Канал Дніпро — Донбас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Канал Дніпро — Донбас — штучний водотік, що сполучає найбільші річки України: Дніпро і Сіверський Донець.

Історія[ред.ред. код]

Індустріалізація кінця XIX — початку XX століть виснажила запаси прісної води на сході України. Сіверський Донець, головна річка східної України, до сімдесятих років XX століття вже ледве міг забезпечити потреби промисловості, зрошувальних систем і водопостачання населення. Ситуація погіршилася, коли був споруджений канал Сіверський Донець — Донбас для постачання води Донецької області, який був спроектований на забір води з Сіверського Дінця — до 43 м³/сек, тобто майже половину його річного стоку в місці відгалуження. Тому в 1969 році було почато будівництво каналу Дніпро — Донбас для перекидання води з Дніпра до Сіверського Дінця. Спочатку було заплановано 2 черги загальною протяжністю 550 км: 1-а до Сіверського Дінця, 2-а прямо до Донецької області додатково до каналу Сіверський Донець — Донбас. Проте вдалося завершити лише першу чергу каналу, яка почала функціонувати в квітні 1982 року.

Див. докладніше: Річки Донецької області, Водосховища Донецької області, Стави Донецької області

Опис[ред.ред. код]

Загальна характеристика русла[ред.ред. код]

Канал Дніпро — Донбас починається у Кам'янському водосховищі на Дніпрі. Канал трапецеїдальної форми з шириною дна близько 10 метрів, шириною поверхні від 30 до 60 метрів і завглибшки 4—5 метрів.

Західна частина (під насосами)[ред.ред. код]

Канал дюкером проходить під річкою Оріль, йде по Дніпропетровській області потім входить в Харківську область, де з'єднується з Орільським водосховищем і з Краснопавлівським водосховищем, які були побудовані для забезпечення безперебійної роботи каналу в разі аварії. Загальна довжина цієї ділянки каналу 194 км, загальний підйом, що забезпечується насосними станціями 63 метри.

Східна частина каналу (самоплин)[ред.ред. код]

Далі канал йде самопливом по Харківській області і, частково використовуючи русло річки Берека, досягає Сіверського Дінця. Канал розрахований на велику витрату води — до 120–125 м³/сек, проте фактично використовувався максимум на 30% своїх можливостей. У 1991 році витрата води становила 41 м³/сек, а в 2000 р. — всього 10 м³/сек, причому, канал не експлуатується взимку.

Після побудови каналу Краснопавлівське водосховище, споруджене в рамках програми будівництва каналу в 1984 році, було сполучено з Харковом 142 кілометровим водоводом загальною потужністю 8,6 м³/сек, для додаткового водопостачання міст Лозова, Первомайський і Харкова в літню пору року.

Джерела[ред.ред. код]

  • Вишневский В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003

Посилання[ред.ред. код]