Каміло Кастело Бранко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каміло Кастело Бранко
Camilo Castelo Branco.jpg
Народився 16 березня 1825(1825-03-16)[1][2][…]
Лісабон[4]
Помер 1 червня 1890(1890-06-01)[1][2][…] (65 років)
Сан-Мігел-де-Сейде, Seided, Віла-Нова-де-Фамалікан або d
·вогнепальне поранення
Країна Flag of Portugal (1830).svg Португалія
Діяльність письменник, перекладач, драматург, поет, історик
Alma mater Портуський університет
Знання мов французька і португальська[1]
Напрямок романтизм
Magnum opus Doomed Loved
Конфесія Римо-католицька церква
Автограф Camilo C Branco (2).jpg
IMDb nm0144876
Сайт camilocastelobranco.org

Камі́ло Касте́ло Бра́нко (також Камілу Каштелу Бранку порт. Camilo Castelo Branco; *16 березня 1825(18250316), Лісабон, Португалія — 1 червня 1890, Сан-Мігел-де-Сейде) — португальський письменник-класик ХІХ століття, один з найбільш відомих авторів португальської літератури; 1-й віконт Коррейя Ботельо.

Доробок Каміло Кастело Бранко є величезним, сягає понад 260 книг: здебільшого романи, п'єси, нариси. Літературна спадщина письменника і драматурга вважається оригінальною тому, що поєднує драматичний і сентиментальний дух романтизму з глибоко індивідуальною сумішшю сарказму, гіркоти та чорного гумору. Не лише як авторові, а й людині Кастело Бранко притаманні своєрідне почуття гумору та весела вдача, а також бурхливе (і дуже трагічне) життя.

Його письмо, зосереджене на місцевій традиції й залюбуванню мальовничістю Португалії, загалом в руслі романтизму, часто розглядають як противагу літературній творчості Ж.-М. де Кейроша, суворого і неухильного прибічника реалізму, майже сучасника К. Кастело Бранко (на 20 років молодшого за нього). У цій напрузі між Каміло та Есою, яку критики часто називають літературною геррільєю, багато хто вбачає синтез двох магістральних тенденцій у португальській літературі ХІХ століття.

З життєпису[ред. | ред. код]

Каміло народився байстрям і осиротів у грудному віці, хоча його походження зрештою аристократичне — батько Мануел Жоакім Ботельо Кастело Бранко (Manuel Joaquim Botelho Castelo Branco) був представником знаменитого роду в околицях Віла-Реала, але геть збіднілий внаслідок тодішнього закону першородства, що позбавляв молодших синів спадщини.

Свої дитячі роки провів на селі в місцевості Траз-уж-Монтеш, де його в хатніх умовах виховали три незаміжні тітки. У 13-річному віці він записався до католицької семінарії поблизу Віла-Реала, де його навчали священики. Замолоду він полюбив поезію Луїса де Камоенса та Мануела Марії Барбози де Бокаже, тоді як Фернао Мендес Пінто захопив його духом пригод. Попри інтерес до літератури та неабиякі здібності до грецької та латини, Каміло був неуважним і недисциплінованим учнем.

Будинок Кастело Бранко у Рібейра-де-Пена, де письменник жив з першою дружиною
Каміло Кастело Бранко у 1850 році

У 17-річному віці і до 20-ти з лишком він з перервами вивчав медицину та теологію в Порту й Коїмбрі, але врешті-решт вирішив стати письменником. Після початків журналістської роботи в Порту та Лісабоні він вступив до портуської єпископської семінарії, щоб вивчитися на священика. У цей період Каміло написав низку релігійних творів і переклав твір Франсуа-Рене де Шатобріана. Каміло насправді виконував незначні священицькі обов'язки, однак його сумбурна вдача завадила йому й віддалила від священства, й він присвятив себе повністю літературі до кінця життя. Двічі його заарештовували: перший раз за те, що розкопав рештки своєї першої дружини (з якою одружився у 16-річному віці, і яка померла в 24 роки), а вдруге через перелюб з Аною Пласідо, на той час заміжньою.

Його перший період ув'язнення був коротким, очевидно, завдяки втручанню Тейшейри де Кейроша (Teixeira de Queiroz), впливового судді і, за збігом обставин, батька відомого Ж.-М. Еса де Кейроша. Під час свого другого і більш тривалого ув'язнення він написав твір, який вважається його найкращим і найхарактернішим для нього — Amor de Perdição. Пізніше цей етап його життя також надихнув його написати «Спогади про в'язницю» (Memórias do Cárcere), в яких він описує стан тодішньої жалюгідної та переповненої в'язниці Реласао (Relação) в центрі Порту, переплітаючи оповідь з інтимними ремінісценціями та біографічними епізодами.

Крісло-гойдалка Каміло у будинку письменника у Віла-Нова-де-Фамалікан, в якому він жив останні роки життя до смерті

Каміло отримав титул віконта: Visconde de Correia Botelho у 1885 році на знак визнання його внеску в літературу, а коли стан його здоров'я погіршився і він вже не міг писати, парламент присудив йому довічну пенсію. У 1886 році він написав Esboço de crítica: Otelo, o Mouro de Veneza[6][7].

Сліпий (через сифіліс) і страждаючи на хронічну нервову хворобу, Кастело Бранко покінчив життя самогубством[8], застрелившись з револьвера у 1890 році, сидячи у своєму знаменитому на тепер дерев’яному кріслі-гойдалці .

Творчість[ред. | ред. код]

Каміло Кастело Бранко, вочевидь, є найпліднішим з усіх португальських письменників — його творчий доробок включає романи, п'єси, вірші та нариси. Крім того, Каміло став першим португальським автором, який жив виключно зі свого письменництва. Загалом кількість його публікацій налічує близько 560, але найбільше він відомий своїми романами. Незважаючи на те, що Каміло дуже багато написав на замовлення, тобто для оплати життєвих рахунків, він ніколи не втрачав своєї індивідуальності. Широке коло знайомств дозволило йому урізноманітнити своє письмо введенням яскравих персонажів та португальських типажів, таких, як «бразілейру» (португальський емігрант, який повернувся з пошуків щастя в Бразилії), старий «Фідальго» (шляхтич) північної Португалії та священик з Міню.

Романи Каміло можна розділити на три періоди. Перший період включає його фантазійні романи, наприклад, Os Mistérios de Lisboa в стилі Ежена Сю.

Другий період його творчого доробку включає так звані «романи характерів», зачинателем і яскравим представником яких у Португалії він був до появи Злочина падре Амару (O Crime de Padre Amaro) Еса де Кейроша. У цих романах він поєднує реалізм та ідеалізм і прекрасно фіксує побутове та соціальне життя Португалії на початку ХІХ століття.

Третій період охоплює його твори історичні, біографічні й літературну критику. З-поміж них: Noites de Lamego, Cousas leves e pesadas, Cavar em ruínas, Memórias do Bispo do Grão Pará і Boémia do Espírito.

Серед найвизначніших романів К. К. Бранко — O Romance de um Homem Rico, його улюблений Retrato de Ricardina, Amor de Perdição, збірка новел Novelas do Minho та A Brasileira de Prazins. Багато його романів є автобіографічними, як Onde está a felicidade? і Memórias do Cárcere і Vinganca. Кастело Бранко — талановитий оповідач, багато в чому тому, що був геніальним імпровізатором, не намагаючись втім досконало вивчити характери персонажів. Йому притаманне багатство словникового запасу, ймовірно, неперевершеного у всій португальській літературі, часте використання просторіччя.

Попри поетичний темперамент, вірші Кастело Бранко вважаються посередніми, тоді як його найкращі п'єси переобтяжені драматизмом, а комедії є тріумфом гротеску, що нагадує творчість Жіла Вісенте.

Вибрана бібліографія[ред. | ред. код]

  • Anátema (1851)
  • Os Mistérios de Lisboa (1854)
  • A Filha do Arcediago (1854)
  • Livro Negro de Padre Dinis (1855)
  • A Neta do Arcediago (1856)
  • Onde Está a Felicidade? (1856)
  • Um Homem de Brios (1856)
  • Lágrimas Abençoadas (1857)
  • Cenas da Foz (1857)
  • Carlota Ângela (1858)
  • Vingança (1858)
  • O Que Fazem Mulheres (1858)
  • Doze Casamentos Felizes (1861)
  • O Romance de um Homem Rico (1861)
  • As Três Irmãs
  • Amor de Perdição (1862) (ISBN 0-85051-509-2)
  • Coisas Espantosas (1862)
  • O Irónico (1862)
  • Coração, Cabeça e Estômago (1862)
  • Estrelas Funestas (1862)
  • Anos de Prosa (1858)
  • Aventuras de Basílio Fernandes Enxertado (1863)
  • O Bem e o Mal (1863)
  • Estrelas Propícias (1863)
  • Memórias de Guilherme do Amaral (1863)
  • Agulha em Palheiro (1863)
  • Amor de Salvação (1864)
  • A Filha do Doutor Negro (1864)
  • Vinte Horas de Liteira (1864)
  • O Esqueleto (1865)
  • A Sereia (1865)
  • A Enjeitada (1866)
  • O Judeu (1866)
  • O Olho de Vidro (1866)
  • A Queda dum Anjo (1866)
  • O Santo da Montanha (1866)
  • A Bruxa do Monte Córdova (1867)
  • Os Mistérios de Fafe (1868)
  • O Retrato De Ricardina(1868)
  • Compendio da vida e feitos de Jose' Balsamo, нарис (1874)
  • A Caveira da Mártir (1876)
  • Novelas do Minho (1875–1877)
  • Eusébio Macário (1879)
  • A Corja (1880)
  • Luiz de Camões: Notas Biographicas (1880)
  • A Brasileira de Prazins (1882)
  • D. Luiz de Portugal: Neto do Prior do Crato 1601–1660 (1883)
  • O Vinho do Porto (1884)
  • Esboço de Crítica – Otelo, o Mouro de Veneza (1886)

Кіно- і телевізійні адаптації[ред. | ред. код]

  • Amor de Perdição (реж. М. де Олівейра, 1979)
  • Um Amor de Perdição (реж. Маріо Баррозу Mario Barroso, 2009)
  • Mistérios de Lisboa (реж. Рауль Руїш Raúl Ruiz, 2010)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та посилання[ред. | ред. код]