Каневський Кім Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каневський Кім Борисович
Каневський Кім Борисович.jpg
Народився 5 грудня 1946(1946-12-05) (75 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність єврей
Місце проживання Одеса
Діяльність Журналіст
Відомий завдяки журналістиці
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Суспільний стан громадський діяч
Посада Головний редактор Літературно-наукового вістника
Військове звання гвардії сержант
Нагороди
Заслужений журналіст України

Каневський Кім Борисович (5 грудня 1946, Одеса) — заслужений журналіст України[1], поет, художник, драматург, автор-виконавець пісень[2][3], телеведучий, педагог, громадський діяч[4]. Автор книг: «Вірші на пам'ять», «Відкритий збірник творів», «І Молдованка, і Пересип». Автор проекту «ГОПАК», тележурналу «У ракурсі часу» та телепередачі про роботу правоохоронних органів «Справа була в Одесі». В 2019 році відродив Літературно-науковий вістник ім. Грушевського, де є головним редактором[5](№ОД 1997—867Р).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 5 грудня 1946 року в Одесі[6], в родині офіцера-фронтовика. Батько був звільнений з армії в березні 1946 року, після лікування від наслідків важкого поранення під містом Кюстрин. Батько в подальшому працював головою правління промислової артілі — членом президії Одеського обласного управління місцевої промисловості, директором фабрики «Трудпобут», комбінату. Був депутатом Іллічівської районної та Одеської міської ради. Помер в 1972 році. Мати, домогосподарка, померла в 1971 році. Поховані в Одесі.

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив вісім класів Одеської середньої школи № 118[6], Одеську державну художню школу при училищі ім. Грекова. В 1961 році, в п'ятнадцять років пішов на фабрику — учнем, потім майстром. Здобув повну загальну середню освіту у школі робітничої молоді № 5 в 1965 році. Закінчив заочно філологічний факультет Одеського Національного університету ім. Мечнікова, одночасно самостійно пройшов повний курс історичного факультету[6]. Спеціалізувався на вивченні філології (літературознавства), філософії, журналістики, критики, мистецтвознавства, історії, соціальної психології, політології, економіки. За дипломом— філолог-літературознавець.

Початок кар'єри[ред. | ред. код]

З 1963 року позаштатний художник і кореспондент обласної молодіжної газети «Комсомольська іскра»[7] під керуванням головного редактора, славетного Ерванда Григорьянца[8] (в той час — орган ЦК ЛКСМУ по Чорноморському економічному району. Найстаріша в СРСР молодіжна газета, виходила з 1922 року, на відміну від «Комсомольської правди», що виходила з 1925 року).

В 1964 році отримав редакційне посвідчення та працював в складі Одеського студбудзагону на студентській десятій ювілейній цілині в Казахстані (Кустанайська область, Камишинський р-н, сел. Кунд-узди, тобто «Срібна вуздечка»). У зв'язку з чим був запрошений на телестудію Одеського державного обласного телерадіокомітету в якості одного з героїв передачі про одеський цілинний загін. З того часу пов'язаний с телебаченням.

Професійна діяльність[ред. | ред. код]

Влітку 1965 року бюро Одеського міського комітету комсомолу був призначений комісаром «Служби сонця» — прес-центру комсомольського табору «Зоряна Республіка»[9] в Новій Дофіновці. Буз призначений комісаром прес-центру відділу учнівської молоді міськома ЛКСМУ[10]. Редагував газету «Служба сонця», яка виходила в 100 повних одеських школах.

З 1964 року до 1976 року, був відповідальним секретарем міської літературної студії у Палаці студентів (очолював яку відомий поет і журналіст Михайлик Юрій Миколайович)[11].

З жовтня 1965 до листопада 1968 року служив в армії (ракетні війська стратегічного призначення; курсант, командир відділення, заступник командира взводу, начальник клубу дивізіону, гвардії сержант).

Після звільнення в запас працював художником у виробничому комбінаті «Укрторгреклама» і секретарем його комсомольської організації.

Друкувався в місцевих і республіканських ЗМІ, у всесоюзному журналі «Юність», республіканському — «Ранок», співпрацював з телебаченням.

З 1971-го по 1977-й рік — художник і керівник клубу Майстрів на стадіоні обласної ради ФСТ «Динамо».

Був запрошений в штат редакції газети «Комсомольська іскра» — фельетонистом, керівником відділу сатири і гумору «Козлотур»[12][11].

З 1977 року Каневський — один з засновників обласного прес-клубу, голова його молодіжної секції та секції карикатуристів.

З травня 1980 року — Член Національної Спілки журналістів України (тоді — Спілка журналістів СРСР). Член секції критики спілки з 1981-го року. У молодіжній газеті керував Школою Молодого Журналіста, що об'єднувала молодих позаштатних авторів.

Потім займав посаду керівника творчої групи редакції «Публіцист» філії НТКУ "Одеська регіональна дирекція[13][14].

Часто виступає на поетичних і пісенних заходах, є членом і головою журі ряду поетичних і пісенних конкурсів і по сьогодні. Кім Каневський часто запрошувався ведучим головних майданчиків одеських «Гуморин» і Днів народження міста.

Продовжує викладацьку діяльність в Науково-творчій студії Одеського регіонального відділення УАН[15].

Займає посаду головного редактора в Літературно-науковий вістник Грушевського.[16]

Бере участь у наукових заходах та пресс-конференціях.[17][18]

Постійний участник, організатор і чен журі фестивалю авторської пісні Одеський міжнародний фестиваль «Вільна Гавань»[19][20], який щорічно проходить в Одесі.

Робота на ДержТБ[ред. | ред. код]

Переведений з редакції «Космомольської іскри»[21] в штат Одеського державного обласного телерадіокомітету[21] (пізніше перейменована в Одеська державна облтелерадіокомпанія) навесні 1986 року.

Був членом колегії та художньої ради ТВ ООДТРК; редактором, старшим редактором;

очолював головну редакцію молодіжних програм, циклу «Культура»;

вів інформаційно-аналітичну програму «Чорномор'я».

Отримав призначення головного редактора телемовлення ООДТРК, пізніше головного редактором 38-го каналу держТБ.

Кім Каневський — автор-ведучий і керівник програм «СТОП» — «Сатирична телевізійна Одеська програма», «У неділю вранці» (на УТ), одеських випусків циклу «Молодіжна студія „ГАРТ“(на УТ), „Одеса-Центр“, „Одеса-центр: всі канали“, „Канал-02“, „Закон є закон“, „Кава з вершками суспільства…“, „Наш куточок…“.

Створив художньо-публіцистичний телесеріал „Справа“ була в Одесі…»[22] — про історію одеської поліції, міліції, адвокатури, прокуратури, інших правоохоронних сфер різних років[23]. Знято 29 серій.

За дорученням колегії ООДТРК Каневський заснував на державному ТБ навчально-творче об'єднання «Мала Студія».

Був запрошений на посаду старшого викладача — керівника курсу кафедри мистецтвознавства Одеського національного університету як доцент кафедри. Потім продовжував педагогічну роботу доцентом в Міжнародному Гуманітарному університеті (Одеса)[24][25].

Створив клуб авторської пісні «Епіграф» в Одеському Об'єднанні Молодіжних Клубів[10].

Автор художньо-публіцистичного тележурналу «У ракурсі часу» (730 випусків), автор передачі «Феміда», співавтор циклу — «Середа, 13.00».

Заснував напівмальований проект «ГОПАК» («Гумористичний Одеський Професійно-аматорського Клуб»)[26], який об'єднав творчу та наукову еліту Одеси, титулованих артистів, художників та інших знаменитих одеситів. Як художник, брав активну участь в оформленні всіх своїх авторських програм.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

У 1987 році Каневський був обраний головою асоціації «Право», що об'єднала провідних працівників Головному управлінні МВС, держбезпеки, суду, прокуратури, адвокатури, митниці, держкордонохорони і журналістів, які виступають з правових питань. Ініціатор і ведучий «Марафон совісті». Брав участь у створенні Ради вдів — для підтримки сімей, які втратили годувальників при виконанні ними обов'язків охорони права. Наказом міністра МВС України призначений членом колегії і кадрової комісії. На альтернативній основі з 2007 року обирався співголовою Громадської ради при ГУ МВС України в Одеській області[27]. В січні 2012 року обраний головою цієї ж ради, яка об'єднувала представників 35 громадських організацій і рухів. У липні 2013 року запрошений членом експертно-консультативної ради ГУ МВС України в Одеській області[28]. З 2013 року почесний член Одеської обласної Ради Миру.

Авторські роботи[ред. | ред. код]

За п'єсою Каневського «І Молдаванка, і Пересип…» головний режисер Одеського театру юного глядача в 1978 році М.Тараненко[29][30] спільно з режисером А.Булигою[31] здійснив постановку «У вогні і тривозі»[32].

Пісні на його вірші (музика композиторів О.Красотова, І.Голубова, Я.Фрейдліна, Т.Малюкової і його авторські мелодіі) виконуються в кіно і на естраді.

  • «Відкрите зібрання творів»

«Вірші на пам'ять»:

  • Четверта катування романсом — любовна лірика
  • Етюди аквареллю — міська лірика
  • Посвята наставнику — філософська лірика
  • Ноктюрн — міська лірика
  • Третя катування романсом — любовна лірика
  • Кароліно-Бугаз — пейзажна лірика
  • Міська лірика
  • Пам'ять — цикли віршів — громадянська лірика
  • Була війна — громадянська лірика
  • Етюди в пленері — міська лірика
  • Друга катування романсом — любовна лірика
  • Стара фотографія — поеми — міська лірика — любовна лірика
  • Московський диптих — міська лірика — любовна лірика
  • Чотирнадцять сонетів грудня. Вінок — сонети, канцони, рондо — міська лірика
  • Перша катування романсом — любовна лірика
  • З глибини — міська лірика
  • Початок поезії — пейзажна лірика
  • Після всього — філософська лірика

Державні нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президента України № 500 від 24-го серпня 2012 року Кіму Борисовичу Каневському присвоєно почесне звання «Заслужений журналіст України»[1][33].

В книзі Анни Бузіян і Наталії Карай «Йдемо на телек»[32] описується внесок Каневського в розвиток одеського телебачення, відображене творче життя та спогади про здобуті результати на державному телебаченні[34].

Геннадій Труханов вручив муніципальну нагороду «Культурна столиця»[35].

Рішенням Одеської міськради увійшов до почесного списку «Твої імена, Одеса»[36] за авторство ідей, сценаріїв і керівництво творчою групою, яка створила художньо-публіцистичний телесеріал «Справа» була в Одесі…"[22].

Нагороди міста Одеса, державної обласної адміністрації, Обласної та міської рад, Держтелерадіокомітету України[37], Кабінету Міністрів України, МВС, Ради Миру, відомчі нагороди.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №500/2012. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 11 березня 2020. 
  2. В селе под Одессой пройдет масштабный музыкальный фестиваль | Метроном. Новости Одессы. Метроном.news (англ.). Процитовано 12 березня 2020. 
  3. Барды превратят Одессу в «Вольную гавань». Все новости Одессы | Одессит•ua (рос.). Процитовано 12 березня 2020. 
  4. Киму Каневскому – 60. Одесская газета «Порто-Франко» № 845 15.12.2006. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 11 березня 2020. 
  5. Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. dzmi.minjust.gov.ua. Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 12 березня 2020. 
  6. а б в Ким Каневский / Проза.ру. www.proza.ru. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 11 березня 2020. 
  7. "Комсомольская искра" - счастливый случай в моей судьбе". Одесская газета «Порто-Франко» № 1119 15.06.2012. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 11 березня 2020. 
  8. Сколько стоит длинный рубль?. Кино-Театр.РУ. Процитовано 15 березня 2020. 
  9. Жила-была республика.... Одесская газета «Порто-Франко» № 935 17.10.2008. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 11 березня 2020. 
  10. а б Старий нічний клуб міста "Вечірня Одеса" хочуть виселити. news.pn (укр.). Процитовано 11 березня 2020. 
  11. а б От «Комсомольского племени» до «Порто-франко». Odessa1.com - Первый одесский портал. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 12 березня 2020. 
  12. Семен Лившин : Наш "Козлотур" помогал сделать жизнь людей забавнее. Одесская газета «Порто-Франко» № 1153 22.02.2013. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 11 березня 2020. 
  13. АНАСТАСИЯ РОБУЛЕЦ: "БЕЗ ЛЮБВИ В ЖУРНАЛИСТИКЕ ДЕЛАТЬ НЕЧЕГО". Газеты Одессы. Процитовано 12 березня 2020. 
  14. ІПС ЛІГА:ЗАКОН - система пошуку, аналізу та моніторингу нормативно-правової бази.. ips.ligazakon.net. Архів оригіналу за 19 листопада 2021. Процитовано 12 березня 2020. 
  15. В Одессе открыта учебно-творческая студия журналистики, где планируют готовить элиту. ОБЩЕСТВЕННЫЙ ПРИБОЙ (ru-RU). 13 листопада 2019. Архів оригіналу за 6 березня 2021. Процитовано 12 березня 2020. 
  16. Літературно-науковий вісник. ЛІТЕРАТУРНИЙ ВІСНИК ГРУШЕВСЬКОГО (укр.). Архів оригіналу за 19 листопада 2020. Процитовано 12 березня 2020. 
  17. К сведению: о пресс-конференции в пресс-центре агентства "Интерфакс-Украинапо по поводу презентации научной монографии "Философия юга Италии". Интерфакс-Украина (рос.). Процитовано 12 березня 2020. 
  18. Презентации научно-практического пособия для криминологов, философов, социологов, представителей правоохранительных органов на тему "Философия юга Италии" о криминальной преступности. Интерфакс-Украина (рос.). Процитовано 12 березня 2020. 
  19. Международный фестиваль авторской песни «Вольная гавань» | Медиагруппа ГЛАС (ru-RU). Архів оригіналу за 19 січня 2020. Процитовано 12 березня 2020. 
  20. Богатырева, Публикация Владимира (пятница, 19 июля 2019 г.). КУЛЬТУРНО-ПРОСВЕТИТЕЛЬСКИЙ ЖУРНАЛ "Интеллект - развитию Одессы": Одесский международный фестиваль "Вольная Гавань 2019". КУЛЬТУРНО-ПРОСВЕТИТЕЛЬСКИЙ ЖУРНАЛ "Интеллект - развитию Одессы". Процитовано 12 березня 2020. 
  21. а б Мы родом из "Искры".... Одесская газета «Порто-Франко» № 1133 28.09.2012. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 11 березня 2020. 
  22. а б "PORTO-FRANCO" newspaper - Odessa. porto-fr.odessa.ua. Процитовано 11 березня 2020. 
  23. "Заслуженный" Каневский. Одесская газета «Порто-Франко» № 1129 31.08.2012. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 12 березня 2020. 
  24. Сайт Міжнародного гуманітарного університету. www.mgu.edu.ua. Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 11 березня 2020. 
  25. Кафедра кіно і телебачення. www.mgu.edu.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2020. Процитовано 11 березня 2020. 
  26. Переможцi i лауреати XVI загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» — представники Одеси i Одеської областi. vo.od.ua. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 11 березня 2020. 
  27. Бронзовый Гоцман вернул Одессу в послевоенные годы. www.segodnya.ua (рос.). Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 12 березня 2020. 
  28. Розмова про нагальне - Общественное Движение "Вера, Надежда, Любовь". vnl.com.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 12 березня 2020. 
  29. Одеський театр юного глядача - Wikiwand. www.wikiwand.com. Процитовано 15 березня 2020. 
  30. Руководитель Одесского ТЮЗа Оксана Бурлай-Питерова: «Я – фанат театра» : Одесса : Новости : Викна-Одесса. Викна-Одесса: Художественная интернет-галерея. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 15 березня 2020. 
  31. Украинскую короткометражку покажут в Каннах | FaceNews.ua: новости Украины. www.facenews.ua (рос.). Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 15 березня 2020. 
  32. а б Третья студия. www.idem-na-telek.info. Процитовано 12 березня 2020. [недоступне посилання]
  33. "Заслуженный" Каневский. Одесская газета «Порто-Франко» № 1129 31.08.2012. porto-fr.odessa.ua. Процитовано 12 березня 2020. 
  34. «Идем на телек»: книга об истории одесского телевидения. vo.od.ua. Архів оригіналу за 18 листопада 2019. Процитовано 11 березня 2020. 
  35. OMR.GOV.UA - Офіційний сайт міста Одеса. old.omr.gov.ua. Процитовано 11 березня 2020. 
  36. OMR.GOV.UA - Офіційний сайт міста Одеса / Новини / Геннадій Труханов вручив представникам творчої Одеси муніципальну нагороду «Культурна столиця». old.omr.gov.ua. Процитовано 11 березня 2020. 
  37. Державний комітет телебачення і радіомовлення України. comin.kmu.gov.ua. Процитовано 11 березня 2020.