Камера сенсорної депривації
Камера сенсорної депривації — звуко- та світлонепроникний бак, де людина плаває в солоній воді, щільність якої дорівнює щільності тіла і температура якої дуже близька до температури тіла. Така камера була вперше використана Джоном Ліллі в 1954 році для вивчення ефектів сенсорної депривації. Такі камери також використовуються для медитації, розслаблення і в нетрадиційній медицині.
Історія[ред. | ред. код]
Вперше камера сенсорної депривації була використана Джоном Ліллі для вивчення ефектів сенсорної депривації[1].
Джон Ліллі, практикуючий лікар і нейропсихолог, у процесі вивчення психоаналізу в Національному інституті психічного здоров'я почав проводити експерименти з фізичною ізоляцією[2][3][4]. У той час у нейрофізіології стояло питання про те, що потрібно мозку для роботи та звідки він бере енергію. Одна з думок полягала в тому, що джерело енергії є біологічним і внутрішнім, тобто не залежить від довкілля, інша, що якщо всі стимули прибрати, то мозок засне. Ліллі вирішив перевірити цю гіпотезу, створивши середовище, повністю ізольоване від зовнішніх впливів, і почав досліджувати свідомість і її зв'язок з мозком. Він розробив проєкт камери для сенсорної депривації, у 1954 році створив першу таку камеру і відразу ж почав її використовувати. У той час він також займався дослідженнями ЛСД та низки інших речовин і їхній впливу на свідомість. Лікар використовував камеру для посилення їхнього ефекту.
Наприкінці 1970-х років можливості терапевтичного застосування камер сенсорної депривації вивчали Пітер Сьюдфелд та Родерік Боррі з Університету Британської Колумбії. Їхня техніка отримала назву «Терапія обмеженої стимуляції середовищ» (Restricted Environmental Stimulation Therapy, REST)[5].
Альтернативна медицина[ред. | ред. код]
Камера сенсорної депривації сягає корінням в альтернативну медицину[6], де її використання та популяризація відбувалися здебільшого поза науковими рамками. Ранні наукові дослідження щодо використання цих камер були зупинені «політичними активістами, [які] розглядали сенсорну депривацію як аналогію одиночному ув'язненню та тортурам». Внаслідок цього з'явились низка «ворожих публікацій у популярних ЗМІ та професійних журналах [і] реальне фізичне насильство проти дослідників»[7][8].
Сенсорна депривація широко рекламується як форма альтернативної медицини, яка має низку переваг для здоров'я, але твердження часто перебільшені та погано підтверджені[9]. Попри відсутність наукової підтримки, люди звертаються до сенсорної депривації при багатьох захворюваннях, зокрема м'язова напруга, хронічний біль, гіпертонія, ревматоїдний артрит, ПМС[10].
Використання камери відомими людьми[ред. | ред. код]
Досвід перебування в камері сенсорної депривації знаменитого фізика Річарда Фейнмана описаний у книзі «Та ви жартуєте, містере Фейнман!»[11]. Фейнман отримав запрошення від Джона Ліллі після того, як останній послухав лекцію Фейнмана з квантової механіки.
Актор Ніколас Кейдж провів деякий час у камері сенсорної депривації для того, щоб вивчити почуття клаустрофобії, під час підготовки до фільмування у «Всесвітньому торговому центрі». Його герой, сержант поліції, був похований у завалах ВТЦ[12].
Використовував камеру й срібний призер Олімпійських ігор 2004 та 2008 років чемпіон світу у залах 2008 року легкоатлет Філліпс Ідову. Рік, що передував іграм, він провів у боротьбі з травмою спини, і сенсорна депривація цілком себе виправдала[13].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Phillips, Matthew T. (2021). The Sensory Deprivation Tank – A Time Machine. Anthropology of Consciousness (англ.). 33: 63—78. doi:10.1111/anoc.12138. ISSN 1556-3537. S2CID 237710164.
- ↑ Black D (10 грудня 1979). Lie down in darkness. New York Magazine. 12 (48): 60. ISSN 0028-7369.
- ↑ Gelb M, Caldicott SM (2007). Innovate Like Edison. Dutton. с. 140. ISBN 978-0-525-95031-8.
- ↑ Lilly JC (1996). The Scientist: A Metaphysical Autobiography (вид. 3). Ronin Publishing. с. 102. ISBN 0-914171-72-0.
- ↑ Suedfeld, Peter; Baker-Brown, Gloria (1987). Restricted environmental stimulation therapy of smoking: A parametric study. Addictive Behaviors. с. 263—267.
- ↑ Jonsson K, Kjellgren A (2014). Curing the sick and creating supermen: How relaxation in flotation tanks is advertised online. European Journal of Integrative Medicine. 6 (5): 601—609. doi:10.1016/j.eujim.2014.05.005. ISSN 1876-3820.
- ↑ Griffith, Ivan (2023). Stepping Away from Sensory Deprivation: An Analysis of Floatation-REST Research. UC Merced Undergraduate Research Journal (англ.). 15 (1). doi:10.5070/M415160862.
- ↑ Suedfeld, Peter; Coren, Stanley (January 1989). Perceptual isolation, sensory deprivation, and rest: Moving introductory psychology texts out of the 1950s. Canadian Psychology / Psychologie Canadienne (англ.). 30 (1): 17—29. doi:10.1037/h0079795. ISSN 1878-7304.
- ↑ Jonsson K, Kjellgren A (2014). Curing the sick and creating supermen: How relaxation in flotation tanks is advertised online. European Journal of Integrative Medicine. 6 (5): 601—609. doi:10.1016/j.eujim.2014.05.005. ISSN 1876-3820.
- ↑ Why do people use flotation tanks?. BBC News Magazine (en-GB) . 9 лютого 2016. Процитовано 23 вересня 2016.
- ↑ [lib.ru/ANEKDOTY/FEINMAN/feinman.txt_with-big-pictures.html#50 «Вы, конечно, шутите, мистер Фейнман!», глава «Измененные состояния»]
- ↑ Cage retreated for «World Trade Center» filming. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 23 серпня 2020.
- ↑ ©. Phillips Idowu uses i-sopod floatation tank. Floatworks Journal (англ.). Процитовано 1 березня 2024.
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Камера сенсорної депривації |
- Hallucinations in anechoic chambers: the science behind the claim. [Архівовано 22 серпня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
|
Це незавершена стаття з медицини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з психології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |