Канонізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ікона святого Давида (до канонізації Князь Чернігівський Давид Святославич).

Каноніза́ція (від лат. Canonizatio— латинізована транскрипція грецького дієслова κανονίζω — «ухвалювати, на основі правила узаконювати») — офіційне визнання і проголошення вищою церковною владою людини святою з внесенням її до списку святих із призначенням певного дня для святкування її пам'яті, найчастіше дня її смерті чи мученицької кончини. У Грецькій Церкві цьому терміну немає адекватного слова, тому в подібній випадках там використовується словосполучення «приєднання до лику святих». 

Історія[ред. | ред. код]

В древній церкві канонізації, як такої не було, бо вона не була потрібна. Церковна громада або окрема людина отримувала благословення єпископа на зберігання мощей, святого і на щорічне святкування його пам'яті. Тому виходячи з більш широкого розуміння, в давнину будь-який християнин, що не ухилявся в єресь або розкол, не здійснив смертний гріх, за який він був відлучений від Церкви, вважався після смерті святим. Громада, до якої він входив, з дозволу єпископа записувала його ім'я на табличках покритих воском — диптихах, мартирологах. Завдяки ним згадувалися живі та померлі християни. Якщо ім'я померлого потрапляло в ці таблички, то він автоматично вважався святим.

Складення списків актів мучеників, дуже важливих для життя церкви в ІV — VI ст., скоріш за все, не було безпосередньо зв'язане з питанням про визнання або не визнання їх святості. На початку IV століття імператор Костянтин Великий оголосив християнство спочатку дозволеною, а пізніше пріоритетною релігією. Для християн скінчилася епоха гонінь і в Церкву хлинув потік нових людей. Громади дуже розрослися. Християни вже не знали так добре один одного, а шанувати святих стали ще більше. Єресі також розповсюдились і щоб не було вшанувань «праведних єретиків» церковна влада стала слідкувати як за встановленням дня шанування святого, так і за забороною хибних вшановувань.

Це призвело до того, що Церкві довелося виробляти юридичну процедуру оголошення померлого праведника святим. Цей процес і отримав назву канонізації.

Православна церква[ред. | ред. код]

У 1918 р були сформульовані такі основні критерії для канонізації: свідчення про благочестиве життя (остання вимога не обов'язкова для мучеників, оскільки головна підстава для їх канонізації — документально підтверджений факт мучеництва за віру, а їхнє життя до подвигу зазвичай не було предметом вивчення, особливо в давнину), народне шанування, бездоганне сповідання православної віри, чудотворіння. При деяких випадках бралось до уваги повне чи часткове нетління мощей[1].

З точки зору Церкви канонізація не робить людину святою, а її подвиг. Канонізація — лише визнання заслуг подвижника, свідоцтво абсолютної впевненості в його спасіння, адже прославляючи праведника, Церква перестає молитися про нього і починає молитися йому. Значить, вона повинна бути впевнена, що ця людина вже з'єднана з Богом і не потребує молитов вірян за її спасіння.

Чудотворіння, хоч і називані єпископом Панкратієм (Жердевим) головою Синодальної комісії по канонізації святих основним «об'єктивним критерієм», але на практиці вони інколи не брались до уваги. Так, без явних і численних фактів чудотворінь були прославлені багато благовірних князів, серед яких св. рівноапостольний Володимир Великий, св. Володимир Василькович, св. Ярослав Мудрий, св. Петро Калнишевський та інші. У РПЦ, наприклад, без чудотворінь канонізували Федіра Ушакова[2].

У практиці православних Церков органом, повноважним прославляти чи інша особа у лику святих, є звичайно вищий законодавчий орган цієї помісної Церкви, тобто Помісний Собор або Синод.

Католицька церква[ред. | ред. код]

Див. також: Беатифікація

За правилами католицької церкви, процес зарахування до лику святих, зазвичай, починається не раніше, ніж через п'ять років після смерті людини. Поряд з канонізацією розрізняють також беатифікацію — зарахування до лику блаженних. Розмежування між беатифікацією і канонізацією було введено в 1642 році папою римським Урбаном VIII.

У 1983 році папа Іван Павло II видав апостольську конституцію «Divinus perfectionis magister», у якій описано процедура беатифікації та канонізації. Кандидат на канонізацію проходить наступну процедуру: спершу його оголошують Слугою Божим (Servus Dei) на місцевому рівні; якщо зібрано достатньо даних про його життя, передусім про героїчність чеснот, місцевий єпископ просить Рим оголосити кандидата превелебним (Venerabilis); після закінченні беатифікації кандидата офіційно проголошують блаженним (Beatus); і, зрештою, після закінчення канонізації блаженного проголошують святим (Sanctus) та вносять до загальноцерковного календаря.[3]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Цыпин В., прот.  Каноническое право. — М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2009. — 864 с.
  2. Дамаскин, (Орловский), єп. Критерии и порядок канонизации святых в Русской Православной Церкви [Електронний ресурс] / єпископ Дамаскин (Орловский), // Русская народная линия. — 2015. — Режим доступу до ресурсу: [1]
  3. Шлях до канонізації. Verbum (uk). 2019-10-09. Процитовано 2020-10-09. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • С. І. Білокінь. Канонізація // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 82. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • С. І. Білокінь. Канонізація // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Жития святых и подвижников благочестия, собранные в порядке годового круга: ЖСв; 
  • Муравьев А. Н. Жития святых Российской Церкви, также иверских, и славянских, и местночтимых подвижников благочестия. СПб., 1855—1868. Т. 1–18; 
  • Филарет, архиеп. РСв; [Никодим (Кононов), еп.]Жизнеописания отечественных подвижников благочестия XVIII и XIX вв. М., 1906—1910. Сентябрь—август; М., 1912. Кн. доп.: Сентябрь—август.
  • Словарь исторический о святых, прославленных в Российской Церкви, и о некоторых подвижниках благочестия, местночтимых. М., 1836, 18622, 1990р;
  • Толстой М. В. Книга, глаголемая Описание о российских святых, где и в котором граде или области или мон-ре или пустыни поживе и чудеса сотвори всякого чина святых. М., 1887, 1995р; Сергий (Спасский), архиеп. Полный Месяцеслов Востока. М., 1876. Владимир, 19012;
  • Барсуков Н. П. Источники русской агиографии. СПб., 1882. Lpz., 1970р; Леонид (Кавелин), архим. Святая Русь или сведения о всех святых и подвижниках благочестия на Руси (до XVIII в.), обще- и местночтимых, изложенных в таблицах, с картою России и планом Киевских пещер: Справ. кн. по рус. агиографии. СПб., 1891; 
  • Димитрий (Самбикин), архиеп. Месяцеслов святых, всею Русскою Церковию или местночтимых, и указатель празднеств в честь икон Божией Матери и святых угодников Божиих в нашем отечестве. Каменец-Подольск, 1892—1895. Вып. 1–4: Сентябрь—декабрь; Тверь, 1897–19022. Вып. 5–12: Январь—август; 
  • Польский; Владышевская И. В., Сорокина В. Л. Русские святые, подвижники благочестия и агиографы: Словник-указ. М., 1992;
  • Подвижники благочестия XX столетия. М., 1994. Т. 1; Их страданиями очистится Русь. М., 1996; За Христа пострадавшие. Кн. 1; Любовью побеждая страх: Жизнеописания новомучеников Российских. Фрязино, 1998;
  • Патерик новоканонизированных святых // Альфа и Омега. 1998. № 1 (15). С. 201—246; № 2 (16). С. 195—223; № 4 (18). С. 189—205; 1999. № 1 (19). С. 182—192; № 2 (20). С. 219—226;
  • Комисия Священного Синода РПЦ по канонизации святых. М., 1999.
  • Ключевский В. О.Древнерусские жития святых как исторический источник. М., 1871, 1988р; 
  • Яхонтов И. Жития святых севернорусских подвижников Поморского края как исторический источник. Каз., 1881; 
  • Васильев В. Очерки по истории канонизации русских святых. М., 1893 р.; 
  • Голубинский Е. Е. История канонизации святых в Русской Церкви. М., 19032 , 1998 р.; 
  • Кадлубовский А.Очерки по истории древнерусской литературы житий святых. Варшава, 1902; 
  • Ковалевский И., свящ. Юродство о Христе и Христа ради юродивые Восточной и Русской Церкви: Ист. очерк и жития сих подвижников благочестия. М., 1902; 
  • Никодим (Кононов), архим. К вопросу о канонизации святых в Русской Церкви. М., 1903; 
  • Серебрянский Н. Древнерусские княжеские жития. М., 1915.
  • Макарова-Мирская А. Апостолы Алтая: Сб. рассказов из жизни алтайских миссионеров. Х., 1914. М., 1997 р. 
  • Никодим (Кононов), архим. Архангельский патерик: Ист. очерки о жизни и подвигах рус. святых и некот. приснопамятных мужей, подвизавшихся в пределах Архангельской епархии. СПб., 1901; он же. Древнейшие архангельские святые и исторические сведения о церковном их почитании. СПб., 1901. 
  • Азария, мон. Афонский патерик, или Жизнеописания святых, во Святой Афонской горе просиявших. СПб., 1860. М., 1897, 1994 р. 
  • Валаамский монастырь и его подвижники. СПб., 1864, 19033; Янсон М. Валаамские старцы. М., 1994; Иувиан (Красноперов), мон. Валаамский летописец. М., 1995; Собор Валаамских святых. СПб., 1999. 
  • Доброхотов В. Памятники древности во Владимире-Кляземском. М., 1849;
  • Иоасаф, иером. Церковно-историческое описание владимирских достопамятностей. Владимир, 1857; 
  • Иоасаф, иером. Краткие сведения о святых угодниках Божиих и местночтимых подвижниках благочестия, коих святые мощи почивают в церквах Владимирской епархии. Владимир, 1860. 
  • Евгений (Болховитинов), еп. Топографический список святых вологодских чудотворцев с означением места жительства их или нахождения их святых мощей // Вологод. ЕВ. 1864. Приб. № 1; 9; 
  • Мордвинов В. Жития святых угодников Божиих, в пределах Вологодской епархии почивающих. М., 1879; 
  • Иоанн (Верюжский), иером. Исторические сказания о жизни святых, подвизавшихся в Вологодской епархии, прославляемых всею Церковию и местночтимых. Вологда, 1880. М., [1994]р; 
  • Коноплев Н. Святые Вологодского края. М., 1895. 
  • Хойнацкий А. Ф., свящ. Очерки из истории Православной Церкви и древнего благочестия на Волыни, изложенные в жизнеописаниях святых угодников волынских и других православных святых, принимавших ближайшее участие в исторических судьбах земли волынской. Житомир, 1878;
  •  Хойнацкий А. Ф., свящ. Православие на западе России в своих ближайших представителях, или Патерик Волыно-Почаевский. М., 1888. 
  •  Иоанн (Маслов), схиархим. Глинская пустынь. М., 1992; он же. Глинский патерик. М., 1997. 
  • Иоселиани П. Жизнеописания святых, прославляемых Православною Грузинскою Церковью. Тифлис, 1850; Сабинин М., свящ.Полное жизнеописание святых Грузинской Церкви. СПб., 1871—1873. 
  • Толстой М. В. Задонские и Елецкие подвижники. Б. м., б. г. 
  • Журавский А. Жизнеописание новых мучеников казанских. Год 1918-й. М., 1996;
  • Новые преподобномученики Раифские / Изд. Казан. епархии. М., 1997. 
  • Королева В. Крест на красном обрыве. М., 1996. 
  • Киево-Печерский патерик, или Сказания о житии и подвигах святых угодников Киево-Печерской Лавры. К., 1933; изд. Археогр. комис. СПб., 1911; 
  • Самуил (Миславский), митр. Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. К., 1795, 1875;
  • Евгений (Болховитинов), митр. Описание Киево-Печерской лавры с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов лавры и обеих пещер. К., 1826, 18473;
  • Краткие сказания о жизни и подвигах святых отцев Дальних пещер Киево-Печерской лавры. К., 1906. 
  • Струков Д. Жития святых таврических (крымских) чудотворцев. М., 1878; 
  • Доненко Н., прот. Претерпевшие до конца: Священнослужители Крымской епархии 30-х годов. Симферополь, 1997. 
  • О святых угодниках Божиих, московских чудотворцах. М., 1879; Поселянин Е. Московский патерик. М., 1912;
  • Иосиф (Шапошников), иером. Московский патерик. М., 1991; 
  • Дамаскин. Кн. 2; Голубцов С., протод. Московское духовенство в преддверии и начале гонений, 1917—1922. М., 1999;
  • Дамаскин Профессура Московской Духовной Академии в сетях ГУЛАГа и ЧК. М., 1999; 
  • Дамаскин Стратилаты академические. М., 1999. 

Посилання[ред. | ред. код]