XVI — XVII століття) та інші старі споруди опинилися в зоні водосховища. Збереглися «плаваюча» на невеликому острівці дзвіниця Нікольського собору (1800, перший ярус частково схований нижче рівня води під шаром нанесеного ґрунту, сам собор був розібраний перед затопленням); ансамбль Вознесенської церкви та житлові будинки — XVIII–XIX ст.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б СССР. Административно-территориальное деление союзных республик на 1 января 1980 года / сост. В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М. : Изд-во «Известия Советов народных депутатов СССР», 1980. — С. 133.
  2. а б Калязин // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907.(рос.)
  3. Статистическое изображение городов и посадов Российской империи по 1825 год. Сост. из офиц. сведений по руководством директора Департамента полиции исполнительной Штера. Спб., 1829.
  4. Обозрение состояния городов российской империи в 1833 году/Изд. при министерстве внутренних дел. — Спб., 1834.
  5. Статистические таблицы о состоянии городов Российской империи. Сост. в Стат. отд. Совета МВД. — Спб., 1840.
  6. Статистические таблицы о состоянии городов Российской империи [по 1 мая 1847 года]. Сост. в Стат. отд. Совета МВД. Спб., 1852.
  7. Статистические таблицы Российской империи, составленные и изданные по распоряжению министра внутренних дел Стат. отделом Центрального статистического комитета. [Вып. 1]. За 1856-й год. — Спб., 1858.
  8. Статистический временник Российской империи. Серия 1. Вып. 1. — Спб., 1866.
  9. Статистический временник Российской империи. Серия 2. Вып. 1. — Спб., 1871. — С. 186.
  10. Статистический временник Российской империи. Серия 2. Вып. 10. — Спб., 1875. — С. 101.
  11. Статистика Российской империи. 1: Сборник сведений по России за 1884–1885 гг. — Спб., 1887. — С. 19.
  12. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 р.
  13. Города России в 1910 р. — Спб., 1914.
  14. а б в Города Союза ССР/НКВД РСФСР, Стат. отдел. — М., 1927. — С. 54 — 55.
  15. Предварительна оценка численности населения на 1 января 2013 года по муниципальным образованиям (ru). Тверьстат. Архів оригіналу за 2013-04-04. Процитовано 2013. 
  16. Всесоюзная перепись населения 1926 года = Recensement de la population de L'U.R.S.S. 1926/Центральное статистическое управление СССР; Отд. переписи. Т.2. Западный район. Центрально-Промышленный район: народность, родной язык, возраст, грамотность. — М.: Изд. ЦСУ СССР, 1928.
  17. РГАЭ, ф. 1562, оп. 336, д. 1248, лл. 49 — 57.
  18. Перепись населения СССР 1959 года
  19. Перепись населения СССР 1970 года
  20. Перепись населения СССР 1979 года
  21. Всесоюзная перепись населения 1989 р. Численность городского населения РСФСР, её территориальных единиц, городских поселений и городских районов по полу
  22. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских поселений, сельских населенных пунктов — райцентров и сельских населенных пунктов с населением 3 тысячи и более человек
  23. Численность постоянного населения Российской Федерации по городам, поселкам городского типа и районам на 1 января 2010 р.

Література[ред. | ред. код]

  • Міста під водою. Подорож по затоплених берегах Верхньої Волги/Автор-упорядник В. І. Єрохін. — Твер: Гранд-Холдинг, 2010. — 112 з. — ISBN 978-5-9971-9016-3.

Посилання[ред. | ред. код]