Кантика за Лейбовіцем

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кантика за Лейбовіцем
A Canticle for Leibowitz
Кантика за Лейбовіцем. НК-Богдан, 2018.jpg
Обкладинка першого українського видання
Жанр наукова фантастика, постапокаліптика
Автор Волтер М. Міллер мол.
Мова англійська
Видавництво J. B. Lippincott & Co
Опубліковано 1955-57, журнал Fantasy & Science Fiction
Окреме видання 1960
Опубліковано українською 2018, Навчальна книга - Богдан[1]
Переклад Олена Кіфенко і Богдан Стасюк
ISBN-13: 978-966-10-5607-6
Нагороди Премія «Г'юго» за найкращий роман, 1961
Наступний твір «Святий Лейбовіц і жінка на дикій кобилі» (англ. Saint Leibowitz and the Wild Horse Woman)
Обкладинка першого американського видання.

Кантика за Лейбовіцем (англ. A Canticle for Leibowitz, деколи Канта́та за Ле́йбовіцем [2]) — постапокаліптичний науково-фантастичний роман написаний американським письменником-фантастом Волтером Міллером, вперше опублікований в 1960, і є єдиним романом виданим за життя автора. Дія роману відбувається в католицькому монастирі в пустелі на північному заході США після тотальної ядерної війни. В книзі описується три періоди після війни, які загалом займають майже півтори тисячі років, і за цей час цивілізація відбудовує себе. Монахи ордену Лейбовіца в нелегкі часи поставили собі за мету зібрати і зберегти знання попереднього віку, допоки люди не стануть готові до цього.

Роман Кантика за Лейбовіцем побудований на трьох оповіданнях які Міллер опублікував в журналі Fantasy & Science Fiction[3], в 1955—1957 роках. Дані оповідання: «Кантика за Лейбовіцем» (англ. A Canticle for Leibowitz, 1955) (також видавалася під назвою «Перший куплет» (англ. The First Canticle)); «І стало світло» (англ. And the Light Is Risen, 1956) і «Останній куплет» (англ. The Last Canticle, 1957). «Кантика за Лейбовіцем» був дуже добре сприйнятий критиками і читачами і завоював Премію «Г'юго» за найкращий роман в 1961 році. Даний роман став класикою наукової фантастики з численними перевиданнями і перекладами, український переклад Олени Кіфенко і Богдана Стасюка від видавництва «Навчальна книга - Богдан» вийшов в 2018 році і був представлений на Book Forum Lviv того ж року. Продовження в вигяді роману «Святий Лейбовіц і жінка на дикій кобилі» (англ. Saint Leibowitz and the Wild Horse Woman) вийшло в 1997 році вже після смерті автора.

Автор написав твір під враженням від бомбування союзними військами монастиря в Монте-Кассіно в якому він брав безпосередню участь. Літературні критики почали порівнювати автора з роботами Івліна Во і Ґрема Ґріна; головні мотиви книги: релігія, циклічність історії і проблем взаємовідносин між державою і церквою, стали використовуватись в літературних дослідженнях.

Історія видання[ред. | ред. код]

Волтер Міллер працював в жанрі коротких науково-фантастичних історій і до 1955 року написав близько тридцяти історій в різних журналах[4]. В багатьох історіях зображено втрату наукових знань людства або "соціально-технічної регресії і її передбачуваної антитези в вигляді подальшого технологічного розвитку[5][6]. Ці мотиви разом з «пост-травматичним» синдромом, що Міллер отримав під час Другої світової і зумовили вихід в світ історій що згодом склали «Кантику за Лейбовіцем».

Протягом Другої світової війни, Міллер служив в складі команди бомбардувальника що брав участь в руйнуванні абатства старого римо-католицького монастиря в Монте-Кассіно, який був заснований в шостому столітті Святим Бенедиктом. Під враженням від операції він вирішив написати коротку історію «Гімн Лейбовіцу» про орден монахів, які виживають посеред зруйнованого світу.[7]. Ця історія, яка згодом переросте в першу главу роману під назвою «Fiat Homo» (з лат. Нехай буде людина), була видана в квітні 1955 журналом Fantasy & Science Fiction. Згодом вийшло наступна пов'язана історія «І стало світло» в серпні 1956 року, яка розвинулась в главу «Fiat Lux» (з лат. Нехай буде світло). Коли автор написав третю історію, він зрозумів що написав роман, тим не менше третя історія теж вийшла окремо під назвою «Останній куплет» в лютому 1957.

Для роману Міллер змінив назви частин, поміняв імена персонажів, добавив декілька нових, змінив характери вже присутніх і добавив церковної латини. Ці редагування вплинули на релігійні і циклічні мотиви роману, і за словами багатьох журналів покращили книгу.[6] Розбивка твору на три пов'язані частини, разом з досвідом Міллера в написанні коротких історій сприяли успіху «Кантики» серед критиків.

Роман був опублікований видавництвом «J. B. Lippincott & Co» в 1960 році, і через великий успіх в покупців вже в перший рік було випущено ще два тиражі. В 1961 році роман виграв премію «Г'юго». З часу першого випуску роман «Кантика за Лейбовіцем» перевидавався більше сорока раз на англійській мові, і входив в найкращі книги за версіями різних літературних журналів, зокрема тричі називався «найкращим науково-фантастичним романом» за версією журналу Локус.

Сюжет[ред. | ред. код]

Місце дії[ред. | ред. код]

Історія роману «Кантика за Лейбовіцем» починається в 26 столітті, після ядерної війни що мала місце в 20 столітті, і знищила майже всю людську цивілізацію. Дана війна в романі називається «Вогненним потопом» (англ. Flame Deluge). В результаті війни більшість почала агресивно відноситись до передових технологій і знань, звинувачуючи їх в розробці ядерної зброї. Протягом перших десятиліть відбувся період «Спрощення» (англ. Simplification), коли розгнівана більшість знищувала не тільки книги, а і вчених, вчителів, деколи навіть тих хто просто міг читати. В результаті людство стало майже повністю безграмотним.

Айзек Едвард Лейбовіц, був єврейським інженером-електриком, що працював на армію США. Виживши в війні він заснував монаший орден, покликанням якого було зберігання знання, ховаючи книги, переписуючи і запам'ятовуючи. Засноване ним абатство знаходилось в пустелі на південному заході Америки поблизу воєнної бази де служив Лейбовіц. Проте Лейбовіц був зраджений і страчений. Пізніше був занесений до лику блаженних Римо-католицької церкви. Але століттями після його смерті заснований ним орден зберігав і накопичував знання в вигляді обривків книг, які залишились після «Спрощення», надіючись що наступні покоління повернуть старі знання.

Історія розбита на три частини названі: «Fiat Homo», «Fiat Lux» і «Fiat Voluntas Tua». Частини розділені часовим інтервалом приблизно в шістсот років.

«Fiat Homo» (з лат. Нехай буде людина)[ред. | ред. код]

У 26 столітті сімнадцятирічний послушник Френсіс Джерард випробовує себе на віру, живучи в пустелі. Шукаючи ресурси для добудови свого прихистку, він зустрічається з Подорожнім, який виводить символи з івриту на камені, що ідеально підходить до його схову. Під каменем Брат Френсіс знаходить вхід до бомбосховища на випадок ядерної війни, з «реліктами» в вигляді списку покупок в магазині. Але в металевій коробці він знаходить електричну схему з іменем Лейбовіца на ній.[8] Це відкриття стає головною темою обговорень в ордені, з різними поглядами на нього. Подорожній якого Брат Френсіс бачив, ніколи не доходив до монастиря, і тому почалися чутки, що це був Лейбовіц власною персоною, і хоча Френсіс називав це перебільшенням, з часом багато хто почав вважати це правдою. Абат Аркос, голова монастиря, побоючись, що така знахідка зумовить затримки в процесі канонізації Лейбовіца, наказує закрити бомбосховище.

Через декілька років до монастиря прибувають монсеньори Аґуера (адвокат Бога) і Флот (адвокат диявола), які мають вирішити питання святості Лейбовіца. Згодом Лейбовіца канонізують в святого, частково завдяки знахідкам з бункера, і Брата Френсіса відправляють до Нового Риму як представника ордену на месу для канонізації. З собою він забирає схему з бункеру, а також власноручно виготовлену і оздоблену копію схеми, як подарунок для Папи. По дорозі його грабують і забирають копію, вважаючи її за оригінал.

Френсіс добирається до Нового Риму де отримує аудіенцію в Папи, де він презентує схему і інші докази для канонізації Лейбовіца. Також йому дають золота для викупу забраної в нього копії. Проте Френсіса вбивають «Діти Папи» (люди які були вражені радіацією настільки, що почали генно змінюватись). Подорожній знаходить і ховає Брата Френсіса.

«Fiat Lux» (з лат. Нехай буде світло)[ред. | ред. код]

Map as described in the caption.
Північна Америка в 3174

Дія відбувається в 3174 році, нові Темні часи закінчується і починається епоха Відродження. Орден Святого Лейбовіца продовжує збирати різну інформацію яка вижила протягом «Спрощення». Тон Тадео, відомий світський вчений, відправляється в абатство, за дорученням свого двоюрідного брата, голови міста Тексаркана.

В абатстві Брат Корноер, природжений технік, завершує виробництво «генератора електричної сутності», механічного генератора електричного струму що живить дугову лампу, спеціально до приїзду Тона. Після приїзду вчений декілька тижнів працює з інформацією зібраною в монастирі, але на прохання забрати частину документів до міста Тексаркана, отримує відмову.

Між тим Ханнеген, правитель одного з міст-держав, об'єднує більшість цивілізованих державних утворень перед загрозою з боку нападу варварів. Проте ще одною ціллю Ханнегена було взяти під контроль весь регіон. Монсиньйор Апполон, папський нунцій при дворі Ханнегена, дізнається що Ханнеген хоче атакувати імперію в Денвері і використати абатство Лейбовіца як опорний пункт своєї кампанії. Через це Ханнегена відлучають від церкви, а в самій церкві відбувається розкол.

«Fiat Voluntas Tua» (з лат. Нехай буде воля Твоя)[ред. | ред. код]

Час дії — 3781 рік, людство знову розробило ядерну зброю, почало здійснювати космічні польоти, і навіть заснувало колонії за межами сонячної системи. Дві найбільші і наймогутніші організації Азійська Коаліція і Атлантична Конфедерація, знаходяться в стані холодної війни вже протягом 50 років. Орден Святого Лейбовіца тепер накопичує все можливе знання людства. У світі поширюються чутки про те що обидві держави вивели ядерну зброю в космос, і це збільшує напруження в світі. В абатстві, абат Дом Єтрас Зерчі, рекомендує Новому Риму почати діяти за планом «Quo Peregrinatur Grex Pastor Secum» (з лат. Куди стадо, туди і пастор) у випадку надзвичайної ситуації.

Внаслідок підземного ядерного вибуху місто Іту Ван Азійської Коаліції зникає з лиця Землі, а Атлантична Конфедерація фіксує ядерний вибух на півночі Тихого океану. У світлі взаємних звинувачень Дом Зерчі починає план, який полягає в доставці і увіковічненні знань на колонії землян в космосі. Невелика група монахів на чолі з Братом Джошуа повинна вилетіти за три дні. В той час Атлантична конфедерація знищує космічні станції ворога, а вони в свою чергу завдають ядерного удару по столиці Тексаркана. Проте завдяки дипломатії сторони згоджуються припинити вогонь. В цей час абатство стає тимчасовим прихистком для біженців, де починаються конфлікти між лікарями і монахами з приводу евтаназії. В результаті табір біженців переносять за межі абатства.

Проте вогонь відновлюється і одна з ядерних бомб вибухає поблизу абатства, абат Зерчі не встигає сховатися. Його завалює каменями і рештками монахів з стін монастиря, серед них скелет Брата Френсіса. Помираючи він знаходить Місіс Ґрейлс/Рейчел — двоголову жінку мутанта. яка торгує томатами. Вона теж постраждала від вибуху і ймовірно теж помирає. Зерчі намагається охрестити її перед смертю, але вона відмовляється і натомість причащає його. Мається на увазі що вона, як і Діва Марія, звільнена від первородного гріха. Незабаром вони помирають.

Далі місце дії переходить на посадковий майданчик, де Брат Джошуа останнім сідає на корабель з словами «Sic transit mundus» (з лат. Таким чином проходить світ). В післямові описується екологічний аспект війни в вигляді розповіді про акулу яка шукала їжу, що зникла з звичних місць.

Переклади українською[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.bohdan-books.com/catalog/book/128658/
  2. Анонс книжкових новинок на 2017 рік
  3. http://www.isfdb.org/cgi-bin/pe.cgi?1079 Saint Leibowitz на ISFDB
  4. http://www.isfdb.org/cgi-bin/ea.cgi?41 Walter M. Miller, Jr. Бібліографія
  5. Seed, David (Fall 1996). «Recycling the texts of the culture: Walter M. Miller's 'A Canticle for Leibowitz». Extrapolation (Kent State University Press) 37 (3): 257–71.
  6. а б http://www.jstor.org/discover/10.2307/4238992?uid=3739232&uid=2&uid=4&sid=21104197739821 Samuelson, David N. (March 1976). «The Lost Canticles of Walter M. Miller, Jr.». Science-Fiction Studies (DePauw University) 3 (26): 3–26. JSTOR
  7. Garvey, John (1996-04-05). «A Canticle for Leibowitz: A Eulogy for Walt Miller». Commonweal (Commonweal Foundation) 123 (7): 7–8. «Я йшов на війну сповнений романтичних уявлень, а повернувся до назад хворим»
  8. Також в бункері він знаходить скелет, який найймовініше належав дружині Лейбовіца Емілі, яку вибух застав при вході в бункер