Кам'яниця Костянтиновичів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Загальний вигляд кам’яниці у 1928 р.
Фасад і розріз кам’яниці Костянтиновичів. Реконструкція М. П. Цапенка
Малюнок кам’яниці за фото С. Таранушенка

Кам’яниця Костянтиновичів — пам’ятка цивільної архітектури XVIII ст. Знаходилась у центрі Чернігова на початку вулиці Горького (Гончої) на території колишньої садиби Костянтиновичів.[1] Збудована на початку XVIII ст. Зруйнована під час Другої Світової війни. Кам’яниця досліджена, заміряна і зафотографована пам’яткоохоронцем Стефаном Таранушенком у червні 1932 р.

Кам’яниця Костянтиновичів в плані — видовжений по головній осі чотирикутник, звернений чолом на південь. Будівля складена з цегли розміру 37-35×17×5,5 см на вапняному розчині з товщиною шва 2,5-2 см.

Обмірні кресленики показують, що кам’яниця ця мала наземний поверх, а під ним льох. Партер складався з двох ізольованих камер: витягнутої по головній осі західної і близької до квадрату східної. Вхід в західну камеру містився в південній половині західного причілка. Вхід закривався залізними кованими дверима. Освітлювалось це приміщення двома вікнами, прорізаними в чільній південній стіні. В північній і східній стінах викладено по одній ніші. Перекрито західну камеру коробовим склепінням, в яке з півночі і півдня врізаються по три розпалубки.

Східне приміщення — каретник; воно освітлювалось двома вікнами — в південній та східній стінах. Широкі двері прорізають північну стіну. Перекриває каретник плоска дерев’яна стеля. Льох, як і партер, складався з двох камер, але вони сполучалися проходом. Східну камеру перекриває хрещате склепіння; вона мала дві ніші в поперечній і одну — дуже велику — в східній стіні.

Сходинки в західне приміщення льоху починалися зразу ж за залізними кованими дверима, прорізаними в північній частині західного причілка. Освітлювався льох люкарнами. Канали люкарн всередині починалися при вершині склепіння, а назовні вони виходили на рівні землі. Східну частину льоху освітлювали дві люкарни (в східній і південній стінах). Західна камера мала теж дві люкарни (обидві в південній стіні). В партері наслано дубову підлогу. В льоху — земляна долівка. Просвіти вікон і канали люкарн захищали залізні ковані ґрати. Зовні вікна і люкарни закривались залізними віконницями. Вкрито кам’яницю було крутим двосхилим дахом.

За конструктивними засобами, за характером вирішення планових і об’ємно-просторових завдань кам’яниця Костянтиновича належить до нечисленної групи старшинських кам’яниць. Виділення спеціального приміщення для карет стверджує, що кам’яницю було добудовано в другій половині XVIII ст. Каретник — характерна прикмета, що підкреслює нахил до пишноти в побуті козацької старшини в добу гетьмана Кирила Розумовського.

Характерно для тієї ж доби і зовнішнє архітектурне оформлення кам’яниці. Кути будови, внутрішню поперечну стіну, а також середину стіни видовженого приміщення партеру кам’яниці архітектор підкреслив широкими лопатками. Подібні лопатки спостерігаємо на пам’ятках Лівобережної України середини і другої половини XVIII ст. Цегляні обрамлення люкарн (ззовні) з їхніми характерними завершеннями майже цілком відтворюють обрамлення люкарн льоху Київської полкової канцелярії в Козельці, збудованої в 60-х роках XVIII ст.

Північний тильний фасад, крім лопаток, ніяких інших елементів пластичного оформлення не має. Його характерна прикмета — спокійна гладь стіни. Західний причілок підкреслено двома асиметрично прорізаними дверима. Східний причілок позначений просвітами вікна партеру і люкарни льоху, а також трьома лопатками; притому середня лопатка виступає значно енергійніше за інші. Найпишніше, живописно вільно опрацьовано південну чільну стіну. Її пластичне оформлення майстер розмістив підкреслено асиметрично. На гладі отинькованої і вибіленої стіни соковито виділяються просвіти вікон з наличниками і люкарни з обрамленням. Розміщено їх аритмічно. Вони оживляють розмірений крок лопаток. Чітко протиставлено делікатне оформлення фасадів суворій ваговитості внутрішніх просторових об’ємів.

Кам’яниця мала багато спільних рис із кам’яницею Полуботка в Любечі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чернігівські Костянтиновичі — нащадки грека Костянтина, що переселився на Україну в XVII ст. Син Родіона Костянтиновича Микола в середині XVIII ст. був чернігівським городничим. Документи він підписував грецькою мовою. У нього в Чернігові був будинок на 5 покоїв. Він, певно, збудував і кам’яницю.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • В. В. Томазов. Константиновичі, Костянтиновичі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 41. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  • Таранушенко С. А. Кам'яниця Костянтиновича у Чернігові. // Чернігівська старовина: Зб. наук. праць, присвячений 1300-річчю Чернігова. — Чернігів, 1992. — С. 143—146
  • Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К.: УРЕ, 1990. — С. 340
  • Адруг А. Цивільна архітектура Чернігова другої половини XVII — початку XVIII ст. // У глиб віків. Сіверянський літопис. — Чернігів, 2008, № 2. — С. 25
  • Цапенко М. П. Архитектура Левобережной Украины XVII—XVIII веков. — М.: Стройиздат, 1967 — С. 96-97
  • Цапенко М. П. Українська громадська архітектура XVII—XVIII ст. // Вісник АБІА УРСР — К., 1960, № 2. — С. 29
  • Леп'явко С. Чернігів. Історія міста. — К.: Темпора, 2012 — С. 170, 209—210
  • ІР НБУВ — Ф. 278, спр. № 33; спр. № 711 (фото)