Кам'янка-Бузька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Кам'янка-Бузька
Kamianko strumilowa coa.png Flag of Kamianka-Buzka.png
Герб Кам'янки-Бузької Прапор міста Кам'янка-Бузька
Кам'янка-Бузька ратуша
Кам'янка-Бузька ратуша
Країна Україна Україна
Область {{{область}}}
Район/міськрада Кам'янка-Бузький район
Код КОАТУУ 4622110100
Locator Dot2.gif
Розташування села Кам'янка-Бузька
Кам'янка-Бузька на мапі України
Основні дані
Перша згадка Перші письмові згадки датуються 1411 р.
Населення 10921 (01.01.2011)[1]
Площа 8,63 км²[1]
Географічні дані
Географічні координати 50°06′18″ пн. ш. 24°20′16″ сх. д. / 50.10500° пн. ш. 24.33778° сх. д. / 50.10500; 24.33778Координати: 50°06′18″ пн. ш. 24°20′16″ сх. д. / 50.10500° пн. ш. 24.33778° сх. д. / 50.10500; 24.33778
Середня висота
над рівнем моря
215 м
Водойми Західний Буг та Кам'янка
Найближча залізнична станція Сапіжанка
Місцева влада
Адреса ради 80400, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, м. Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка, 2
Веб-сторінка Кам'янка-Бузька міськрада

CMNS: Кам'янка-Бузька на Вікісховищі

Костел в Кам'янці Бузькій

Ка́м'янка-Бу́зька (до 1944 року Кам'янка-Струмилівська, або Струмилова) — місто Кам'янко-Бузького району Львівської області, районний центр. Розташоване за 43 км на північний схід від Львова над річками Західний Буг та Кам'янка. До складу Кам'янко-Бузької міської ради, окрім міста, входять село Забужжя.

Етимологія[ред.ред. код]

Є дві гіпотези, якими дослідники пояснюють походження назви «Кам'янка». Одні виводять цю назву від річки Камінки, що перетинає місто на півночі, інші — від невеликих брил каміння, нанесених зі Скандинавії у Льодовиковий період, яке ще можна знайти на довколишніх полях.

Історія[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

Археологічні знахідки засвідчують, що цю місцевість заселили люди ще в епоху міді й бронзи (ІІІ-ІІ тис. до Р. X.).

Початки; в складі Королівства Польського, Речі Посполитої[ред.ред. код]

Перші письмові згадки про Кам'янку датуються 1406,[2] 1411 роком. Тоді поселення називалось Димошин.

З середини 15 століття почало називатись Кам'янка-Струмилова за прізвищем власника — львівського підкоморія Юрія Струмила, десь тоді отримало магдебурзьке право. 1471 року Юрій Струмило, як власник міста, фундував та надав засоби для римо-католицької парафії міста.

Наприкінці XV ст. Кам'янка-Струмилова була центром торгівлі та ремесла. Через місто пролягали торговельні шляхи з Києва до Польщі та з Волині на Львів. Двічі на рік тут проводили ярмарки, щотижня відбувалися торги. 1578 р. місто одержало право складу для дрогобицької солі. У місті діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. Тут було 400 будинків.

Татарські напади наприкінці XV — на початку XVI ст. знищили місто, воно втратило давні привілеї, але 8 квітня 1509 р. король Польщі Сигізмунд I Старий наново підтверджує міські права Кам'янки[3].

У податковому реєстрі 1515 року в місті документуються 2 попи (отже, уже тоді були 2 церкви) і міський млин[4].

У XVI—XVII ст. із Кам'янеччини вивозили за кордон волів. Вивіз худоби — одна із найприбутковіших галузей польської шляхти. Селяни Кам'янко-Струмилівського староства 1636 р. відмовились відбувати панщину. Особливо ж гостра боротьба проти соціального і національного гніту розгорталася в роки Хмельниччини 16481654 рр. Тоді місто було зруйноване, населення пограбоване.

У XVIII ст. місто поступово відродилося і залишилося центром ремісничого виробництва. Тут працювали кушнірський, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарний, бондарський, гончарний, столярно-токарський та ливарно-мечницький цехи, а також цех рибалок. У 1880 р. населення Кам'янки-Струмилової становило 6107 осіб. У місті діяли цегельний завод, винокурня, паровий млин, лісопильний завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля. У 1900 р. єврейське населення Кам'янки-Струмилової становило 3549 осіб.

У складі імперій Габсбургів[ред.ред. код]

У 1892 р. парох і декан міста отець Михайло Цегельський виступив ініціатором створення філії українського Товариства «Просвіта» у Кам'янці-Струмиловій.

За австрійських часів Кам'янка-Струмилова мала: залізничну станцію, повітовий уряд, міську управу, суд, пошту, телеграф, податковий уряд, позичкові каси, аптеку і два парафіяльні уряди: греко-католицький і римо-католицький.

До початку Першої світової війни у місті дислокувався ІІ дивізіон 9-го полку драгунів австро-угорської армії[5], який вирізнявся найбільшим відсотком українців серед решти драгунських полків[6].

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

Український Громадський комітет (о. Михаїл Цегельський, Роман Петрушевич — молодший брат Президента ЗУНР, — І.Вертипорох та інші) роззброїли вояків старшинської школи у місті. Під керівництвом старшин Ю.Шепаровича, В.Назаревича, О.Косаревича 70 курсантів-українців та близько 300 селян, робітників, ґімназистів взяли владу в повіті.[7]

Українці Кам'янки-Струмилової радісно вітали проголошення Західно-Української Народної Республіки. Перебравши владу в місті, українці призначали на найважливіші пости своїх людей. Повітовим комісаром став суддя Роман Петрушевич. У березні 1919 р. у місті почала виходити газета «Козацький голос» — орган Начальної команди УГА. Було відкрито українську школу, яка містилася у ратуші, діяв театральний гурток, засновані хор, філія товариства «Українська Бесіда». Місто мало свій часопис «Камінецькі Вісті».

14 жовтня 1933 р. розпорядженням міністра внутрішніх справ місто збільшене за рахунок сіл Кривулянка і Підзамче Кам'янко-Струмилівського повіту та включення їх до міської гміни Кам'янка-Струмилова[8].

Українське національне відродження кінця XIX — першої половини XX ст. охопило усі сфери духовного та господарського життя Кам'янеччини, але події вересня 1939 р. перекреслили усі сподівання українців на краще, самостійне життя. Трагедія України 1940-х років, придушення національних прагнень українців у подальші десятиріччя з усією повнотою позначилися на житті Кам'янеччини. Проте, незважаючи на важкі часи Підрадянської України, у цьому регіоні розвивалося сільське господарство та промисловість, освіта і культура.

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

У 1880 році у місті проживало 6107 жителів, з яких 2820 юдеїв, 1641 греко-католик, 1590 римо-католиків.

Динаміка зміни чисельності населення, згідно з результатами переписів населення, подана у таблиці нижче

1959 1970 1979 1989 2001
7950 8539 10353 11266 11510

Освіта[ред.ред. код]

У Кам'янці-Бузькій є 5 дошкільних навчальних заклади, три школи, професійно-технічне училище[9]. Середні загальноосвітні школи міста:

  • Загальноосвітня школа І–ІІІ ступеня № 1 імені Івана Франка; роком заснування вважають 1873 рік, коли була збудована двокласна школа.
  • Загальноосвітня школа І–ІІІ ст. № 2 ім. Григорія Тютюнника.
  • Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 3, заснована у 1945 році, з 1952 р. одержала статус середньої. За радянських часів мова викладання — російська.

Єдиним у місті закладом професійно-технічної освіти є Вище професійне училище № 71. Було засноване у 1951 році, як школа механізації сільського господарства. З 1973 року училище ввійшло до системи професійно-технічної освіти. Проводить підготовку кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів для таких галузей економіки: транспорт, будівництво, торгівля та громадське харчування, сільське господарство. Учнівський контингент училища — 567 учнів.

Театр[ред.ред. код]

Камянку-Бузьку часто називають батьківщиною українського театру. В 1619 році Якубом Ґаватовичем на міському ринку були поставлені перші в історії інтермедії українською мовою: «Продав кота у мішку» та «Найкращий сон». Я.Ґаватович на той час учителював у Кам'янці-Струмиловій. Також тут 1914 року була вперше поставлена драма Івана Франка «Украдене щастя».

Транспорт[ред.ред. код]

Через Кам'янку-Бузьку проходить автомобільний шлях національного значення Н17 (Львів — Радехів — Луцьк; весною 2013 року стан траси поза містом — жахливий), автошляхи обласного значення Т 1401 (Старий Самбір — Хирів) і Т 1425.

Місто має зручне розміщення щодо залізничних шляхів. У сусідньому селі Сапіжанка залізнична лінія розгалужується на дві гілки, що прямують в бік Червонограда, Володимира-Волинського, Ковеля і Радехова, Луцька. Обидві ці лінії проходять через Кам'янку-Бузьку і в місті є дві залізничні станції: Кам'янка-Бузька на лінії до Луцька і Батятичі (названа на честь сусіднього села, проте розташована на околиці Кам'янки-Бузької) на лінії до Ковеля.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Будинок, де жив Григорій Тютюнник

Проживали[ред.ред. код]

  • Андрій Веретельник — український письменник, етнограф, перекладач. У 1890-х роках жив у місті.
  • Ґаватович Якуб — український письменник вірменського походження, священик, педагог, культурно-освітній діяч. Здійснив поставку на ярмарку в Кам'янці-Струмиловій в 1619 р. першу українську інтермедію до польської драми «Tragedia, albo wizerunk śmierći przeswiętego Jana Chrzciciela, przesłańca bożego»
  • Григорій Тютюнник — відомий український письменник, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка. Проживав і працював у 1948—1961 роках, тут написав відомий роман «Вир».
  • отець Михаїл Цегельський — багаторічний парох міста, громадський діяч
  • Роман Шухевич — український політичний і державний діяч, військовик. Проживав з 1914 року в Камінці-Струмиловій (тепер місто Кам'янка-Бузька), тут закінчив початкову школу.
  • Михайло Шахнович — галицький громадський діяч, адвокат. Під час Другої світової війни — голова Окружного Допомогового Комітету в Кам'янці-Струмиловій.
  • Швагуляк Василь Іванович (народився 1 грудня 1930 в Дідилові, помер 6 січня 2014 у Кам'янці-Бузькій) — український господарник, директор Красноїльського ДОКу, директор Сторожинецького лісокомбінату, директор Кам'янка-Бузького лісопаркетного комбінату. Створив музей. Похований у Дідилові.

Кам'янські старости[ред.ред. код]

Померли[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Димошин (рос.)
  3. Kamionka Strumiłowa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. (пол.).— S. 783—784. (пол.)
  4. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  5. Austro-hungarian-army.co.uk — Dragoner-Regimenter 1 — 15 as at February 1914
  6. Common Army Cavalry Regiments as at July 1914
  7. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 37
  8. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 października 1933 r. o zmianie granic miasta Kamionka Strumiłowa w powiecie kamioneckim, województwie tarnopolskiem. (пол.)
  9. Сюзанна Бобкова. Владика провінційного містечка Високий замок
  10. Kołowie (01) (пол.)
  11. Leszczyńscy h. Wieniawa (03) (пол.)
  12. Б. Головин, В. Фроленков. Мандичевський Евген Порфирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 456. — ISBN 966-528-199-2.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]