Каліберда Іван Опанасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Опанасович Каліберда
Народження 21 травня 1920(1920-05-21) (98 років)
СРСР Великий Бурлук Великобурлуцького району Харківської області
Рід військ Engineer1924 forces emb n9619.png інженерні війська
Партія КПРС
Звання UA-OF6-BG-GSB-H(2015).png Генерал-майор
Командування Q4028087? і Степовий фронт
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Богдана Хмельницького II ступеня
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна) Медаль «Захиснику Вітчизни»
Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
Медаль «70 років визволення України від фашистських загарбників»
Ювілейна медаль «70 років Перемоги над нацизмом»
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За освоєння цілинних земель»
Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)
Медаль Жукова
Медаль «50 років перемоги у ВВВ»
Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Каліберда Іван Опанасович у Вікісховищі?

Каліберда́ Іва́н Опана́сович, уроджений Келеберда́ (нар. 21 травня 1920 року, с. Великий Бурлук, Україна) — Герой Радянського Союзу, генерал-майор юстиції у відставці (05.05.2008).

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1943 році лейтенант, командир понтонного взводу 6-ого окремого моторизованого понтонно-мостового батальйону 7-ої гвардейської армії II Українського фронту керував першим десантом через ріку Дніпро в районі сіл Переволочна і Солошино, південніше Кременчука (нині Кобеляцький район Полтавської області). Під потужним вогнем супротивника підрозділ вдало переправилось через річку. Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року «За геройський подвиг, проявлений при форсуванні річки Дніпро, міцне закріплення і розширення плацдарму на західному березі річки Дніпро» Іванові Каліберді було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У цьому бою він отримав важке наскрізне кульове поранення у грудну клітину. Тяжкопоранений Іван подумки прощався з життям, а фронтові кореспонденти навіть записали його до числа загиблих. Проте життя розпорядилося по-своєму…

Іван Каліберда вижив, а по завершенні війни здобув вищу військово-юридичну освіту і продовжив службу в органах військової прокуратури. Так розпочалася прокурорська доля Героя.

У 1954 році, після смерті Йосипа Сталіна, почали масово переглядати кримінальні справи осіб, засуджених у 1937-1938 роках. У цей час Івана Каліберду перевели на службу до Прикарпатського військового округу на посаду помічника військового прокурора у справах державних злочинів. Саме він брав безпосередню участь у реабілітації засуджених незаконно.

Досліджуючи обставини кожної справи, Іван Каліберда ретельно відстежував, хто із слідчих порушував закон у ті страшні роки сталінського терору, виявляв осіб, які фабрикували обвинувальні матеріали, і добивався притягнення до відповідальності винних.

Іван Каліберда, як й інші офіцери військової прокуратури, надавав велику допомогу командуванню Прикарпатського військового округу і командирам військових частин у розслідуванні справ, проведенні профілактично-виховної роботи. Діяльність військових юристів завжди була вкрай необхідною для зміцнення законності в державі. Вона вимагала знань, сил, енергії — ці риси були притаманні нашому Герою.

Генерал-майор юстиції Іван Опанасович Каліберда з 1969 року перебуває у відставці. Після звільнення з військової служби працював начальником музею історії військ Прикарпатського військового округу, згодом — викладачем початкової військової підготовки у середній школі № 34 у Львові та начальником відділу кадрів Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Не знає ні відпочинку, ні втоми. Читає мемуари військових, пише власні книжки. Склав цілу поему про буремні роки і свою непросту долю.

Пенсіонер, веде активну виховно-патріотичну роботу, проживає у Львові.

У травні 2010 року був одним з двох Героїв Радянського Союзу у складі української делегації ветеранів німецько-радянської війни, яка відвідала 9 травня парад на Красній площі у Москві, присвячений 65-ій річниці Перемоги у німецько-радянській війні.

Нагороди[ред. | ред. код]

Почесні звання[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Вітчизни зірки золоті: Нариси про Героїв Радянського Союзу і Героїв Соціалістичної Праці міста Львова / Сост: К. О. Петровський, І. С. Коротков, Н. Д. Коломієць — Львів: Каменяр, 1977. — С. 94-97.
  • Нарис історії Калінінградського вищого військово-інженерного командного ордена Леніна Червонопрапорного училища ім. А. А. Жданова / Гол. ред. Аніщенко І. П. — М.: Військове видавництво Міністерства оборони СРСР, 1968. — С. 210—212.
  • Подвиги в ім'я вітчизни: Документальні нариси про Героїв Радянського Союзу — уродженців Харкова та Харківської області / Під. ред. С. І. Ісаєва — 20е вид. перераб. і доп. — Харків: Прапор, 1985. — С. 268—271.
  • Герої Радянського Союзу: Короткий біографічний словник у 2-х томах. Т.1. / Абаєв-Любичем / Пред. ред. колегії І. І. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — С. 611.
  • Герої Радянського Союзу — воїни інженерних військ: Кн. перший / Укл. А. А. Семенов і Т. І. Дмитрієва. — Ленінград: Військово-історичний ордена Червоної Зірки музей артилерії, інженерних військ та військ зв'язку, 1984. — С. 233.
  • Школа військових інженерів: Калінінградське вище військово-інженерне командне ордена Леніна Червонопрапорного училища ім. А. А. Жданова / Под.ред. В. В. Жигайло. — М.: Воениздат, 1980. — С. 135—136.
  • Кузнєцов В. С. (Влад Красноярський) Сліди часу: Книга нарисів, інтерв'ю, статей. — М.: Союз письменників Росії, 2007. — С. 30-33.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]