Канал Дніпро — Донбас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Канал Дніпро — Донбас
Джерело водотоку Кам'янське водосховище і Дніпро
Гирло Краснопавлівське водосховище
Водойми в руслі Орільське водосховище
Держава Flag of Ukraine.svg Україна
Адміністративна одиниця Дніпропетровська область
Харківська область
Оператор Державне агентство водних ресурсів України
Проходить над/під Оріль, Дніпро — Царичанка — Кобеляки — Решетилівка, Прядівка, Автошлях Т 0413, Автошлях Т 0442, Автошлях Т 0412 і Автошлях М 18
Офіційний сайт ukdd.dp.ua

Координати: 49°10′21″ пн. ш. 36°59′04″ сх. д. / 49.172502777805775° пн. ш. 36.984602777805775986° сх. д. / 49.172502777805775; 36.984602777805775986

Канал Дніпро — Донбас — штучний водотік, що сполучає найбільші річки України: Дніпро і Сіверський Донець.

Історія[ред. | ред. код]

Індустріалізація наприкінці XIX — початку XX століть виснажила запаси прісної води на сході України. Сіверський Донець, головна річка східної України, до сімдесятих років XX століття вже ледве міг забезпечити потреби промисловості, зрошувальних систем і водопостачання населення. Ситуація погіршилася, коли був споруджений канал Сіверський Донець — Донбас для постачання води Донецької області, який був спроектований на забір води з Сіверського Дінця — до 43 м³/сек, тобто майже половину його річного стоку в місці відгалуження. Тому у 1969 році було почато будівництво каналу Дніпро — Донбас для перекидання води з Дніпра до Сіверського Дінця. Спочатку було заплановано 2 черги загальною протяжністю 550 км: 1-а до Сіверського Дінця, 2-а прямо до Донецької області додатково до каналу Сіверський Донець — Донбас. Проте вдалося завершити лише першу чергу каналу, яка почала функціонувати в квітні 1982 року. Перед початком експлуатації каналу Дніпро-Донбас в 1976 році Мінводгосп України поставив завдання Укргідропроекту по розробці проекту експлуатації першої черги каналу.

Управління каналу Дніпро-Донбас було створено Наказом Мінводгоспу України № 384 від 03.09.1976 р.

Див. докладніше: Річки Донецької області, Водосховища Донецької області, Стави Донецької області

Опис[ред. | ред. код]

Канал Дніпро-Донбас працює в компенсаційному режимі, тобто поповнює нестачу води в р. Сіверський Донець і подає воду на сільськогосподарські потреби в частині зрошення земель, промислові та комунальні потреби, риборозведення по Дніпропетровській, Полтавській, Харківській областях.

Характеристика траси каналу і поздовжнього профілю[ред. | ред. код]

Траса каналу Дніпро-Донбас починається Головною водозабірною спорудою, розташованою на 245-му пікеті Орільської захисної дамби Кам'янського водосховища.

Загальна довжина каналу 263 км. За умовами рельєфу траса каналу ділиться на 3 основних ділянки: ділянка підйому, ділянка переходу через водорозділ, скидна дільниця.

На дільниці підйому довжиною 193,5 км, 12-ма насосними станціями вода підіймається на висоту — 68 м, траса проходить по заплавних терасах р. Орілі і р. Орільки. Ділянка переходу через водорозділ (10 км) виконана у вигляді гідротехнічного тунелю і закінчується багатоступеневим водоскидом у Краснопавлівське водосховище. Скидна самопливна дільниця каналу починається після гідровузолу Краснопавлівського водосховища, проходить по заплавах річок Попельня, Бритай і Берека до р. Сіверський Донець.

Основні характеристики русла каналу[ред. | ред. код]

Канал має трапецеїдальну форму. Ширина по дну до 168 км — 20 м, далі — 10 м. Закладення відкосів: підводних частин — 1:4, верхньої частини — 1:3. Ширина поверхні від 30 до 60 метрів і завглибшки 4,5-6,5 метрів.

Режим роботи русла каналу[ред. | ред. код]

Канал розрахований на велику витрату води — до 120—125 м³/сек, максимально допустима швидкість течії — 0,65 м/сек.

Зимовий режим: витрата води по руслу не більше — 55 м³/сек, швидкість течії — 0,5 м/сек.

Після побудови каналу Краснопавлівське водосховище, споруджене в рамках програми будівництва каналу в 1984 році, було сполучено з Харковом 142 кілометровим водоводом загальною потужністю 8,6 м³/сек, для додаткового водопостачання міст Лозова, Первомайський і Харкова .

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Проект експлуатації. Книга № 5. Арх. № 509-39-Т3
  • Вишневський В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003

Посилання[ред. | ред. код]