Кам'янське (Арцизький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кам'янське
Kamyanske arc gerb.png Kamyanske arc prapor.png
Герб Прапор
Михайлівська церква
Михайлівська церква
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Арцизький район
Рада/громада Кам'янська сільська рада
Код КОАТУУ 5120482701
Основні дані
Засноване 1944
Населення 2739
Площа 5,29 км²
Густота населення 517,77 осіб/км²
Поштовий індекс 68441
Телефонний код +380 4845
Географічні дані
Географічні координати 45°49′09″ пн. ш. 29°15′44″ сх. д. / 45.81917° пн. ш. 29.26222° сх. д. / 45.81917; 29.26222Координати: 45°49′09″ пн. ш. 29°15′44″ сх. д. / 45.81917° пн. ш. 29.26222° сх. д. / 45.81917; 29.26222
Середня висота
над рівнем моря
43 м
Водойми р. Ташлик
Місцева влада
Адреса ради 68441, Одеська обл., Арцизький р-н, с. Кам'янське, вул. Миру, 3, тел. 4-11-66
Карта
Кам'янське. Карта розташування: Україна
Кам'янське
Кам'янське
Кам'янське. Карта розташування: Одеська область
Кам'янське
Кам'янське

Кам'янське у Вікісховищі?

Кам'янське́ — село в Україні, в Арцизькому районі Одеської області. Населення становить 2739 осіб. Площа населеного пункту — 564 га.

Географія[ред. | ред. код]

Село Кам'янське Арцизького району лежить у південній частині Одеської області на річці Ташлик, на відстані 180 км від обласного центру — Одеси та за 30 км від районного центру — м. Арциз, за 6—8 км від залізничної станції Аліяга і за 5 км від станції Главані.

Назва[ред. | ред. код]

До 1944 року мало назву Ташлик. «Ташлик» — слово тюркське, означає «Кам'яна долина».

Історія[ред. | ред. код]

Засноване в 1813 році переселенцями з Таврії. Для будівництва будинків використовували місцевий камінь. Займалися хліборобством, розводили худобу, птицю, бджіл. Усім біженцям давали по 14 десятин землі, включаючи дороги, каменоломні та інші «незручні землі», як їх називали. Фактично для хліборобства залишалося десятин дванадцять. Жінки пряли, ткали, хліб пекли, вели невелике домашнє господарство, ростили дітлахів.

Сприятливі умови, багаті землі, швидке зростання розробки каменю-черепашнику сприяли тому, що село Ташлик стало волосним центром Бессарабської губернії Акерманського повіту.

У 1870 році в селі відкрита церковно-приходська школа, в якій займалося до 20 чоловік, навчання було необов'язковим.

У 1890 році на кошти земства було побудовано чотирикласне міністерське училище. Через п'ять років була відкрита маленька лікарня в будинку Лемешева Афанасія на п'ять ліжок.

З 1895—1900 року в селі вже було більше 1000 дворів, з яких 100 дворів належали заможним середнякам.

У 1902 році загальний сход села під тиском бідноти вирішив питання про переділ землі (на душу).

У селі почали розвиватися приватна торгівля, Окриваем майстерні по дереву, залозу. Македонці Ілля Пимонович і Христо Даскалов відкрили цех безалкогольних напоїв, де виготовляли хлібний квас, випікали всілякі кондитерські вироби. Виникла необхідність у збуті товару. У 1902 році на загальному сході села було вирішено відкрити Ташлицький базар, завдяки якому економічний і культурний розвиток села зросла.

У 1912 році з ініціативи Яковлева- Войтенко І. І., Степанова Іларіона Івановича в селі було організовано товариство пайовиків, яка проводила роботу з поліпшення торгівлі промисловими і сільськогосподарськими товарами.

У 1913—1914 роках на кошти земства була побудована лікарня на 15 ліжок. Першим лікарем був Пославський Микола Іванович. У цьому ж році була відкрита маленька приватна аптека. Аптекарем був Крамар.

На початку 60-ти десятих років село повністю електрифіковано, побудований комплекс магазинів Каменського сільпо, заасфальтовані головні вулиці села, побудований і введений в дію сільський Будинок культури на 650 місць. 1 вересня 1975 побудована і відкрита нова загальноосвітня школа на 640 учнів, побудовано більше 500 нових, кам'яних індивідуальних житлових будинків. Відкриті три бібліотеки з книжковим фондом 17 000 примірників книг, функціонує лікарня, поліклініка, три дитячих садки. Населення села працевлаштовані, трудяться на даних підприємствах, установах, організаціях. У 1985 році було побудовано і відкрито новий дитячий садок на 150 дитячих місць.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 3240 осіб, з яких 1427 чоловіків та 1813 жінок.[1]

За переписом населення 2001 року в селі мешкали 2673 особи.[2]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
українська 44,8 %
російська 29,46 %
молдовська 23,04 %
болгарська 2,26 %
гагаузька 0,22 %
білоруська 0,04 %
вірменська 0,04 %

Економіка[ред. | ред. код]

Агропромисловий комплекс[ред. | ред. код]

Сільськогосподарське виробництво — основна галузь розвитку. Загальна площа земель — 7385, у тому числі сільгоспугідь — 6 787 га. На території села розташовано приватне підприємство «Агрофірма „Росія — південь“», 16 фермерських господарств, 50 осіб самостійно ведуть товарне сільськогосподарське виробництві на базі земельних часток (паїв). У селі розвинене суспільне і приватне тваринництво.

Торгівля[ред. | ред. код]

Торговельна діяльність в селі здійснюється в 13 торгових точках, всі з них — приватні. Два підприємства громадського харчування: сільське кафе і шкільна їдальня.

Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]

  • Загальноосвітня школа 1—3 ступенів, у школі 240 учнів.
  • Дитячий дошкільний заклад «Колосок» на 60 місць, діє 3 групи.
  • Сільська лікарська амбулаторія, з персоналом 19 осіб на 10 ліжко-місць амбулаторного лікування.
  • Сільський Будинок культури на 600 місць, побудований в 1970 році за державні кошти.
  • Сільська бібліотека (зав. бібліотеки — Гуляєва Наталія Анатоліївна).
  • Краєзнавчий музей.
  • Поштове відділення зв'язку.
  • Автоматична телефонна станція.
  • Радіопередавальний ретрансляційний цех № 2,
  • Аптека ПП «Максі».
  • Дільнична лікарня ветеринарної медицини.

На території села діють три церкви — Св. Архангело-Михайлівська церква Української православної церкви Київського патріархату, Св. Архангело-Михайлівська церква Української православної церкви Московського патріархату і церква євангельських християн-баптістов.

Вулиць у селі — 21, з них тільки 5 — з твердим покриттям. На всіх вулицях проведено нічне освітлення.

У селі є водопровід з водою для технічних цілей протяжністю 33,280 кілометра, 4 артсвердловини.

Персоналії[ред. | ред. код]

Народний музикант міста Ізмаїл Одеської області Юрій Дмитрієв написав пісню «Про Кам'янське», яка нині визнана гімном села.

Герб і прапор[ред. | ред. код]

На червоному полі Святий Архістратиг Михаїл у срібних латах із золотим німбом і срібними розпростертими крилами, який тримає лівою рукою золотий варязький щит із червоним хрестом і правою — срібний вогняний опущений до низу меч із золотим руків'ям і перехрестям. База золота, вирубна, мурована. Щит розміщений у золотому картуші та увінчаний золотою сільською короною.

Символіка[ред. | ред. код]

Образ Святого Архістратига Михаїла символізує дві Свято-Архангело-Михайлівські церкви, що є символом віри та духовності. Два розпростертих крила, дві церкви — символ єдності православних односельчан Української православної церкви, як Київського, так і Московського патріархату.

Золота вирубна мурована база символізує багаті родовища каменю-черепашнику й підтверджує саму назву села. Тюркською воно звалося «Ташлык», що означає «Кам'яна долина». Золотий колір є символом багатства, благородства, достатку. Червоний колір символізує красу, мужність, боротьбу, срібний — мудрість, чистоту та віру.

Примітки[ред. | ред. код]