Канал Дунай-Чорне море (Румунія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Схема каналу, Дунай зображено синім, канал — червоним

Канал Дунай-Чорне море (рум. Canalul Dunăre – Marea Neagră) — судноплавний канал в Румунії, що сполучає Чорне море з судноплавною частиною русла Дунаю. Канал відгалужується від русла Дунаю в зоні старого порту Чернаводе (299,3 км Дунаю) і прямує плато Добруджа, через населені пункти Меджидія і Мурфатлар, що стали внутрішніми портами, до морського порту Констанца.

Основна лінія каналу завдовжки 64,4 км, сполучає порт Чернавода з портом Констанца , була побудована в 1976-1984 рр., тоді як північна лінія, відома під назвою Поарта Албе – Мідія Неводарі Канал (рум. Poarta Albă – Midia Năvodari Canal), завдовжки 31,2 км, між Поарта-Албе та Порт Мідія, була побудована у 1983-1987 рр[1]

Канал скорочує шлях до/з Чорного моря приблизно на 370 км (порівняно з маршрутом, що проходить через Галац та Суліну), а маршрут Чернавода-Констанца скорочується на 400 км[1][2][3][4]. Є складовою водного шляху між Північним та Чорним морями через канал Рейн-Майн-Дунай (канал) та річки Дунай, Майн, Рейн.

Опис[ред. | ред. код]

Канал розпочинається в Чернавода 44°20′48″ пн. ш. 28°01′22″ сх. д. / 44.346861° пн. ш. 28.02278° сх. д. / 44.346861; 28.02278(300 км Дунайський кілометр) та прямує до Аджиджа (44°05′59″ пн. ш. 28°38′20″ сх. д. / 44.09972° пн. ш. 28.63889° сх. д. / 44.09972; 28.63889), передмістя Констанці, на Чорному морі. У Поарта-Албе, відбувається біфуркація каналу — відгалужується північний канал, канальне з'єднання з нафтопереробним заводом "Мідія-Неводарі". Канал Дунай-Чорне море має довжину 64,2 км, ширину 90 м і глибину 7 м[2][4]. Мінімальний радіус кривизни — 3000 м. Північне відгалуження має довжину 31,2 км, ширину 50 м та глибину 5,5 м. Мінімальний радіус кривизни — 1200 м.[1][4]

Щоб компенсувати рівень води між Дунаєм і Чорним морем, на каналі є чотири шлюзи: на початку траси в Чернавода (44°18′48″ пн. ш. 28°02′41″ сх. д. / 44.31333° пн. ш. 28.04472° сх. д. / 44.31333; 28.04472) в безпосередній близькості від атомної електростанції "Чорнавода", на узбережжі Чорного моря в Аджиджа (44°06′01″ пн. ш. 28°37′12″ сх. д. / 44.10028° пн. ш. 28.62000° сх. д. / 44.10028; 28.62000), наприкінці північного відгалуження на НПЗ "Мідія-Найводарі" (44°19′20″ пн. ш. 28°37′31″ сх. д. / 44.32222° пн. ш. 28.62528° сх. д. / 44.32222; 28.62528), а також середній течії північного відгалуження в Овідіу (44°16′16″ пн. ш. 28°32′44″ сх. д. / 44.27111° пн. ш. 28.54556° сх. д. / 44.27111; 28.54556).

А також два додаткових біля портових споруд у Меджидія (44°14′47″ пн. ш. 28°18′19″ сх. д. / 44.24639° пн. ш. 28.30528° сх. д. / 44.24639; 28.30528) та Мурфатлар (44°10′41″ пн. ш. 28°23′45″ сх. д. / 44.17806° пн. ш. 28.39583° сх. д. / 44.17806; 28.39583).

Пропускна здатність каналу для кораблів в один бік: вантажопідйомність до 5000 т, довжиною до 138,3 м, шириною до 16,8 м осадка до 5,5 м, а також для барж довжиною 296 м, шириною 22,8 м та осадка 3,8 м[4] Північне відгалуження має обмеження для суден:довжина — 119,4 м в , ширина — 11,4 м, та осадка — 3,8 м.[4]

Історія[ред. | ред. код]

Перші проекти будівництва каналу від Чернаводи до Чорного моря були відомі з 1837 року. Але в 1860 році була побудована залізниця "Чернавода-Констанца", що дозволило транспортувати товари до Чорного моря, ці плани були припиненні. До 1927 року румунський інженер Жан Штонеску-Дануре працював над новим проектом. Перші будівельні роботи розпочалися в 1949 році, коли кілька десятків тисяч ув'язнених, включаючи багатьох етнічних німців та політв'язнів, використовували в примусових трудових таборах. В 1953 році робота припинилася через брак коштів. У період 1975—1984 рр. будівництво каналу було завершено управлінням будівництва Дунай—Чорне море, а північна гілка була побудована в період 1984—1987 рр. Було вийнято та перевезено 381 млн. м³ ґрунту.[1] (більше, ніж об'єм ґрунту вийнятий при будівництві Панамського та Суецького каналів)[5] Було укладено 5 000 000 м³ бетону при будівництві шлюзів та опорних стін.[1]

Канал будували з причин національної безпеки, канал є повністю підпорядкований суверенітету Румунії; на відміну від Дунаю, який підлягає спільному суверенітету Дунайських країн. Принаймні, також було позбавлено впливу Радянського Союзу вихід суден у море.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д The history of the Danube – Black Sea Canal at iptana.ro
  2. а б Tibor Iván Berend, An Economic History of Twentieth-Century Europe, Cambridge University Press, Cambridge, 2006, pp. 155–156
  3. Adrian Cioroianu, Pe umerii lui Marx. O introducere în istoria comunismului românesc ("On the Shoulders of Marx. An Incursion into the History of Romanian Communism"), Editura Curtea Veche, Bucharest, 2005, Chapter 9.4, pp. 300–307
  4. а б в г д United Nations Economic Commission for Europe, Inland Transport Committee TRANS/SC.3/2003/3
  5. David Turnock, "The Danube – Black Sea Canal and its impact on Southern Romania", in Geo Journal 12:1 (1986), pp.65–79

Посилання[ред. | ред. код]