Кам'яна кладка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будівник вкладає розчин поверх ряду цегли, щоб покласти на нього новий ряд.

Кам'яна кладка, також мурува́ння[1] — у будівництві — конструкція з великої кількості цеглин (або інших твердих будівельних матеріалів), що вкладені одна на одну. Зазвичай, проміжки між цеглинами заповнюються спеціальним розчином, що складається з цементу, піску і води, що при висиханні скріплює їх. Окрім цегли може використовуватися керамічні камені, бетонні або силікатні блоки, природні камені, обтесані та необтесані, пористі природні камені, та інші.[2] Незалежно від матеріалу, загальний паттерн вкладання є схожим.

Застосування[ред.ред. код]

Фрагмент воріт Іштар — кладка практично не відрізняється від сучасної

Кам'яна кладка використовується при будівництві стін. Завдяки своїй будові, вона здатна витримувати великі навантаження — власну вагу і вагу стелі. Для цих цілей кам'яна кладка застосовується вже тисячі років — наприклад, піраміда Джосера, найдавніша з відомих великих єгипетських пірамід, що була побудована близько 2780 року до н. е. була збудована з блоків вапняку, і закріплена глиняним розчином.[3]

Переваги[ред.ред. код]

  • Негорючі камені зменшують ймовірність пожежі.
  • Не потребують фарбування.
  • Найкраща міцність — цегляний будинок практично не пошкоджується вітрами й ураганами.
  • Довговічність.

Недоліки[ред.ред. код]

  • Потребують міцного фундаменту через свою вагу.
  • Потребують більшої кваліфікації для будівництва.
  • Матеріали погано піддаються повторній обробці.
  • Річні цикли нагрівання-охолодження, у разі широкого діапазону температур, призводять до деградації кладки.

Примітки[ред.ред. код]