Камінський Роман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роман Камінський
Роман Камінський.jpg
Народження невідомо
Козівський район, Тернопільська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Смерть 1 липня 1917(1917-07-01)
біля с. Конюхи, Козівський район, Тернопільська область
Приналежність USS kokarda.svg УСС
Рід військ Кіннота
Звання OF-1a USR Oberleutnant.svg Поручник (обер-лейтенант)
Командування сотня кінноти УСС
Війни / битви Перша світова війна
Нагороди
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)

Роман Камінський (* ?  — † 1 липня 1917, біля с. Конюхи, Козівський район, Тернопільська область) — український військовик, командир відділу кінноти (сотні) Легіону УСС.

Життєпис[ред. | ред. код]

Роман Камінський на чолі відділу кінноти УСС

Організатор та командир відділу кінноти Українських січових стрільців.

Станом на 10 грудня 1915 сотня кінноти УСС під його командуванням нараховувала 4 старшини, 112 стрільців і лише 52 коні.


Поручник, командант кінної сотні[1][2] Загинув 1 липня 1917 під час боїв із російською армією під Конюхами.


Місце поховання[ред. | ред. код]

Братська могила вояків УСС в с. Конюхи, у якій похований Роман Камінський

Похоронений у могилі на узгір'ї села Конюхи за Звіринцем над Мазуровим яром, де в ті далекі часи були позиції і окопи усусів (становище, призначене для УСС австрійським командування, було стратегічно дуже невдале).

Ось як описує у своїй книжці Ярослав Когут (1929 р. н., корінний житель с. Конюхи, учасник визвольних змагань, засуджений на 25 років):

« У цій могилі захоронені: комендант стрілецької кінноти Роман Камінський, поручник Осип Яримович, підхорунжий Ворона, підхорунжий Василь Іванців, вістовий Тютько, десятник Кузьмович, старший стрілець Шкварко. Це захоронення зберегла в пам'яті покійна Ксенія Мрикало — Олеськів (Курилишина), вона й прилучила до цього гробу ще одного стрільця — Василя Яреми (мав біля себе документ). Про це місце захоронення також пам'ятав Йосип Паслай, який постійно, під час окупації України різними владами, підсипав на тому місці маленький, замітний для ворожого ока гробик. Вибираючись із Конюх, покійний Йосип заповів своєму синові Петрові обходити й тримати в пам'яті цей гробик, що він й робив до того часу, поки не була проголошена Незалежна Україна і мешканці села Конюхи насипали на тому місці Могилу.»[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
  2. «Бучач і Бучаччина»
  3. Ярослав Когут. У світ від рідного порога. — Тернопіль: Збруч, 2005.

Література[ред. | ред. код]

  • М. Лазарович. Легіон Українських Січових Стрільців. — Тернопіль, 2002. — ISBN 966-8017-92-7

Посилання[ред. | ред. код]