Канарські острови
| Канарські острови | |||||
|---|---|---|---|---|---|
|
ісп. Comunidad Autónoma de Canarias | |||||
| |||||
 | |||||
| Столиці | Санта-Крус-де-Тенерифе Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія | ||||
| Країна |  Іспанія 
| ||||
| Офіційна мова | іспанська | ||||
| Населення | |||||
| - повне | 2 101 924 особи (2016)[1] (8-ме) | ||||
| - густота | 280 осіб/км² | ||||
| Етнікон | ісп. Canario, ісп. Canaria, англ. Canarian, есп. Kanariano, фр. Canarien і фр. Canarienne | ||||
| Площа | |||||
| - повна | 7493 км² | ||||
| Висота | |||||
| - максимальна | 3718 м (Тейде) | ||||
| - мінімальна | 0 м (Північна Атлантика )
| ||||
| Часовий пояс | UTC+0, UTC+1 і Atlantic/Canaryd[2]
| ||||
| Статус автономії | 16 серпня 1982 | ||||
| Президент | Пауліно Ріверо | ||||
| Сенаторів | 13 | ||||
| Депутатів | 15 | ||||
| Вебсайт | gobcan.es | ||||
| Код ISO 3166-2 | ES-CN | ||||
| |||||
| |||||
| |||||
Кана́рські острови́ (лат. Canis — «собака» та ісп. Las Islas Canarias — «собачі острови») — група островів вулканічного походження в Атлантичному океані, розташованих поблизу північно-західного узбережжя Африки, за 100 км від кордону між Марокко і Західною Сахарою. Покровителька — Діва Марія Канделярійська.
Адміністративно це одна із 17 іспанських автономних спільнот. Функції столиці розділені між містами Санта-Крус-де-Тенерифе і Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія, які є центрами провінцій Санта-Крус-де-Тенерифе і Лас-Пальмас.
Острови отримали свою назву від великих собак, які водилися на островах. Про це писав давньоримський учений Пліній Старший. Також про це свідчать 2 собаки, зображені на гербі та прапорі. Прапор Канарів — розміщені вертикально блакитно-жовті смуги. Жовтий, точніше канарковий, колір на прапорі символізує вільність птаха, родом із Канарських островів, відомого під назвою канарка.
Провінція Санта-Крус-де-Тенерифе складається з островів Тенерифе, Ла-Пальма, Гомера і Ієрро, провінція Лас-Пальмас — із Гран-Канарія, Лансароте і Фуертевентура.
Визначні місця островів — піраміди в Гуїмар та найвища вершина Іспанії — Тейде (3718 м), на острові Тенерифе. На острові Ла-Пальма є Обсерваторії Північної півкулі (1981). Умови для спостережень тут винятково сприятливі — не потрібне штучне світло, бо не буває туманів.
Політично на Канарських островах розташовується Автономне співтовариство Канарські острови Королівства Іспанія.
Канарські острови входять до особливого Макаронезійського регіону Атлантики разом з Мадейрою, Азорськими островами, островами Зеленого Мису і Селваженш. Їх природа сформувалась під впливом океану, вулканічних процесів і складної взаємодії кліматичних факторів.
Архіпелаг знаходиться приблизно між 27° і 29° північної широти та 13° і 18° західної довготи. З географічної точки зору острови розташовані на східній окраїні Атлантичного океану. Вони відділені від Африки глибоководною улоговиною, але водночас лежать на відносно піднятому океанічному хребті — так званому Канарському підводному плато. Найвищою точкою архіпелагу є вулкан Тейде на острові Тенерифе (3718 м). Це також найвища гора Іспанії.
Архіпелаг складається із семи великих населених островів і 6 маленьких. У центрі лежить найбільший і найнаселеніший острів — Тенерифе (Tenerife) із площею 2034 км². На заході лежать острови Гомера (La Gomera, 378 км²), Ієрро (ісп. El Hierro, 277 км²) і Ла-Пальма (ісп. La Palma, 708 км²). Острів Гран-Канарія (Gran Canaria) лежить на схід від Тенерифе. Це третій за величиною острів архіпелагу (1560 км²). Далі на схід йдуть Фуертевентура (ісп. Fuerteventura,1660 км²) і Лансароте (ісп. Lanzarote, 795 км²).
Із шести маленьких острівців тільки на Грасіоса (ісп. La Graciosa, 27 км²) живуть люди. На сході лежать острови Алегранса (10 км²), Монтанья-Клара (1 км²), Лобос (6 км²), Роке-дель-Оесте (ісп. Roque del Oeste) і Роке-дель-Есте (ісп. Roque del Este).
Архіпелаг розташований на океанічній корі Африканської літосферної плити приблизно за 100—500 км від узбережжя Північно-Західної Африки. Усі острови мають вулканічне походження. Вони сформувалися внаслідок діяльності так званої гарячої точки — області підвищеної температури в мантії Землі. Магматичні потоки, що проривалися крізь океанічну кору, створювали підводні вулкани. З часом ці вулкани піднімалися над поверхнею океану і формували острови. Вік островів різний: Фуертевентура — понад 20 млн років; Лансароте — близько 15 млн років; Тенерифе — 12 млн років; Ла-Пальма — близько 2 млн років. Тому молодші острови (особливо Ла-Пальма і Ель-Єрро) мають активні вулкани.
Вулканічні породи архіпелагу представлені переважно базальтами, туфами та іншими магматичними породами. На багатьох островах сформувалися лавові поля, шлакові конуси, кратери та великі кальдери. Найвідомішою є кальдера Лас-Каньядас на острові Тенерифе, у центрі якої піднімається вулкан Тейде — найвища вершина Іспанії (3718 м).
Одним із найбільш відомих геологічних об'єктів є кальдера Табурієнте на острові Ла-Пальма — величезна ерозійна депресія діаметром близько 10 км, стінки якої піднімаються на 2000 м. На острові Тенерифе розташований великий вулканічний комплекс Тейде—Піко-В'єхо. Другий за висотою вулкан архіпелагу — Піко-В'єхо, що вивергався ще у 1798 році. На острові Гран-Канарія знаходиться кальдера Бандама — вулканічний кратер шириною близько 1 км і глибиною до 200 м; його утворення пов'язане з виверженням приблизно 2000 років тому.
Вулканічна активність на Канарських островах триває і в сучасну геологічну епоху. Наприклад, у 2021 році відбулося потужне виверження на острові Ла-Пальма, яке сформувало нові лавові поля і змінило місцевий ландшафт. Таким чином, геологічна еволюція архіпелагу продовжується і сьогодні, що робить його важливим об'єктом для дослідження вулканічних процесів.
Рельєф Канарських островів переважно гірський і різко розчленований. Майже всі острови є вершинами великих підводних вулканічних масивів, які піднімаються з океанічного дна на висоту понад 6000 м. Над рівнем моря піднімаються лише їхні верхні частини. Вони утворені вулканічними конусами і лавовими плато. Найвищі вершини архіпелагу є Тейде (3718 м), Піко-В'єхо (3135 м), Роке-де-лос-Мучачос (2426 м), Альто-де-Гарахонай (1487 м). Гори часто мають радіальну структуру: від центрального вулкана розходяться долини та ущелини.
Центральні частини островів зазвичай займають гірські масиви з вулканічними конусами, лавовими потоками та кальдерами — великими западинами, що утворюються після обвалення вершини вулкана. Найбільш високим і складним за рельєфом є острів Тенерифе, де розташований вулкан Тейде і кальдера Лас-Каньядас. На острові Гран-Канарія рельєф має форму великого еродованого вулканічного масиву з численними ущелинами, що радіально розходяться від центральної частини.
На островах Лансароте і Фуертевентура переважають рівнинні та хвилясті поверхні, сформовані лавовими потоками. Одним із найвідоміших таких районів є вулканічний ландшафт у національному парку Тіманфайя. Ця територія утворилася після серії вивержень у XVIII столітті й складається майже повністю з лави та вулканічного попелу.
Важливими елементами рельєфу є глибокі ущелини — барранкос, які утворилися внаслідок ерозії тимчасових водотоків. Вони можуть досягати кількох сотень метрів глибини і розчленовують гірські схили. Вони особливо поширені на Тенерифе та Ла-Гомері.
Берегова лінія архіпелагу також дуже різноманітна. На багатьох островах переважають високі вулканічні скелі та стрімкі урвища. Особливо вражаючими є скелі Лос-Гігантес на Тенерифе, висота яких перевищує 500 м. Разом із тим на деяких ділянках узбережжя сформувалися піщані пляжі. Вони можуть бути як природного походження, так і створені внаслідок накопичення вулканічного або привезеного піску. Чорний колір багатьох пляжів пояснюється вулканічним походженням піску. На островах Лансароте і Фуертевентура значні площі займають піщані дюни, утворені під впливом вітрів і близькості африканської пустелі Сахара.
Клімат Канарів тропічний пасатний, помірно спекотний і сухий. Північна частина архіпелагу вологіша, південна — сухіша. На клімат островів впливають:
- Близьке розташування до Африки (пустелі Сахара), з якої на Канари дме вітер харматан, приносячи спеку й пісок. Більш посушливими є східні острови.
- Постійні вітри-пасати, що дмуть із північного сходу. Вони несуть вологу й пом'якшують вплив Африки.
- Холодна Канарська течія і Азорський антициклон зменшують кількість опадів і послаблюють спеку на узбережжі.
| Клімат Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія, столиця острова Гран Канарія | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | |
| Середній максимум, °C | 20,6 | 21,0 | 21,8 | 22,1 | 23,1 | 24,7 | 26,5 | 27,1 | 27,1 | 25,8 | 23,8 | 21,8 | |
| Середня температура, °C | 17,6 | 17,9 | 18,6 | 18,9 | 20,0 | 21,7 | 23,4 | 24,1 | 24,1 | 22,7 | 20,8 | 18,7 | |
| Середній мінімум, °C | 14,7 | 14,9 | 15,4 | 15,7 | 17,0 | 18,7 | 20,4 | 21,2 | 21,2 | 19,7 | 17,9 | 15,7 | |
| Норма опадів, мм | 18 | 24 | 14 | 7 | 2 | 0 | 0 | 0 | 10 | 13 | 18 | 27 | |
| Клімат Санта-Крус-де-Тенерифе, центр острова Тенерифе | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | |
| Середній максимум, °C | 20,6 | 20,9 | 21,7 | 22,3 | 23,7 | 25,7 | 28,3 | 28,8 | 27,9 | 26,0 | 23,9 | 21,8 | |
| Середня температура, °C | 17,9 | 18,0 | 18,7 | 19,2 | 20,6 | 22,4 | 24,6 | 25,1 | 24,6 | 23,0 | 21,0 | 19,0 | |
| Середній мінімум, °C | 15,1 | 15,1 | 15,6 | 16,2 | 17,5 | 19,0 | 20,8 | 21,4 | 21,3 | 20,0 | 18,1 | 16,2 | |
| Норма опадів, мм | 34 | 36 | 29 | 14 | 4 | 1 | 0 | 1 | 6 | 18 | 27 | 44 | |
Гідрологічна мережа Канарських островів має свої особливості, зумовлені вулканічною будовою та посушливим кліматом. Постійні річки на островах практично відсутні. Більшість водотоків мають тимчасовий характер і активізуються лише під час сильних дощів. У гірських районах поширені короткі сезонні потоки, що течуть ущелинами і часто перетворюються на бурхливі потоки, які швидко стікають до океану.
Важливу роль у водному балансі островів відіграють підземні води. Вулканічні породи мають високу проникність, тому значна частина опадів просочується вглиб і накопичується у водоносних горизонтах. Для використання цих ресурсів на островах створено систему тунелів і галерей, що дозволяють добувати воду для сільського господарства та населення.
На деяких островах побудовано водосховища, які накопичують дощову воду. Вони особливо важливі для зрошення сільськогосподарських угідь.
Прибережні води архіпелагу є частиною Атлантичного океану Їх формування значною мірою пов'язане з холодною Канарською течією, яка приносить поживні речовини і сприяє розвитку морських екосистем, які відзначаються високою біологічною продуктивністю.
Ґрунтовий покрив Канарських островів сформувався переважно на вулканічних породах. Найпоширенішими є молоді вулканічні ґрунти — андоземи, вулканічні літосолі та піщано-вулканічні ґрунти. Вони часто мають темне забарвлення, містять велику кількість мінералів і характеризуються високою родючістю. Саме тому на островах добре розвивається сільське господарство — особливо вирощування бананів, винограду і цитрусових.
У посушливих районах формуються малопотужні кам'янисті ґрунти, тоді як у вологіших гірських районах розвиваються більш глибокі ґрунтові профілі. Вулканічний попіл і лавові продукти відіграють важливу роль у ґрунтоутворенні.
Флора Канарських островів є однією з найцікавіших у Європі за рівнем ендемізму та біогеографічною своєрідністю. Архіпелаг розташований у субтропічному поясі Атлантичного океану поблизу узбережжя Північно-Західної Африки, що зумовило поєднання середземноморських, африканських та власне острівних елементів. Загалом тут налічується понад 2000 видів рослин, з яких близько 500 є ендемічними, тобто трапляються лише на цих островах.
Однією з найхарактерніших особливостей рослинності архіпелагу є лаурисильва — реліктові вологі лаврові ліси третинного періоду. Вони збереглися переважно на островах з більш вологим кліматом, зокрема на Ла-Гомера та Тенерифе. Лаурисильва складається з вічнозелених широколистяних дерев, таких як лавр, персея та окотея. Ці ліси формуються під впливом пасатних вітрів і частих туманів, які забезпечують постійне зволоження навіть у відносно посушливому кліматі.
Нижні, більш посушливі пояси островів зайняті ксерофітною рослинністю, що добре пристосована до нестачі вологи. Тут поширені чагарники та напівчагарники, багато з яких мають соковиті стебла або зменшене листя. Одним із символів Канарських островів є драконове дерево (Dracaena draco). Це реліктова рослина з товстим стовбуром і розлогою кроною, яка може жити кілька сотень років. Іншою характерною групою є молочаї (рід Euphorbia), що мають вигляд кактусів і утворюють цілі зарості на сухих схилах. Особливо відомим є вид молочай канарський (Euphorbia canariensis), який є ендеміком архіпелагу.
У середніх висотних поясах поширені ліси сосни канарської (Pinus canariensis). Ця сосна добре пристосована до пожеж і посухи: її товста кора захищає стовбур, а здатність відновлюватися після пошкоджень дозволяє виживати в суворих умовах. Соснові ліси відіграють важливу роль у збереженні ґрунтів і водного балансу островів. Вище, у гірських районах, рослинність стає більш розрідженою і представлена спеціалізованими видами, пристосованими до різких температурних коливань і сильного сонячного випромінювання. Тут трапляються різноманітні ендемічні трав'янисті рослини та невисокі чагарники.
Фауна Канарських островів сформувалася в умовах тривалої географічної ізоляції, що зумовило появу великої кількості ендемічних видів. У порівнянні з материковими територіями вона відносно бідна на великі види тварин, проте відзначається значною кількістю унікальних представників плазунів, птахів і безхребетних.
Особливо характерною групою тварин архіпелагу є плазуни. Найвідомішими серед них є гігантські ящірки роду Gallotia. Деякі види можуть досягати значних розмірів, наприклад ящірка канарська (Gallotia galloti) — до 1 м завдовжки. Окремі види є справжніми ендеміками окремих островів. Також широко поширені гекони, зокрема Tarentola delalandii, які добре пристосовані до життя на скелястих узбережжях і в посушливих районах. Вони активні переважно вночі та живляться комахами.
Світ птахів Канарських островів значно різноманітніший. Архіпелаг лежить на важливих міграційних шляхах між Європою та Африкою, тому тут можна спостерігати як осілих, так і перелітних птахів. Серед ендемічних видів особливо відомий зяблик блакитний (Fringilla teydea), який мешкає в соснових лісах острова Тенерифе. Його вважають одним із символів місцевої орнітофауни. У прибережних районах поширені морські птахи — буревісники, мартини та крячки, які гніздяться на стрімких скелях. Морські води навколо архіпелагу багаті на рибу та безхребетних, що створює сприятливі умови для існування цих видів.
Ссавці представлені переважно кажанами та інтродукованими видами, такими як кролі чи кози, які були завезені людиною. Природних наземних великих ссавців на островах майже немає, що є типовою рисою океанічних островів.
Важливою складовою фауни є безхребетні, серед яких велика кількість ендемічних комах і павукоподібних. Вони відіграють важливу роль у функціонуванні місцевих екосистем, зокрема в запиленні рослин.
Природа Канарських островів відзначається високим рівнем біорізноманіття та значною кількістю ендемічних видів. Саме тому охорона природних екосистем є важливим напрямом екологічної політики Іспанії. На архіпелазі створено широку мережу природоохоронних територій, які включають національні парки, природні й біосферні резервати, природні парки, природні пам'ятки, охоронювані ландшафти та наукові природні ділянки — загалом понад 140 природоохоронних територій, які займають приблизно 40 % площі суходолу островів. Більшість із них входить до регіональної системи природних просторів.
Найвідомішим природоохоронним об'єктом є національний парк Тейде, розташований на острові Тенерифе. Він охоплює центральну частину острова і включає вулкан Тейде та навколишні лавові поля. Парк має статус об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО і є одним із найбільш відвідуваних національних парків Європи.
Важливе значення має також національний парк Гарахонай на острові Ла-Гомера. Його створено для охорони унікальних лаврових лісів, які є реліктами давньої субтропічної рослинності. На острові Ла-Пальма розташований національний парк Кальдера-де-Табурієнте, що охоплює величезну вулканічну кальдеру з гірськими ландшафтами, сосновими лісами та численними ендемічними видами рослин і тварин.
Незважаючи на існування природоохоронних територій, екосистеми архіпелагу зазнають значного антропогенного впливу. Основними загрозами є розвиток туризму, урбанізація узбережжя, поширення інвазійних видів і зміни клімату. Інтродуковані рослини й тварини можуть витісняти місцеві ендемічні види, що становить серйозну екологічну проблему.
Для збереження біорізноманіття здійснюються різноманітні природоохоронні заходи: відновлення природних лісів, контроль інвазійних видів, створення нових природних резерватів і розвиток екологічної освіти. Важливу роль відіграє також міжнародне співробітництво в межах програм ЮНЕСКО та Європейського Союзу.
Населення островів у 2012 році становило 2 218 000 осіб.
Населення за островами[3]:
- Тенерифе — 906 854
- Гран-Канарія — 845 676
- Лансароте — 141 437, у тому числі о. Грасіоса — 681 житель
- Фуертевентура — 103 492
- Ла-Пальма — 87 324
- Гомера — 22 776
- Ієрро — 10 960
| Міста з кількістю жителів понад 10 тисяч станом на 1 січня 2005 року | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
До приходу європейців острови заселяли племена гуанчів. Їхній розвиток перебував на рівні кам'яної доби, вони займались тваринництвом та примітивним землеробством. Як одяг використовувалися шкури звірів. Уміли муміфікувати своїх вождів. Залишили після себе піраміди в Гуїмар — дивовижну пам'ятку мегалітичної архітектури.
В епоху Античності Канарські острови відвідували фінікійці, греки й карфагенці, про що згадує Пліній Старший.
У XII столітті Канарських островів досягли арабські моряки. У 1312 році генуезець Ланцеротто Малочелло прибув на острів, що був пізніше названий на його честь Лансароте, і прожив на ньому близько 20 років. Уперше острів Канарського архіпелагу з'явився на морській карті-портолані 1339 року, роботи майорканського картографа Ангеліно Дульсерта. На цій карті біля африканського узбережжя позначено «ulansula de Lançarote Mallucellus» (острів Лансароте Малучелуса), згодом скорочений до «Лансароте»[4]. Острів на портолані Дульсерта прикрашено генуезьким прапором — білим із червоним хрестом Святого Георгія[5], що згідно з картографічними традиціями того часу свідчило або про приналежність острова або про національність його відкривачів.
Французькі мореплавці побували на Канарах у 1334 році. У 1344 році Папа Климент VI дарує острови Кастилії. У 1402 році французи Жан де Бетанкур і Гадіфер де Ла Салль[en] від імені Кастильської Корони починають захоплення островів. Племена з Гран Канарії вітали європейців (король Гуарнардафра (Guarnardafra) виступив за укладання союзу), тоді ж як племена, що населяли Тенерифе, намагались чинити спротив, воюючи стрілами з кам'яними наконечниками і пращами. У 1404 році Кастильський король Енріке III оголошує Жана де Бетанкура королем Канарів. Португалія, яка також довго претендувала на Канарські острови, остаточно визнала їх іспанським володінням за Алкасоваським договором у 1479 році. Останні битви на острові Тенерифе відбулись уже наприкінці XV століття. У травні 1494 року гуанчі захистили свій острів, але в грудні 1495 іспанці повністю заволоділи архіпелагом. Протягом декількох тижнів у північній частині острова, ймовірно від чуми, померли 4000 людей. Ті, які залишились живими, вирішили, що боги відвернулись від них, і здавались цілими групами. 24 липня 1496 року здався принц Імененчія, і згодом він був убитий. 29 вересня переможець Алонсо де Луго оголосив про повне підпорядкування Канарських островів.
Під час своєї першої подорожі в пошуках шляху до Індії на острові Гомера робить зупинку Христофор Колумб. Після відкриття Америки Канарські острови стають найважливішим пунктом на шляху з Європи в Новий світ. Завдяки такому географічному положенню острови стають ціллю й інших держав, і просто піратів. У 1586—1596 роках марокканські війська захоплювали острів Лансароте. У 1595 році Френсіс Дрейк атакував Лас-Пальмас. У 1599 році голландський флот зруйнував Лас-Пальмас. У 1657 році британський флот під командуванням адмірала Роберта Блейка розгромив іспанський флот у битві поблизу Тенерифе. У 1797 уже адмірал Нельсон зробив спробу захопити Санта-Крус-де-Тенерифе. Але він зазнав поразки і в бою втратив руку. Гармата «El Tigre», котра, як стверджують, відстрілила його праву руку, виставлена в місцевому музеї. Наступного дня після битви Нельсон написав противнику джентльменського листа з подякою за «гостинний» прийом. Листа явно написано лівою рукою. Надіславши листа, бочечку англійського пива і сир, Нельсон подякував іспанцям за гуманне ставлення до полонених. Канарські острови залишились під орудою Іспанії.
У 1821 острови стають провінцією Іспанії зі столицею у Санта-Крус-де-Тенерифе. Це викликає незадоволення з боку мешканців Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія, і згодом у 1840-ві роки острови поділяють на дві провінції: Санта-Крус-де-Тенерифе і Лас-Пальмас.
У 1982 році Канарські острови стають автономною областю Іспанії і в 1986 році вступають до Європейського Союзу на особливих умовах. Незважаючи на віддаленість архіпелагу, жителі Канарських островів є повноцінними підданими іспанської корони.
- Канарські острови входять до Канарської діоцезії і Сан-Кристобаль-де-ла-Лагунська діоцезії Католицької церкви.
- Мова свисту сільбо гомеро
- ↑ Official Population Figures of Spain. Population on the 1 January 2009 (PDF). Instituto Nacional de Estadística de España. Архів оригіналу (PDF) за 11 червня 2009. Процитовано 17 листопада 2017.
- ↑ https://data.iana.org/time-zones/tzdb-2021e/europe
- ↑ Población por Islas y sexo
- ↑ Oldham, R.D. (May 1925). «The Portolan Maps of the Rhône Delta: A Contribution to the History of the Sea Charts of the Middle Ages». The Geographical Journal. Blackwell Publishing. 65 (5): 403—424.
- ↑ National Library, Maps and plans Ge., B.696 Res. Paris
- Атлас вчителя : Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. — ISBN 978-966-475-506-8
- Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко; зав. ред. В. В. Радченко; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 966-631-546-7
- Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. П. Б. Виппер. — Т. 1. Тропические и субтропические зоны. — М. : Прогресс, 1968. — 551 с. (рос.)
- Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с. (рос.)
- Гожик П. Ф. Регіональна геологія з основами палеогеографії. — К. : Логос, 2003. — 288 с.
- Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с.
- Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8
- Заставецький Ю. С. Регіональна фізична географія світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2000. — 480 с.
- Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Природа мира. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — ISBN 5-244-00449-2
- Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006. — 504 с. — ISBN 966-613-502-7
- Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003 — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X (рос.)
- Лобова Е. В., Хабаров А. В. Природа мира. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 303 с. (рос.)
- Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів : Підручник. У 2-х част. Ч. 2. — Львів : Вид-во ЛНУ, 2010. — 286 с.
- Пузанов І. І. Зоогеографія : Підручник. — Київ—Львів : Рад. школа, 1949. — 504 с.
- Решетило О. Зоогеографія: Навч. посібник. — Львів. : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. — 232. с. — ISBN 978-966-613-977-4
- Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. — ISBN 978-966-580-325-7
- Энциклопедия стран мира : Справочник / Гл. ред. Н. А. Симония. — М. : Экономика, 2004. — 1238 с. — ISBN 5-282-02318-0 (рос.)
- Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021
- Рябікова І. В. Захоплення і колоніальне поневолення Канарських островів за даними західноєвропейських середньовічних хронік XV—XVI століть [Архівовано 12 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Країни і народи Африки (країни і народи Сходу. Вип. IX). М., 1969. (рос.)
- Огар В. В. Регіональна геологія: Навч. посібник. К., 2017
- Офіційний вебсайт туризму Канарських островів [Архівовано 6 травня 2015 у Wayback Machine.] (ісп.)
- Уряд Канарських островів [Архівовано 25 березня 2010 у Wayback Machine.] (ісп.)
- Area of Scientific Importance
- Biodiversid ad Canarias
- Canary Islands Biodiversity Data Bank
- Government of the Canary Islands. Biodiversity portal
- Caldera de Taburiente National Park
- Canary Islands | Geography, Facts, & History | Britannica
- Canary Islands Network for Protected Natural Areas
- UNESCO World Heritage Centre — Teide National Park
- Flora y Fauna - The Official Gran Canaria Tourist Website
- Evitar la masificación del turismo en los parques nacionales de españa: diagnóstico y directrices
- National Geographic: Canary Islands nature overview
- Garajonay National Park - UNESCO World Heritage Centre
- Lanzarote, the third Canary Island with the most spaces protected by the Natura 2000 Network
- Wildlife of Timanfaya National Park: life among lava and silence
Спорт На Канарських островах був винайдений вид спорту під назвою Сальто дель пастор, більш відомий як Стрибок пастуха
| Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
|---|---|
| Географія та географічні карти | |
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | Большая российская энциклопедия · Велика норвезька енциклопедія · BabelNet · Britannica (11-th) · Brockhaus Enzyklopädie · Catholic Encyclopedia · De Agostini · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Internetowa encyklopedia PWN · Treccanis Enciclopedia Italiana |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | BLBNB: 000152133 · BNCHL: 000022945 · BNE: XX450541 · BNF: 12263408m · CANTIC: 981058514743806706 · CCAB: 000060009 · FAST: 1222944 · Freebase: /m/01qtt · GND: 4073188-1 · ISNI: 0000000122433059 · J9U: 987007552793905171, 987007259191505171 · LCCN: n82164461 · LIBRIS: jgvxwll257p3cpx · LNB: 000053686 · N6I: vtls001153574 · NDL: 00628362 · NKC: ge134260 · NLG: 308475 · NLI: 000996384 · NLW: canary-islands-2, canary-islands · SKMASNL: vtls005315105 · SUDOC: 027250695 · VIAF: 148386330 |
