Кам'яна сокира

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сокири, в тому числі транше і шліфовані. Данія.
Клиноподібна сокиру з жадєїту. Англія, неоліт, 4-2 тис. р. до н. е.
Церемоніальний монолітний і клиноподібні сокири культури Міссісіпі
Сокира зі Швеції. Бронзова доба

Кам'яна сокира — знаряддя, що змінило в верхньому (пізньому) палеоліті більш древнє рубило (палеолітичне універсальне знаряддя, яке не має рукоятки). Матеріалом служив кремінь, обсидіан і багато інших підхожих порід.

Найдавніші сокири виготовлялися методом оббивки і не мали отворів. Дуже рідко, але подекуди вже і в палеоліті підшліфовують леза. Але в основному навіть і в подальшому мезоліті виготовляли сокири, т. з. «транше» (фр. tranchet — «шевський різак») тільки оббивкою.

Способи закріплення[ред. | ред. код]

Сокира прив'язувалася в розвилці або ущелині рукоятки ременями сирої або сирицевої шкіри, жилами; або вставлялася в спеціально видовбане гніздо в ложе рукоятки, яке могло бути наскрізним вухом або глухим. Використовувалася смола. Іноді клинок сокири заздалегідь вставляли в гілку або стовбур дерева, що росте. Часто сокиру спочатку закріплювали в спеціальній оправі або муфті (англ. antler sleeve нім. Horntülle) з кістки або завилькуватого дерева (кап). Дуже надійним було закріплення в муфті з рога оленя. Сама ж муфта далі вставлялася в отвір у дерев'яній рукоятці або навпаки надівалася на неї, маючи відповідний отвір. Бувало роговим і все топорище.

Шліфовані сокири[ред. | ред. код]

У неоліті вже повсюдно стали застосовувати шліфовку. У першу чергу — для робочого леза т. з. «клиноподібних сокир» (англ. stone celt, фр. hache polie), які в англійській термінології називаються «кельтами». Важливо, що подточка не сколом, а шліфуванням значно подовжує життя знаряддю. У цей час стали використовувати і нові породи каменю (нефрит, діорит, серпентиніт і багато інших), у яких не отримати гострого леза тільки оббивкою, але обов'язково було потрібна подальше шліфування і навіть полірування. Ці сокири використовували і як клини для розколювання деревини уздовж волокон. Якщо лезо сокири закріплено в рукоятці поперечно, то це вже тесло (англ. adze; фр. herminette; нім. Dechsel, Querbeil). Але так як рукоятки дуже рідко зберігалися до нашого часу, то в археології зазвичай прийнято називати теслом сокиру з несиметричним в профіль лезом. Взагалі пропорції і розміри клиноподібних сокир були найрізноманітнішими. В поперечному перерізі вони теж різнилися. Він міг бути плоским, плоско-овальним, округлим. Виділяють мініатюрні стамески, і вузькі, але досить товсті долота. Вони могли використовуватися не тільки для роботи по дереву, але і як лощила при виробці шкіри або глиняних посудин. Деякі з доліт мають жолобчасту форму леза. До рідкісних видів знарядь відносяться крумейселі — скребучі інструменти з сильно загнутим лезом.

Можливо, що іноді клиноподібні сокири використовували і як мотики або заступи.

Іноді сокири мали поперечний жолобок (англ. grooved axe), який полегшує закріплення на рукоятці за допомогою гнучких прутів або сирої шкіри. Такі сокири були поширені в Північній Америці. А на Далекому Сході і в Південній Америці сокири могли прив'язуватися до рукоятки за допомогою виступів зверху і знизу обушкової частини. Або ж обв'язка здійснювалася за допомогою круглого отвору на площині знаряддя, розташованого ближче до задньої частини.

Клиноподібні сокири, тесла і дрібніші подібні знаряддя виготовлялися не тільки з каменю. Використовували також кістку і мушлі. Причому їх застосовували не тільки там, де не завжди був присутній відповідний камінь, як, наприклад, в Полінезії.

Сверління сокири[ред. | ред. код]

В неоліті стали з'являтися і сокири з отвором, але основна їх маса виготовлена вже в енеоліті і бронзовому столітті, коли з'явилася більшість і масивних грубих сокир, і самі чудові екземпляри. Ці останні часто мають специфічні обриси, за які вони і отримали назву «човноподібні сокири» (англ. boat-axe, нім. Booataxt). Близькі до них також «заступні сокири». Їх витончені форми часто нагадують форми бронзових сокир. Існують також сокири з поліциркулярними лезами (лезо округле знизу) і набагато більш рідкісні — з широкими округлими лезами, спрямованими вперед. Іноді сверлені сокири прикрашені орнаментом, в якому вгадуються ливарні шви бронзових сокир або мотузкова прив'язка до топорища. На місці обуха іноді присутнє друге лезо або зображення тварини. Але частіше його оформлять у вигляді молота (молотка). Такі називають «сокирами-молотами» (-молотками; англ. axe-hammer, нім. Hammeraxt). Часто вони веслообухові. Ці ретельно зроблені сокири, мабуть, були бойовими і церемоніальними. Подібні сокири з важкооброблюваних красивих порід каменю сягнули сьогодення в складі скарбів (Скарб L з Трої).

До бойових відносять і сокири менш витончених форм: маточні, хрестоподібні, ромбічні, обушкові, клиноподібні, трикутні, булавоподібні, молоткоподібні. Такі, як булавоподібні, більшу нагадують булави. А молоткоподібні взагалі не мають леза. Численні знахідки бойових сокир і дали привід назвати ряд археологічних культур «культурами бойових сокир».

Природно, сверлення сокири використовували і для різних робіт. Не тільки для рубки, але і як молотки і клини для розщеплення дерева. Припускають, що для надійного закріплення досить тонкої круглої рукоятки сверлені сокири могли заздалегідь надівати на гілки ростучих дерев[1].

Що стосується простих клиноподібних шліфованих знарядь, то їх продовжували використовувати і в Бронзовій добі. Більш того, кам'яні сокири та тесла подекуди дожили і до теперішнього часу.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Богаевский Б. Л. История техники // Труды Института истории науки и техники АН СССР. — Сер. IV. — Вып. 1. — М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1936. — Т. I. — Ч. I : Техника первобытно-коммунистического общества. — С. 202—205, 243—271. — 635 c.
  • Брей У., Трамп Д. Археологический словарь. — М.: Прогресс, 1990. — 367 c. — С. 211. — Фото 21. — ISBN 5-01-0021-05-6.
  • Брюсов А. Я., Зимина М. П. Каменные сверлёные боевые топоры на территории Европейской части СССР // Свод археологических источников. — М.: Наука, 1966. — Вып. В4—4. — 99 с.
  • Малинова Р., Малина Я. Прыжок в прошлое: Эксперимент раскрывает тайны древних эпох / Пер. с чеш. — М.: Мысль, 1988. — С. 140—143. — ISBN 5-244-00188-4.

Посилання[ред. | ред. код]

Бойова сокира з Данії
Сокири з жадеїту, нефриту і лазуриту. Троя II, клад L, 2600—2300 р. до н. е.