Кам'янка-Бузька

Кам'янка-Бузька
Герб Кам'янки-Бузької	Прапор Кам'янки-Бузької
	Кам'янка-Бузька ратуша
Основні дані
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Львівський район
Громада	Кам'янка-Бузька міська громада
Код КОАТУУ:	4622110100
Засноване	1406
Перша згадка	1411
Магдебурзьке право	8 квітня 1509
Населення	▼ 10 762 (01.01.2017)
Площа	8.63 км²[1]
Густота населення	1265,5 осіб/км²
Поштові індекси	80400
Телефонний код	+380-3254
Координати	50°06′18″ пн. ш. 24°20′16″ сх. д. / 50.10500° пн. ш. 24.33778° сх. д.Координати: 50°06′18″ пн. ш. 24°20′16″ сх. д. / 50.10500° пн. ш. 24.33778° сх. д.
Висота над рівнем моря	215 м
Водойма	Західний Буг та Кам'янка
Назва мешканців	ка́м'янко-бу́жець; ка́м'янко-бу́жанка; ка́м'янко-бу́жці
Відстань
Найближча залізнична станція	Сапіжанка
До обл./респ. центру
- фізична	43 км
- залізницею	40 км
- автошляхами	41,2 км
До Києва
- автошляхами	509 км
Міська влада
Адреса	80400, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, м. Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка, 2
Вебсторінка	Кам'янка-Бузька міськрада
Міський голова	Омелян Олег Ярославович
Карта
	Кам'янка-Бузька
	Кам'янка-Бузька

Ка́м'янка-Бу́зька (до 15.08.1944 року Кам'янка-Струмилівська, або Струмилова) — місто в Україні, адміністративний центр Кам'янки-Бузької міської громади, Львівського району, Львівської області. Розташоване за 43 км на північний схід від Львова над річками Західний Буг та Кам'янка.

Етимологія[ред. | ред. код]

Є дві гіпотези, якими дослідники пояснюють походження назви «Кам'янка». Одні виводять цю назву від річки Камінки, що перетинає місто на півночі, інші — від невеликих брил каміння, нанесених зі Скандинавії у Льодовиковий період, яке ще можна знайти на довколишніх полях.

Юрій Струмило і Димошин[ред. | ред. код]

Орієнтовно у 30-их роках XV століття старостою Кам'янки стає Юрій Струмило - шляхтич, який походив з невеличкого поселення Димошин (Диношин, Дмошин, Дмосін, Дмосіно) у Вишогродській Землі Мазовецького князівства . У всіх історичних документах він фігурує, як "Юрій (Єжи) Струмило (Стромило, Стронило) з Димошина, (Димосина, Диносина)" або як як "Юрій Струмило з Кам'янки". Коли у XIX столітті польські історики почали вивчати історичні документи, вони припустили, що Димошин і Кам'янка - це одне й те ж саме поселення. Такому припущенню сприяв той факт, що вишогродський Димошин щез з лиця землі ще десь у XVII столітті.

Особливого поширення ця гіпотеза набула після виходу у світ наприкінці XIX століття Географічного словника Королівства Польського і інших слов'янських країв^[2]. Автори цього словника покликаються на Хроніку Дідушицьких^[3] Мавриція Дідушицького, який у свою чергу цитує Акт конфедерації шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з містом Львовом від 13 грудня 1464 року^[4]. Цей акт починається словами

Я, Юрій Струмило з Димошина, підкоморій Львівський ..." (лат. Nos Georgius Strumilo de Dimoszyn succamerarius Leopoliensis...)

, з чого автори географічного словника роблять висновок, що "Димошин - це давніша назва Кам'янки". З їхньої легкої руки ця абсолютно безпідставна гіпотеза увійшла у більшість географічних довідників, наукових праць та художніх текстів про Кам'янку.

Історія[ред. | ред. код]

Археологічні знахідки[ред. | ред. код]

Археологічні знахідки засвідчують, що цю місцевість заселили люди ще в епоху міді й бронзи (ІІІ-ІІ тис. до Р. X.).

Початки; в складі Королівства Польського, Речі Посполитої[ред. | ред. код]

Перші достовірні письмові згадки про Кам'янку, які знаходяться в актах Львівського гродського суду, датуються 1441 роком. Зокрема, у XIV томі Актів гродських і земських знаходимо записи № 304-317 про спільний позов Юрія Струмила (Georgii Stromilo) - Кам'янецького старости (tenutarii in Camyonka) разом з трьома кметами, Міхалком (Michalko), Сємьоном (Syemyon) і Сидором (Sydor) з королівських людей Батятич (Bathathicze) до львівського підкоморія Волчка з Колоденець (Wolczhkonem de Klodzyenyecz) ^[5]. До більш ранніх письмових свідчень можна віднести напис на останньому аркуші Кам'янецького Євангелія, про те, що це Євангеліє тетр переписано у 1411 році "в богоспасаємім місті Каменці Стромилові, многогрішнем і недостойном Тимотеєм Павловичем", проте копія Кам'янецького Євангелія, яка дійшла до наших днів походить з середини XVI століття і ми не можемо знати, на скільки писець, який його переписував, зберіг оригінальний текст, адже в 1411 році Кам'янка ніяк не могла називатися «Каменка Стромилова», оскільки Юрій Струмило був в той час ще надто юним і не міг ще бути старостою Кам'янки.

З середини XV століття почало називатись Кам'янка-Струмилова за прізвищем власника — львівського підкоморія Юрія Струмила. У 1471 році місто отримало магдебурзьке право. Юрій Струмило, як власник міста, фундував та надав засоби для римо-католицької парафії міста.

Наприкінці XV ст. Кам'янка-Струмилова була центром торгівлі та ремесла. Через місто пролягали торговельні шляхи з Києва до Польщі та з Волині на Львів. Двічі на рік тут проводили ярмарки, щотижня відбувалися торги. 1578 р. місто одержало право складу для дрогобицької солі. У місті діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. Тут було 400 будинків.

Татарські напади наприкінці XV — на початку XVI ст. знищили місто, воно втратило давні привілеї, але 8 квітня 1509 р. король Польщі Сигізмунд I Старий наново підтверджує міські права Кам'янки^[6].

У податковому реєстрі 1515 року в місті документуються 2 попи (отже, уже тоді були 2 церкви) і міський млин^[7].

У XVI—XVII ст. із Кам'янеччини вивозили за кордон волів. Вивіз худоби — одна із найприбутковіших галузей польської шляхти. Селяни Кам'янко-Струмилівського староства 1636 року відмовились відбувати панщину. Особливо ж гостра боротьба проти соціального і національного гніту розгорталася під Хмельниччини 1648–1657 років. Тоді місто було зруйноване, населення пограбоване.

У XVIII столітті місто поступово відродилося і залишилося центром ремісничого виробництва. Тут працювали кушнірський, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарний, бондарський, гончарний, столярно-токарський та ливарно-мечницький цехи, а також цех рибалок. У 1880 році населення Кам'янки-Струмилової становило 6107 осіб. У місті діяли цегельний завод, винокурня, паровий млин, лісопильний завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля. У 1900 році єврейське населення Кам'янки-Струмилової становило 3549 осіб.

У складі імперій Габсбургів[ред. | ред. код]

У 1892 році парох і декан міста отець Михайло Цегельський виступив ініціатором створення філії українського товариства «Просвіта» у Кам'янці-Струмиловій.

За австрійських часів Кам'янка-Струмилова мала: залізничну станцію, повітовий уряд, міську управу, суд, пошту, телеграф, податковий уряд, позичкові каси, аптеку і два парафіяльні уряди: греко-католицький і римо-католицький.

До початку Першої світової війни у місті дислокувався ІІ дивізіон 9-го полку драгунів австро-угорської армії^[8], який вирізнявся найбільшим відсотком українців серед решти драгунських полків^[9].

Західноукраїнська Народна Республіка[ред. | ред. код]

Український Громадський комітет (о. Михаїл Цегельський, Роман Петрушевич — молодший брат Президента ЗУНР, — І. Вертипорох та інші) роззброїли вояків старшинської школи у місті. Під керівництвом старшин Ю.Шепаровича, В.Назаревича, О.Косаревича 70 курсантів-українців та близько 300 селян, робітників, ґімназистів взяли владу в повіті.^[10]

Українці Кам'янки-Струмилової радісно вітали проголошення Західно-Української Народної Республіки. Перебравши владу в місті, українці призначали на найважливіші пости своїх людей. Повітовим комісаром став суддя Роман Петрушевич. У березні 1919 року у місті почала виходити газета «Козацький голос» — орган Начальної команди УГА. Було відкрито українську школу, яка містилася у ратуші, діяв театральний гурток, засновані хор, філія товариства «Українська Бесіда». Місто мало свій часопис «Камінецькі Вісті».

14 жовтня 1933 року розпорядженням міністра внутрішніх справ місто збільшене за рахунок сіл Кривулянка і Підзамче Кам'янко-Струмилівського повіту та включення їх до міської гміни Кам'янка-Струмилова^[11].

Українське національне відродження кінця XIX — першої половини XX століття охопило усі сфери духовного та господарського життя Кам'янеччини, але події вересня 1939 року перекреслили усі сподівання українців на краще, самостійне життя. Трагедія України 1940-х років, придушення національних прагнень українців у подальші десятиріччя з усією повнотою позначилися на житті Кам'янеччини. Проте, незважаючи на важкі часи Підрадянської України, у цьому регіоні розвивалося сільське господарство та промисловість, освіта і культура.

Пам'ятки архітектури і природи[ред. | ред. код]

Кам'янсько-Бузька ратуша (вул. Тараса Шевченка, 2)
Костел Успіння Богородиці - неоготичний храм, побудований за проектом Теодора Тальовського (вул. Івана Павла II)
Церква святого Миколая — дерев'яна церква, зведена у 1667 році із дзвіницею 1762 року (вул. Незалежності, 87)
Церква Різдва Богородиці (1878—1882 роки); фундатор — о. Михаїл (Михайло) Цегельський (вул. Івана Франка, 10)
Парафіяльна церква Преображення Господнього в Кам'янці-Бузькій старанням парафіян збудована 7 липня 1996 р. - 19 серпня 2005 р. (вул. Ярослава Мудрого, 1-А)
Чорний парк (Парк імені Степана Бандери).
Костел Успіння Богородиці
Зруйнована Синагога (Кам'янка-Бузька)
Ратуша
Церква Святого Миколая
Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Церква Преображення Господнього

Населення[ред. | ред. код]

У 1880 році у місті мешкало 6107 осіб, з них 2820 — юдеї, 1641 — греко-католики, 1590 — римо-католики.

Динаміка зміни чисельності населення, згідно з результатами переписів населення, подана у таблиці нижче

1959	1970	1979	1989	2001
7950	8539	10353	11266	11510

Освіта[ред. | ред. код]

У Кам'янці-Бузькій є 5 дошкільних навчальних заклади, три школи, професійно-технічне училище^[12]. Середні загальноосвітні школи міста:

Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 1 імені Івана Франка — роком заснування вважають 1873 рік, коли була збудована двокласна початкова школа.
Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 2 ім. Григорія Тютюнника.
Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 3 — заснована у 1945 році, з 1952 року одержала статус середньої. За радянських часів мова викладання — російська.

Єдиним у місті закладом професійно-технічної освіти є Вище професійне училище № 71. Було засноване у 1951 році, як школа механізації сільського господарства. З 1973 року училище ввійшло до системи професійно-технічної освіти. Проводить підготовку кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів для таких галузей економіки: транспорт, будівництво, торгівля та громадське харчування, сільське господарство. Учнівський контингент училища — 567 учнів.

Театр[ред. | ред. код]

Камянку-Бузьку часто називають батьківщиною українського театру. В 1619 році Якубом Ґаватовичем на міському ринку були поставлені перші в історії інтермедії українською мовою: «Продав кота у мішку» та «Найкращий сон». Я. Ґаватович на той час учителював у Кам'янці-Струмиловій. Також тут 1914 року була вперше поставлена драма Івана Франка «Украдене щастя».

Транспорт[ред. | ред. код]

Через Кам'янку-Бузьку проходить автомобільний шлях національного значення Н17 (Львів — Радехів — Луцьк), автошлях обласного значення Т 1425.

Місто має зручне розміщення щодо залізничних шляхів. У сусідньому селі Сапіжанка залізнична лінія розгалужується на дві гілки, що прямують в бік Червонограда, Володимира, Ковеля і Радехова, Луцька. Обидві ці лінії проходять через Кам'янку-Бузьку і в місті є дві залізничні станції: Кам'янка-Бузька на лінії до Луцька і Батятичі (названа на честь сусіднього села, проте розташована на околиці Кам'янки-Бузької) на лінії до Ковеля.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Вознюк Сергій Віталійович (1961—2016) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Стефан Грабінський — український та польський письменник-фантаст.
Роман Кравчук — член проводу ОУН (б), член УГВР.
Станіслав Лемпицький — польський вчений, письменник, історик літератури.
Паньків Володимир Михайлович (1896—1980) — український радянський мистецтвознавець.
Стефанія Скварчинська (1902—1988) — польський теоретик та історик літератури.
Фридерик Таданір — польський архітектор.
Ігнатій Цегельський — церковний і громадський діяч, греко-католицький священик. Брат Лонгина Цегельського.
Лонгин Цегельський — український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець.
Роман Цегельський — фізик і педагог.
Фіцнерівна-Морозова Марія Іванівна (1873—1920) — українська драматична акторка і співачка.
Цікало Богдан Богданович (1990—2014) — український військовик, начальник радіостанції 2-го механізованого батальйону 24-ї Залізної імені князя Данила Галицького окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступня (14.03.2015; посмертно).
Грачов Сергій Валерійович (1973—2014) — боєць 5-ї роти Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Активний учасник Революції Гідності. Загинув у бою з російськими бойовиками біля с. Піски (Ясинуватський район) під Донецьком.

Перебували[ред. | ред. код]

Андрій Веретельник — український письменник, етнограф, перекладач. У 1890-х роках жив у місті.
Ґаватович Якуб — український письменник вірменського походження, священик, педагог, культурно-освітній діяч. Здійснив поставку на ярмарку в Кам'янці-Струмиловій в 1619 р. першу українську інтермедію до польської драми «Tragedia, albo wizerunk śmierći przeswiętego Jana Chrzciciela, przesłańca bożego»
Григорій Тютюнник — відомий український письменник, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка. Проживав і працював у 1948—1961 роках, тут написав відомий роман «Вир».
отець Михаїл Цегельський — багаторічний парох міста, громадський діяч
Роман Шухевич — український політичний і державний діяч, військовик. Проживав з 1914 року в Камінці-Струмиловій (тепер місто Кам'янка-Бузька), тут закінчив початкову школу.
Михайло Шахнович — український галицький громадський діяч, адвокат. Під час Другої світової війни — голова Окружного Допомогового Комітету в Кам'янці-Струмиловій.
Швагуляк Василь Іванович (1 грудня 1930, Дідилів — 6 січня 2014, Кам'янка-Бузька) — український господарник, директор Красноїльського ДОКу, директор Сторожинецького лісокомбінату, директор Кам'янка-Бузького лісопаркетного комбінату. Створив музей. Похований у Дідилові.

Кам'янські старости[ред. | ред. код]

Ян Кола — староста тлумацький^[13]
Вацлав Лещиньський — староста ковельський^[14]

Див. також: Категорія:Кам'янські старости

Померли[ред. | ред. код]

Євген Мандичевський — український письменник, педагог.^[15]

Світлини[ред. | ред. код]

Центр творчості дітей та юнацтва
Погруддя Івану Франку
Меморіал на військовому цвинтарі
Пам'ятник Тарасу Шевченку
Пам'ятник Степану Бандері

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich III. с. 782–783.
↑ Дідушицький, Маврицій (1865). Kronika domowa Dzieduszyckich. с. 38.
↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. 7 [Dyplomataryusz]. с. 105.
↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. 14 [Najdawniejsze zapiski sądów lwowskich 1440-1456]. с. 38–39.
↑ Kamionka Strumiłowa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 783. (пол.).— S. 783—784. (пол.)
↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. (пол.)
↑ Austro-hungarian-army.co.uk — Dragoner-Regimenter 1 — 15 as at February 1914 [Архівовано 5 січня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
↑ Common Army Cavalry Regiments as at July 1914 [Архівовано 5 квітня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 37.
↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 października 1933 r. o zmianie granic miasta Kamionka Strumiłowa w powiecie kamioneckim, województwie tarnopolskiem. [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
↑ Бобкова С. Владика провінційного містечка [Архівовано 11 грудня 2017 у Wayback Machine.]
↑ Kołowie (01) [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
↑ Leszczyńscy h. Wieniawa (03) [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
↑ Б. Головин, В. Фроленков. Мандичевський Евген Порфирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 456. — ISBN 966-528-199-2.

Джерела[ред. | ред. код]

В. В. Головко. Кам'янка-Бузька [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 67. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
О. В. Грицишин. Кам'янка-Бузька [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
Kamionka Strumiłowa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 782. (пол.). — S. 782—788. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кам'янка-Бузька

Офіційний сайт Кам'янка-Бузької міської Ради [Архівовано 15 грудня 2016 у Wayback Machine.]
Інформаційний ресурс міста Кам'янка-Бузька [Архівовано 20 листопада 2021 у Wayback Machine.]
Асоціація міст України та громад — Місто Кам'янка-Бузька
Дерев'яна церква св. Миколи 1667 р.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
ВРУ м Кам'янка-Бузька^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
Kamyanka Buzka, Ukraine [Архівовано 17 лютого 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
Україна Інкогніта. Кам'янка-Бузька [Архівовано 11 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
http://www.castles.com.ua/kamiankabu.html [Архівовано 4 лютого 2010 у Wayback Machine.]

[1] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))

[2] Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich III. с. 782–783.

[3] Дідушицький, Маврицій (1865). Kronika domowa Dzieduszyckich. с. 38.

[4] Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. 7 [Dyplomataryusz]. с. 105.

[5] Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. 14 [Najdawniejsze zapiski sądów lwowskich 1440-1456]. с. 38–39.

[6] Kamionka Strumiłowa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 783. (пол.).— S. 783—784. (пол.)

[7] Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. (пол.)

[8] Austro-hungarian-army.co.uk — Dragoner-Regimenter 1 — 15 as at February 1914 [Архівовано 5 січня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)

[9] Common Army Cavalry Regiments as at July 1914 [Архівовано 5 квітня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)

[10] Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 37.

[11] Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 października 1933 r. o zmianie granic miasta Kamionka Strumiłowa w powiecie kamioneckim, województwie tarnopolskiem. [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.] (пол.)

[12] Бобкова С. Владика провінційного містечка [Архівовано 11 грудня 2017 у Wayback Machine.]

[13] Kołowie (01) [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.] (пол.)

[14] Leszczyńscy h. Wieniawa (03) [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)

[15] Б. Головин, В. Фроленков. Мандичевський Евген Порфирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 456. — ISBN 966-528-199-2.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

Кам'янка-Бузька

Зміст

Етимологія[ред. | ред. код]

Юрій Струмило і Димошин[ред. | ред. код]