Кандалакська затока
| Кандалакська затока | |
 | |
| Вливаються | Nivad, Umbad, Keretd, Pongomad, Kuzrekad, Luvengad, Olenitsad, Poryad, Kumzhad, Virmad, Ryazankad, Salnitsad, Kapshad, Khlebnayad, Neblod і Letnyayad |
|---|---|
| Країни басейну | Росія |
| Держава |
 Росія[1] |
| Статус спадщини | рамсарська місцевістьd |
| Вертикальна глибина | 330 м |
 | |
 Кандалакська затока у Вікісховищі | |
Координати: 66°55′ пн. ш. 32°45′ сх. д. / 66.917° пн. ш. 32.750° сх. д.
Кандала́кська зато́ка (рос. Кандалакшский залив) — одна з чотирьох найбільших заток Білого моря (разом з Онезькою губою, Двінською губою і Мезенською губою).
Географічно затока омиває південне узбережжя Кольського півострова.
Адміністративно Кандалакська затока лежить у межах Мурманської області та Республки Карелія на північному заході Російської Федерації.
У затоці лежать сотні дрібних островів шхерного типу.
Глибина біля західного краю затоки сягає 300 м, внутрішня акваторія мілководна.
На Кандалакській затоці знаходяться місця масового гніздування гаги звичайної біломорської популяції, інших водоплавних і прибережних, зупинки перелітних птахів. В акваторії затоки утворено Кандалакський заповідник[en][2].
На північно-західному краю затоки розташоване місто Кандалакша.
З моменту початку дегляціації швидкість післяльодовикового відскоку в затоці Кандалакша змінювалася. З часу підняття Білого моря до рівня Світового океану вздовж південного узбережжя затоки склало 90 м. 9500–5000 років тому швидкість підйому становила 9–13 мм/рік. до Атлантичного періоду швидкість підйому знизилася до 5–5,5 мм/рік, але потім ненадовго пришвидшилась перед тим, як досягти, нинішньої швидкості підйому 4 мм/рік. [3]
Галерея[ред. | ред. код]
Кандалакська затока у сутінках
Рибалки на березі затоки
Морська зірка у воді Кандалакської затоки
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ GEOnet Names Server — 2018.
- ↑ Kandalaksha Zapovednik. State Nature Reserves of Russia (ru). Ministry of Natural Resources and Ecology of the Russian Federation. Процитовано 29 May 2016.
- ↑ Romanenko, F.A.; Shilova, O.S. (2011). The Postglacial Uplift of the Karelian Coast of the White Sea according to Radiocarbon and Diatom Analyses of Lacustrine-Boggy Deposits of Kindo Peninsula. Doklady Earth Sciences 442 (2): 544–548. doi:10.1134/S1028334X12020079.
|
