Кам'янське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кам'янське
Coat of Arms of Kamianske.png Flag of Kamianske.svg
Герб Кам'янського Прапор Кам'янського
Прометей..JPG
Символ Кам'янського — Прометей, що розірвав кайдани. Скульптор Олексій Сокіл
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Дніпропетровська область
Район Кам'янська міська рада
Рада Кам'янська міська рада
Код КОАТУУ 1210400000
Перша згадка 1750
Статус міста з 19 грудня 1923 року
Поділ міста 3 райони, 2 селища
Населення 235 066 (01.01.2018)[1]
Агломерація Дніпровська агломерація
Площа 138 км²
Густота населення 1703 осіб/км²
Поштові індекси 51900-51989
Телефонний код +380-569(2)
Координати 48°31′44″ пн. ш. 34°35′49″ сх. д. / 48.52889° пн. ш. 34.59694° сх. д. / 48.52889; 34.59694Координати: 48°31′44″ пн. ш. 34°35′49″ сх. д. / 48.52889° пн. ш. 34.59694° сх. д. / 48.52889; 34.59694
Висота над рівнем моря 120 м
Водойма Кам'янське водосховище, Дніпро р. Коноплянка, р. Жовта.
Міста-побратими Польща Кельце

Білорусь Бобруйськ
Казахстан Теміртау

День міста третя субота вересня; (до 2009 р. — 3 червня)
Відстань
Найближча залізнична станція Кам'янське-Пасажирське
До обл./респ. центру
 - фізична 27 км
 - залізницею 36 км
 - автошляхами 40 км
До Києва
 - фізична 366 км
 - залізницею 496 км
 - автошляхами 412 км
Міська влада
Адреса м. Кам'янське, майдан Петра Калнишевського, 2, тел. 53-30-70
Веб-сторінка dndz.gov.ua
Міський голова Білоусов Андрій Леонідович

Commons-logo.svg Кам'янське у Вікісховищі

Карта
Кам'янське. Карта розташування: Україна
Кам'янське
Кам'янське
Кам'янське. Карта розташування: Дніпропетровська область
Кам'янське
Кам'янське

Кáм'янське [2] або Кам'янське́19362016 роках — Дніпродзержи́нськ) — місто обласного значення Дніпропетровської області. Населення за даними Держстату України станом на 1 січня 2018 року складало 235 066 осіб.

Є адміністративним центром Кам'янської міської ради, в яку, крім того, входять смт Карнаухівка і селище Світле.

Географія[ред. | ред. код]

Розташування[ред. | ред. код]

Кам'янське розташоване на берегах Кам'янського водосховища, у середній течії Дніпра, нижче греблі Середньодніпровської ГЕС, за 35 км на захід від міста Дніпро. Протяжність із сходу на захід 22 км, з півночі на південь — 18 км.

Прилеглі населені пункти:

У місті розташована парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Центральний».

Геологічна будова і рельєф[ред. | ред. код]

Кам'янське лежить на місці стику Українського кристалічного масиву і Дніпровсько-Донецької западини, що визначає складний рельєф міста.

Лівобережна частина Кам'янського розташована на Придніпровській низовині. Висота над рівнем моря не вище 65 метрів. Правобережна частина розташована в основному (крім прибережної смуги шириною 700—1000 метрів) на відрогах Придніпровської височини. Тут поверхня хвиляста, розчленована ярами і балками, висота над рівнем моря коливається від 80 до 180 метрів.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат Кам'янського помірно-континентальний, посушливий.[3] Кількість опадів на рік становить близько 400 мм[4]. Середньодобова температура січня -6 °C, липня +21 °C.

Екологія[ред. | ред. код]

Через велику кількість промислових підприємств екологічний стан Кам'янського є доволі поганим. Місто входить до десяти міст України з найбільшою кількістю шкідливих викидів у атмосферу.[5] За даними Центральної геофізичної обсерваторії індекс забруднення атмосфери у Кам'янському оцінюється як «дуже високий»[6].

Через значні об'єми скидання стічних вод підприємствами міста у Дніпро (тільки Дніпровський металургійний комбінат скидає більше 120 мільйонів кубічних метрів щороку) є проблеми із забезпеченням міста чистою питною водою. На території колишнього Придніпровського заводу зберігається більше 30 мільйонів тон радіоактивних відходів переробки уранових руд.

У 2008 році було створено міжвідомчу комісію з розв'язання екологічних проблем Кам'янського[7].

Населення[ред. | ред. код]

Станом на 1 січня 2012 року населення (без врахування Карнаухівки і Світлого) становило 242 646 особи[8]. Кам'янське є третім за чисельністю населення містом у Дніпропетровській області та 26 в Україні. Чисельність населення міста має тенденцію до скорочення.

Розподіл населення

  • За статтю: жінки — 55,1 %, чоловіки — 44,9 %.
  • За віком: працездатне населення — 62,1 %, молодше працездатного віку — 13,5 %, старше працездатного віку — 24,4 %.
  • За національністю (за даними перепису 5 грудня 2001 року): українці — 214 759, росіяни — 41 080, білоруси — 1 883, євреї — 588, поляки — 363, татари — 236, молдовани — 235, німці — 189, інші національності — 2 402.

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Кам'янське поділене на три райони:

  • Селище Карнаухівка (раніше підпорядковувалось Південному району (Статут територіальної громади міста Кам'янського, стаття 5)).

Кам'янська міська рада складається із 42 депутатів та голови.

Останні вибори міського голови та депутатів відбулися 25 жовтня 2015 року. За їхніми результатами міським головою обрано Білоусова Андрія Леонідовича.

Історія[ред. | ред. код]

Гіпотези про походження назви «Кам'янське»[ред. | ред. код]

Згідно однієї з версій назва поселення походить від прізвища козака Каміона, який начебто побудував зимівник біля острова Слюсарєва[9]. Цю версію обстоював запорожець Микита Корж, коли говорив про те що села Кам'янське, Романкове, Тритузне й Карнаухівка названі так за прізвиськами запорізьких козаків — осадників, що заснували там хутори[10].

За твердженням Дмитра Яворницького назва Кам'янське походить від берегових скель Дніпра[11].

За твердженням старожила Петра Петровича Коршуна назва поселення походить від підводної скелі на Дніпрі («камінь — розбійник»), що топила човни й губила людей[12].

За версією викладача історії середньої загальноосвітньої школи № 44 міста Володимира Дзюби назва походить від Каменя — Оберега на правому берез Дніпра, на якому хтось вибив вписаний у коло хрест (символ римського колеса фортуни, що на Русі мав назву «Леванідов Хрест»). Мандрівники називали його римським або Романовим каменем, речистим, «каменем ліку років та часу». Існувало повір'я, що цей камінь допомагав мандрівникам на човні пройти небезпечні забори й щасливо дістатись на Запоріжжя, а також відганяв нечисту силу. Тому й перших козаків які поставили свої зимівники біля каменя — оберега прозвали Романом і Каміоном[13].

Назви ж Карнаухівки і Тритузного походять від їхніх засновників — козаків Семена Карнауха і Данила Тритуза (Трейтуза)[14].

Заснування та розвиток[ред. | ред. код]

В часи Київської Русі у цій місцевості проходили важливі торгові шляхи — Соляний, Залозний, водний Грецький шлях, поблизу була переправа через Дніпро. Внаслідок постійних татаро-монгольських набігів ці землі перетворилися на частину Дикого поля.

Ігнатій Ясюкович — перший керівник металургійного заводу та розбудовник Кам'янського

Першим відомим поселенням людей на території сучасного Кам'янського є згадуваний Ґійомом де Бопланом ще у 1-й половині XVII століття Романівський курган, де був укріплений перевалочний пункт та на якому запорозькі козаки збиралися на військові ради. Згодом тут з'явилось козацьке поселення Романкове.

Масове заселення цих земель почалося в період існування Нової Січі, коли виникли запорозькі слободи Карнаухівка (1738 рік), Тритузне (1740 рік), що входили до складу Кодацької паланки[14].

Село Кам'янське вперше згадується у 1750 році у зв'язку з будівництвом Різдво — Богородицької церкви:

« У 1750 році, бажаючи пошукати в Росії місце, від того Чигиринського монастиря він, ієрей Власій, відлучився в цьому 1750 році, пошукав собі, місце військових запорозьких вольностей в селі Кам'янському, до церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що тоді розпочала будуватися, куди, за виданими йому, ієрею Власію, від парафіян тамтешнх презентом від преосвященного митрополита Кивського, Галицького та малої Росії покійного Тимофія Щербацького, всиновлювану грамоту 1751 року, червня 14 — го дня, отримав, при якій церкві перебував він ієрей Власій, з того часу до 1753 року…[15]» .

Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році села отримали статус казенних військових поселень та увійшли до складу Саксаганського (згодом Новокодацького) повіту Слов'янської провінції Новоросійської губернії. Від 1802 року — у складі Катеринославського повіту Катеринославської губернії.

Вид на Кам'янське та металургійний завод. Кінець XIX — початок ХХ століття

Відірване від головних торгових шляхів і основних промислових районів, Кам'янське розвивалося досить повільно. За даними перепису 1782 року в селі налічувалось близько тисячі жителів. Їхніми основними заняттями були землеробство, скотарство, рибна ловля, промисли.

Прізвища козацьких сімей, що жили у с. Кам'янському в ХVIII-XIX ст.: Колінько, Шматко, Караван, Снитько, Грицан, Сокол, Буц, Ципа, Губа, Венжега, Цибулько, Тонконог, Яловий, Яровий, Байдуж, Загорулько, Солодченко, Жидко, Тягнирядно, Губський, Сушко, Журавель, Могила, Голобородько, Богдан, Шандра, Ноздря, Ріпка, Рясний, Матухно, Король, Косинський, Сніжко, Золотаревський, Толок, Лупало, Лябога, Фундурат, Порх, Козик, Матина, Горб, Туруля, Загреба.

На 1859 рік Кам'янське було державним селом й відносилося до 1-го стану Катеринославського повіту зі становою квартирою у Романково. Тут було 382 подвір'я, 1 православна церква й мешкало 2927 осіб.[16]

Розвиток села пожвавився у другій половині XIX століття, в період індустріалізації Російської імперії. У Кам'янському з'являються кузні, олійниці, крамниці, млини.

У 1880 -х роках, після спорудження Катерининської залізниці, яка проходила поблизу і з'єднувала Донбас із Кривбасом, у Кам'янському починає розвиватися промисловість.

У 1884 році на північно-західній околиці селища побудовано шпало-просочувальний завод для потреб Катерининської залізниці, введений у дію того ж року, також відкрито залізничну станцію Тритузна, що з'єднувала спеціальною гілкою зі станцією Запоріжжя. Станом на 1886 рік у слободі мешкала 2 901 особа[17], налічувалось 479 дворів, була православна церква і базар по неділях. Слобода входила до складу Романківської волості разом з Романковим, Тритузним і Аулами. Карнаухівка входила до Діївської волості.

Костел Святого Миколая був відкритий 1897 року

У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство (засновники з Бельгії, Польщі, Німеччини та Франції) розпочало будівництво найбільшого на той час металургійного заводу (тепер — Дніпровський металургійний комбінат). 2 березня (за юліанським календарем -17 лютого) 1889 року була введена в дію перша доменна піч. Поруч з Дніпровським заводом було збудовано селища інженерно — технічне — Верхня колонія та робітниче — Нижня колонія, що згодом склали єдиний архітектурний ансамбль заводського містечка.

Чисельність населення Кам'янського почала швидко зростати за рахунок нових робітників заводу і у 1896 році вже становила 18 тисяч осіб.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 16878 осіб (9169 чоловічої статі та 7709 — жіночої), з яких 13290 — православної віри, 2736 — римо-католицької[18]. У 1896 році було збудовано Свято — Миколаївську заводську православну церкву, а у 1897 — римо — католицький костел святого Миколая.

ХХ століття[ред. | ред. код]

На межі ХІХ — ХХ століть поруч з селом Кам'янське складаються різночинні райони «промислового села», що поступово набуває міських обрисів — Піски, Нові Плани, забудова Гімназичного проспекту.

У 1912 році Кам'янське стало центром Кам'янської волості, до складу якої було також включене село Тритузне.

Станом на 1912 р. у Кам'янському діяли металургійний, пивний, 2 цегельних, завод мінеральних вод та канатна фабрика. Також в селищі були лісотехніний комбінат

3 парових млини, 17 майстерень[19].

У 1913 році в Кам'янському проживало 40 407 осіб, з них лише 7405 — були селянами, а решта (33 002) різночинцями переважна частина яких жила в селищі біля металургійного заводу. За національним складом населення Кам'янського поділялось: росіян, українців та білорусів (двох останніх офіційна влада не виділяла в окремі народи) було 24 475; поляків — 14 175; євреїв — 1220; інших (німців, чехів, татар, караїмів тощо) 537[20].

До закладів освіти належали 2 гімназії, заводське училище для дітей робітників заводу та 9 початкових шкіл.

Система охорони здоров'я була представлена заводською лікарнею в «промисловому селі» та земською у селі.

З культових споруд в селищі діяли: 2 православні церкви, 1 старообрядницька церква, 1 римо — католицький костел, 1 лютеранська кірха, 2 юдейські синагоги, 1 мусульманська (татарська) капличка.

Місто[ред. | ред. код]

Міст через Дніпро

3 червня 1917 р., постановою Тимчасового Уряду про перетворення 41 сільського поселення в міста, заводське селище в Кам'янському отримало статус міста та назву «город Каменскій», однак, цей топонім не прижився[21]. Сільська частина Кам'янського мала окремий статус села до 1928 року, коли її було приєднано до міської частини[22].

Під час революції 1917 – 1920 років Кам'янське перебувало під владою різних політичних сил та військових угрупувань. Після захоплення російськими військами 28 грудня 1917 року було проголошено радянську владу. 4 квітня 1918 року місто зайняли німецько-австрійські війська, що згодом підтримали проголошення монархічної Української Держави у формі Гетьманату.

Наприкінці 1918 року німецькі війська залишили Кам'янське. До червня 1919 року місто перебувало під владою більшовиків у складі УСРР. У червні — липні 1919 року війська Червоної армії вели бої за Кам'янське і Катеринослав із військами Добровольчої армії Денікіна, внаслідок яких 26 липня 1919 року місто захопили останні.

1 січня 1920 року Кам'янське було остаточно захоплене Червоною Армією. Не визнаючи рішень Тимчасового Уряду, на початку 1919 року Кам'янська Рада робітничих депутатів прийняла рішення про звернення до ВУЦВК щодо надання Кам'янському статусу міста. 19 грудня 1923 року ВУЦВК затвердив рішення про надання статусу міста вдруге.

До 1923 року Кам'янське залишалось у складі Катеринославського повіту Катеринославської губернії. У 1923 році Кам'янське стало центром району у складі Катеринославської, а згодом Дніпропетровської округи. Після створення у 1932 році Дніпропетровської області Кам'янське отримало статус міста обласного підпорядкування. Протягом 1932—1939 років Кам'янській міській раді підпорядковувались села, що нині входять до Криничанського, Дніпровського, Солонянського, П'ятихатського та Верхньодніпровського районів.

Будівництво районної електростанції, 1930 р.

1 лютого 1936 року Кам'янське перейменоване на Дніпродзержинськ на честь засновника ВЧК-КДБ Фелікса Дзержинського, одного із засновників ВЧК та організаторів «червоного терору» в Радянській Росії та на захоплених Червоною армією українських територіях.

У 1938 році до складу міста включені села Романкове та Тритузне.

Протягом 1920 — 1930-тих років у місті було збудовано 12 потужних промислових підприємств:

1926 — вагонний цех металургійного заводу відокремлено у самостійне підприємство — вагонобудівний завод;
1931 — введено в експлуатацію першу чергу Кам'янської ДРЕС ім. С. Реденса;
1933 — збудовано коксохімічний завод;
1934 — збудовано цементний завод;
1938 — біля станції Баглій, поза тодішніми межами міста збудовано азотно-туковий завод, який випускав мінеральні добрива та кислоти.
1939 — біля станції Баглій розпочато будівництво другого коксохімічного заводу. Також протягом 1930 — х років в місті було збудовано котельнозварювальний завод та хлібозавод.
7 листопада 1935 року в Кам'янському було запущено перший трамвай, що ходив від Першотравневої вулиці до цементного заводу.
Протягом 1920—1930 років довкола новостворених підприємств були збудовані нові житлові квартали: Нове селище Дніпровського державного заводу ім. Дзержинського, Соцмісто азотно — тукового заводу, містечка цементного заводу, Дніпродзержинської районної електростанції, річкового порту тощо.

Під час Другої світової війни з 23 серпня 1941 року по 25 жовтня 1943 року місто було окуповане нацистськими військами. Внаслідок окупації та боїв за місто всі підприємства міста зазнали руйнувань, також зруйновано багато житлових будинків.

У післявоєнні роки роботу промислових підприємств було відновлено. У 1948 році збудовано засекречене підпримство ВПК «завод № 906» (згодом — Придніпровський хімічний завод), що займався переробкою уранової руди для атомної зброї. У 1952 році добудовано другий коксохімічний завод, а у 1956 році розпочалось будівництво Середньодніпровської ГЕС (перший струм станція дала у 1964 році). Також збудовано чавуноливарний завод, другий хлібозавод, завод «Буддеталь», «Авторемзавод». У 1980 — ті роки було збудовано завод електообчислюваних матеріалів.

Поруч з Середньодніпровською ГЕС було новий житловий масив селище Дніпробуд. Протягом 1950 — х років було зведено центральний проспект Леніна (з 2016 року — проспект Свободи) зі сквером. З 1957 по 1964 роки будуються квартали багатоповерхівок південно — західної частини міста, що згодом отримали назву Черемушки. У 1974—1985 роках лівому березі Дніпра було збудовано багатоповерхівки житлового масиву Лівий Берег, частина якого розташувалась на місці колишнього села Кваки. Одночасно протягом 1970 — х років, в зв'язку з розширенням промислового майданчика металургійного заводу, було знесено частину старих районів Дніпродзержинська: більшу частину колишнього села, вулиці Базарний узвіз, Поштову, Пивовара тощо.

Логотип МНС до 2003 року
Будинки на правому березі міста
Будинки на лівому березі міста
Будинки на лівому березі міста

Протягом 1987—1994 було здійснено зведення мостового переходу через Дніпро, що з'єднав правобережну та лівобережну частини міста.

Вперше місто було поділене на Сталінський, Дніпровський та Баглійський райони в 1945 році постановою Верховної Ради УРСР. У 1948 році цей поділ було скасовано. Однак 3 травня 1952 року новою постановою президії Верховної Ради УРСР в Дніпродзержинську було відновлено Сталінський, Дніпровський та Баглійський райони. У 1961 році Сталінський район було перейменовано на Заводський. У 1976—1985 роках район мав назву Брєжнєвський.

У 1950 — ті роки до міста було приєднано низку малих селищ:

Протягом 1955—1963 років йшов процес перепідпорядкування міській раді селища міського типу Карнаухівка Криничанського району. 11 січня 1963 року селище Карнаухівка було підпорядковане Баглійській районній раді міста[26].

ХХІ століття[ред. | ред. код]

16 лютого 2007 році селище Світле Дніпропетровського району було включене до Дніпродзержинська і підпорядковане Карнаухівській селищній раді[27].

У 2011 році ВО Батьківщина було запропоновано перейменувати Дніпродзержинськ на Кам'янськ. Ця ідея не знайшла підтримки.

Наприкінці лютого 2016 року з'явилося рішення міської влади про перейменування низки вулиць Дніпродзержинська (згідно з вимогами законодавства України про декомунізацію).

У 2016 році, згідно із законом про декомунізацію, місту повернено історичну назву — Кам'янське[28].

Промисловість і економіка[ред. | ред. код]

PromStru.JPG

Промисловий комплекс Кам'янського становлять 48 основних підприємств, які належать до 10 галузей промисловості, переважно металургійної і хімічної, а також машинобудівної, виробництва будівельних матеріалів, електроенергетичної, деревообробної, харчової, легкої, поліграфічної та інших галузей народного господарства.

Найбільші підприємства міста:

Основні показники економіки м. Кам'янського за 2009 рік
обсяг реалізованої продукції промисловості, млн грн. 14 439.1
інвестиції, млн грн. 461
введення в експлуатацію загальної площі житла, тис. м.2 2 992
експорт товарів і послуг, млн доларів США 393,9
імпорт товарів і послуг, млн доларів США 215,1
середньомісячна заробітна плата найманих працівників, грн. 1 935

Основні види продукції: чавун, сталь, прокат, цемент, кокс, мінеральні добрива, електроенергія, магістральні і промислові вагони. З'явилися і нові види продукції, у тому числі — автобуси.

Наукові та освітні заклади[ред. | ред. код]

Проектні та науково-дослідні установи.

  • Український державний науково-дослідний проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу (УкрДІАП). Інститут здійснює модернізацію діючих, проектування нових виробництв у хімічній промисловості і суміжних галузях. За проектами інституту на території СНД та далекого зарубіжжя збудовано понад 100 агрегатів, з них 31 — в Україні.
  • Державний проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект» займається виготовленням проектно-кошторисної документації на забудову міста. У 1998 році Керівна рада Національного інституту маркетингу США присудила ДПІ «Дніпродзержинськцивільпроект» «Гран-прі Америки 1998 року за якість і обслуговування».

Вищі навчальні заклади.

  • Дніпровський державний технічний університет. Головний навчальний заклад міста, має IV рівень акредитації. Складається з 7 факультетів. Університет готує фахівців з 23 спеціальностей. Зараз в університеті навчається майже 5 тисяч студентів, з яких близько 2500 тисяч — на денній формі. В університеті працює 296 науково-педагогічних працівника, з них 37 докторів наук, професорів та 186 кандидатів наук, доцентів. Випускає спеціалістів з металургії, енергетики, економіки, хімічної промисловості.

Навчальні заклади заклади І-ІІ рівнів акредитації.

Також у Кам'янському діє понад 40 загальноосвітніх навчальних закладів.

Культура і спорт[ред. | ред. код]

Заклади культури й дозвілля Кам'янського:

У Кам'янському є 2 палаци культури та 2 кінотеатри, літературна студія.

Стадіон «Металург»

Спортивні заклади:

Лікувальні заклади[ред. | ред. код]

Надання медичної і профілактичної допомоги населенню забезпечує 21 лікувальний заклад[30]:

  • 3 центра первинної медико-соціальної допомоги, дитяча лікарня;
  • міська санітарно-епідеміологічна станція, лікарня швидкої медичної допомоги та акушерського стаціонару, 3 диспансери, станція переливання крові, 2 стоматологічні поліклініки.

Окрім цього працюють відомчі заклади медицини: поліклініка міського управління МВС, лікувальний пункт для обслуговування працівників залізниці і фельдшерський пункт для працівників річпорту, медично-санітарна частина металургійного комбінату.

Транспорт[ред. | ред. код]

Через місто проходять автошлях національного значення Н08, який з'єднує з Дніпром (46 км), та регіональні автошляхи Т 0412 і Р80. Є міжміська та приміська автобусні станції. Автобусне сполучення з найбільшими містами України (Київ, Дніпро, Харків, Запоріжжя, Полтава, Херсон та ін.) та зарубіжжя (Кишинів).

Також через Кам'янське проходить Придніпровська залізниця. Головна залізнична станція — Кам'янське-Пасажирське. На території міста є ще декілька вантажо-пасажирських станцій: Запоріжжя-Кам'янське, Кам'янське, Кам'янське-Лівобережне, Тритузна.

Право- та лівобережна частини міста сполучені двома мостами через Дніпро.

Для обслуговування перевезень пасажирів і вантажів Дніпром є Кам'янський річковий порт.

Міський громадський транспорт[ред. | ред. код]

Основним видом міського громадського транспорту у Кам'янському є маршрутні таксі (16 маршрутів). Вартість проїзду становить від 3 до 5. Також діє 4 трамвайних та 2 автобусних маршрути. Вартість проїзду у трамваях з 1 січня 2017 року складає 2 ₴ на маршруті № 1 та 2,5 ₴ на маршрутах № 2, 3 і 4. Вартість місячного проїзного квитка — 120 ₴[33][34].

Через велику кількість спусків та підйомів під час руху трамваїв часто стаються аварії.

2 липня 1996 року міський трамвай КТМ-5М3 № 1044, що рухався маршрутом № 6А вниз вулицею Гетьмана Дорошенка, через відмову гальм на спуску врізався у стіну на розі вулиці Гетьмана Дорошенка та проспекту Аношкіна. Загинуло 34 людини, ще близько 100 людей отримали травми. Після катастрофи було припинено рух вулицею Гетьмана Дорошенка, а саму лінію розібрано у 2003 році.

У 2007 та 2010 роках сталося ще дві аварії за участю трамваїв[35].

ЗМІ[ред. | ред. код]

Місцеві телерадіокомпанії:

  • міський комерційний телевізійний канал — Автор ТВ (41-й канал) і телекомпанія «Міська інформаційна служба».
  • радіо «МіКомп» (104,4 FM).
  • 5692.com.ua — Сайт міста Кам'янське
  • kamyanske.info — перший сайт міських новин
  • http://disk-sport.com історія, спорт, культура Кам'янського

Видається 10 газет. Найбільші «Событие», «Знамя Дзержинки» (газета металургійного комбінату), «Відомості Дніпродзержинської міської ради», «Вогонь Прометея» (газета технічного університету).

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Пов'язані із містом[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Незалежне Павлоградське телебачення (2015-05-30). 1991 рік, День Павлограда, виступ В. Чорновола. Процитовано 2018-08-31. 
  3. Чугай Н. С. Климат и климатические ресурсы Днепропетровщины. — Днепропетровск: Изд-во Днепропетровского отделения географического общества, 1973. — с.11-18.
  4. Географічна енциклопедія України: в 3х т.- К.: «Українська радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана,1989. — Т.1: А-Ж. — с.335
  5. Найбрудніші міста України
  6. Стан забруднення навколишнього природного середовища на території України у 2010 році. Сайт Центральної геофізичної обсерваторії
  7. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.08.2010
  8. Статистичний щорічник м. Дніпродзержинська за 2009 рік. — Управління статистики у м. Дніпродзержинську
  9. Чабан, Микола (2004). Мандрівки старим Кам'янським (укр.). Дніпропетровськ: ІМА - прес. с. 10. ISBN 966 - 688 - 73 - 3 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  10. Стороженко, Олекса Петрович (1989). Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа // Стороженко Олекса. Марко Проклятий. Оповідання (укр.). Київ: "Дніпро". с. 227. ISBN 5 - 308 - 00324 - 6. 
  11. Яворницкий, Дмитрий (2005). Запорожье в остатках старины и преданиях народа - Ч. 1. (рос.). Дніпропетровськ: Видавничий дім "Андрій". с. 52. 
  12. Коршун, Петр (2008). Родное Каменское, слободы и села, родословные (рос.). Дніпропетровськ: "Пороги". с. 112. ISBN 978 - 966 - 525 - 898 - 8. 
  13. Дзюба, Владимир. Сказка о Камне -Камеоне // Відомості Дніпродзержинськ 2000, 31 мая (рос.). 
  14. а б Мікротопонімія Кам'янського—Дніпродзержинська: історичний ракурс
  15. Буланова Н. М., Самойленко О. М., Кравцова Л. А. (автори - упорядники) (2010). Камянське та його околиці середини ХVIII - початку ХХ ст.: топонімічний словник (укр.). Дніпропетровськ: ІМА - прес. с. 7. ISBN 978 - 966 - 331 - 360 - 3. 
  16. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел (По сведениям 1859 года). 42 выпуска - Санкт-Петербург.: издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1861-1885.
  17. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  18. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-60)
  19. Село Каменское: выписка из журнала Екатеринославского Губернского по земским и городским делам от 1 - го ноября 1913 г. 
  20. Сабов, Михайло Михайлович (2012). Особливості формування робітничого поселення на території с. Кам'янське в період індустріалізації Придніпров'я наприкінці ХХ - початку ХХ ст: малодосліджені аспекти соціальних відносин // Придніпров'я: збірник наукових праць - Випуск 10. (укр.). 2012: Видавництво ДНУ. с. 37. ISBN 978 - 966 - 551 - 328 - 5. 
  21. Циганок, Ніна (2000). Дніпродзержинську - 250: історико - краєзнавчий довідник (укр.). Дніпропетровськ: "Пороги". с. 20. 
  22. Протокол про приєднання до міста Кам'янського села Кам'янське, 1928 р. // Державний архів Дніпропетровської області Ф. Р. -305. - Оп.1. - Спр. 12. - Арк. 236 зв. - 237. 
  23. Рішення № 1025/3 виконкому Дніпропетровської обласної Ради депутатів Трудящих від 30 жовтня 1956 року "Про приєднання селища Чкалове до Баглійської районної ради міста Дніпродзержинська" // Державний архів Дніпропетровської області Ф. Р. - 3383. - Оп. 2. - Спр.1667. - Арк. 285. 
  24. Рішення № 1217 виконкому Дніпропетровської обласної Ради депутатів Трудящих від 21 грудня 1956 року "Про приєднання до Баглійського району міста Дніпродзержинська селища Центральної дільниці підсобного господарства заводу ім. Дзержинського"// ДАДО Ф. Р. - 3383. - Оп.2. - Спр. 1674. - Арк.190. 
  25. Рішення № 331 виконкому Дніпропетровської обласної Ради депутатів Трудящих від 16 червня 1958 року "Про приєднання селища Жовтневе Аульської селищної ради Криничанського району до міста Дніпродзержинська" //ДАДО Ф. Р - 3383. -Оп. 2. - Спр. 1826. - Арк. 227. 
  26. Рішення виконкому Дніпропетровсько обласної Ради депутатів Трудящих від 11 січня 1963 року "Про підпорядкування селища міського типу Карнаухівка Баглійській районній раді міста Дніпродзержинська // Відмості Верховної Ради УРСР від 8 лютого 1963 р. (укр.). с. 218. 
  27. Поселок Светлый обретет хозяина // Знамя Дзержинки. Днепродзержинск. 2007 - 2 марта. (рос.). 
  28. Де наголос у «Кам'янському»? // ukrop-ua.net // 2016-05-27
  29. Сайт міського театру
  30. а б Офіційний сайт Дніпропетровської ОДА
  31. Сайт музею міста
  32. Водное поло в Украине (рос.)
  33. С 1 января каменчане ездят в трамваях по новым тарифам // Событие. — 2017. — 2 січня.
  34. Трамвайна мережа на міському сайті (рос.)
  35. «Факты и комментарии» від 30.03.2010 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Петриківський район Петриківський район
Криничанський район Gray compass rose.svg м. Дніпро
Криничанський район Дніпровський район


  1. Розрахунок відстаней між містами на сайті DELLA Автоперевезення