Камера сенсорної депривації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сучасна камера сенсорної депривації

Камера сенсорної депривації — звуко- та світлонепроникний бак, де людина плаває в солоній воді, щільність якої дорівнює щільності тіла і температура якої дуже близька до температури тіла. Така камера була вперше використана Джоном Ліллі в 1954 році для вивчення ефектів сенсорної депривації. Такі камери також використовуються для медитації, розслаблення і в нетрадиційній медицині.

Історія[ред. | ред. код]

Вперше камера сенсорної депривації була використана Джоном Ліллі для вивчення ефектів сенсорної депривації[1].

Джон Ліллі, практикуючий лікар і нейропсихолог, у процесі вивчення психоаналізу в Національному інституті психічного здоров'я почав проводити експерименти з фізичною ізоляцією[2][3][4]. У той час у нейрофізіології стояло питання про те, що потрібно мозку для роботи та звідки він бере енергію. Одна з думок полягала в тому, що джерело енергії є біологічним і внутрішнім, тобто не залежить від довкілля, інша, що якщо всі стимули прибрати, то мозок засне. Ліллі вирішив перевірити цю гіпотезу, створивши середовище, повністю ізольоване від зовнішніх впливів, і почав досліджувати свідомість і її зв'язок з мозком. Він розробив проєкт камери для сенсорної депривації, у 1954 році створив першу таку камеру і відразу ж почав її використовувати. У той час він також займався дослідженнями ЛСД та низки інших речовин і їхній впливу на свідомість. Лікар використовував камеру для посилення їхнього ефекту.

Наприкінці 1970-х років можливості терапевтичного застосування камер сенсорної депривації вивчали Пітер Сьюдфелд та Родерік Боррі з Університету Британської Колумбії. Їхня техніка отримала назву «Терапія обмеженої стимуляції середовищ» (Restricted Environmental Stimulation Therapy, REST)[5].

Альтернативна медицина[ред. | ред. код]

Камера сенсорної депривації сягає корінням в альтернативну медицину[6], де її використання та популяризація відбувалися здебільшого поза науковими рамками. Ранні наукові дослідження щодо використання цих камер були зупинені «політичними активістами, [які] розглядали сенсорну депривацію як аналогію одиночному ув'язненню та тортурам». Внаслідок цього з'явились низка «ворожих публікацій у популярних ЗМІ та професійних журналах [і] реальне фізичне насильство проти дослідників»[7][8].

Сенсорна депривація широко рекламується як форма альтернативної медицини, яка має низку переваг для здоров'я, але твердження часто перебільшені та погано підтверджені[9]. Попри відсутність наукової підтримки, люди звертаються до сенсорної депривації при багатьох захворюваннях, зокрема м'язова напруга, хронічний біль, гіпертонія, ревматоїдний артрит, ПМС[10].

Використання камери відомими людьми[ред. | ред. код]

Досвід перебування в камері сенсорної депривації знаменитого фізика Річарда Фейнмана описаний у книзі «Та ви жартуєте, містере Фейнман!»[11]. Фейнман отримав запрошення від Джона Ліллі після того, як останній послухав лекцію Фейнмана з квантової механіки.

Актор Ніколас Кейдж провів деякий час у камері сенсорної депривації для того, щоб вивчити почуття клаустрофобії, під час підготовки до фільмування у «Всесвітньому торговому центрі». Його герой, сержант поліції, був похований у завалах ВТЦ[12].

Використовував камеру й срібний призер Олімпійських ігор 2004 та 2008 років чемпіон світу у залах 2008 року легкоатлет Філліпс Ідову. Рік, що передував іграм, він провів у боротьбі з травмою спини, і сенсорна депривація цілком себе виправдала[13].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Phillips, Matthew T. (2021). The Sensory Deprivation Tank – A Time Machine. Anthropology of Consciousness (англ.). 33: 63—78. doi:10.1111/anoc.12138. ISSN 1556-3537. S2CID 237710164.
  2. Black D (10 грудня 1979). Lie down in darkness. New York Magazine. 12 (48): 60. ISSN 0028-7369.
  3. Gelb M, Caldicott SM (2007). Innovate Like Edison. Dutton. с. 140. ISBN 978-0-525-95031-8.
  4. Lilly JC (1996). The Scientist: A Metaphysical Autobiography (вид. 3). Ronin Publishing. с. 102. ISBN 0-914171-72-0.
  5. Suedfeld, Peter; Baker-Brown, Gloria (1987). Restricted environmental stimulation therapy of smoking: A parametric study. Addictive Behaviors. с. 263—267.
  6. Jonsson K, Kjellgren A (2014). Curing the sick and creating supermen: How relaxation in flotation tanks is advertised online. European Journal of Integrative Medicine. 6 (5): 601—609. doi:10.1016/j.eujim.2014.05.005. ISSN 1876-3820.
  7. Griffith, Ivan (2023). Stepping Away from Sensory Deprivation: An Analysis of Floatation-REST Research. UC Merced Undergraduate Research Journal (англ.). 15 (1). doi:10.5070/M415160862.
  8. Suedfeld, Peter; Coren, Stanley (January 1989). Perceptual isolation, sensory deprivation, and rest: Moving introductory psychology texts out of the 1950s. Canadian Psychology / Psychologie Canadienne (англ.). 30 (1): 17—29. doi:10.1037/h0079795. ISSN 1878-7304.
  9. Jonsson K, Kjellgren A (2014). Curing the sick and creating supermen: How relaxation in flotation tanks is advertised online. European Journal of Integrative Medicine. 6 (5): 601—609. doi:10.1016/j.eujim.2014.05.005. ISSN 1876-3820.
  10. Why do people use flotation tanks?. BBC News Magazine (en-GB) . 9 лютого 2016. Процитовано 23 вересня 2016.
  11. [lib.ru/ANEKDOTY/FEINMAN/feinman.txt_with-big-pictures.html#50 «Вы, конечно, шутите, мистер Фейнман!», глава «Измененные состояния»]
  12. Cage retreated for «World Trade Center» filming. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 23 серпня 2020.
  13. ©. Phillips Idowu uses i-sopod floatation tank. Floatworks Journal (англ.). Процитовано 1 березня 2024.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]