Канюк Свейнсона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Канюк Свейнсона
Канюк Свейнсона в Парку Африканське Левине Сафарі поблизу Гамільтона, Онтаріо, Канада
Канюк Свейнсона в Парку Африканське Левине Сафарі поблизу Гамільтона, Онтаріо, Канада
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Підродина: Яструбові (Accipitrinae)
Рід: Канюк (Buteo)
Вид: Канюк Свейнсона
Біноміальна назва
Buteo swainsoni
Bonaparte, 1838
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Buteo swainsoni
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Buteo swainsoni
EOL logo.svg EOL: 1049085
ITIS logo.svg ITIS: 175367
IUCN logo.svg МСОП: 22695903
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 156757
Fossilworks: 161515

Каню́к Свейнсона (Buteo swainsoni) — вид хижих птахів роду справжніх канюків. Названий на честь британського натураліста Вільяма Свейнсона

Опис[ред.ред. код]

Канюк Свейнсона — середніх розмірів хижий птах заходу Північної Америки, довжина тіла становить близько 50 см, вага в середньому 800 г для самців і близько 1100 для самиць (останні, як правило, більші за самців на третину). Дорослі особини переважно темні зверху і з темними грудьми. Забарвлення нижньої частини буває мінливим від майже білого до цілком темного. В польоті канюка Свейнсона можна розпізнати за його загостреними кінцями крил, махові пера першого і другого порядку явно темніші і контрастують з загальним світлим тоном крила. На хвості вирізняються кілька темних пружків, з явною темною смугою на самому кінці, тобто верхівки хвостових пер темні, як і махові пера крил. Статевого диморфізму за забарвленням немає, самці і самиці, хоч різні за розміром, забарвлені приблизно однаково. Молодь звичайно дещо світліша, ніж дорослі особини, з віком спина і голова помітно темнішають. Загалом у популяції виділяються світліші і темніші морфи [2].

Поширення[ред.ред. код]

Маршрут міграції канюка Свейнсона.
Карта зроблена на підставі супутникового стеження за 30-ма особинами

Цей канюк переважно поширений у степових районах. Районом первинного поширення є рівнини західних штатів США та прерії, також є кілька ізольованих популяцій на північному Заході в тундрових районах. Мігруючі популяції взимку перекочовують на пасовища та природні степи Аргентини, також невеликі групи зимують на півдні Флориди.

Природний ареал розмноження Свенсонового канюка простягається від північної Мексики через центральну Альберту і Саскачеван з півдня на північ і від 100-го меридіану на Сході, не доходить парусот кілометрів кілометрів до узбережжя Тихого океану. Ізольовані популяції, в яких підтримується розмноження, відомі також з Аляски, південно-західного Юкону та Північно-західних територій. Головний міграційний шлях пролягає через центральну Америку вздовж східних передгір'їв Анд до північної Аргентини.

Канюк Свейнсона споживає здобич у Парку Африканське Левине Сафарі поблизу Гамільтона, Онтаріо, Канада

Особливості біології[ред.ред. код]

Канюк Свейнсона захищає гніздову територію в період розмноження, в інший час дружній до особин свого виду, особливо під час зимівлі, коли можна зустріти зграї з сотень, а навіть тисяч особин на підвищеннях. Використовуючи як сідала огорожі, електричні дроти та на дерева. Де таких сідал нема, вони приземляються на ґрунт, вибираючи будь-які горбки з рідкою рослинністю. Влітку полює переважно на малих ссавців, взимку ж харчується майже виключно кониками-стрибунцями. Може полювати з високого сідала, а може нападати на здобич, ширяючи в повітрі.

Охорона[ред.ред. код]

Приблизні чисельність канюка Свейнсона визначалась за даними переліку у Веракруз, Мексика, де, як вважається, пролітає більшість особин під час осінньої міграції. Таким чином було нараховано більше мільйона особин щорічно протягом кількох років, що дозволяє припустити величину американської популяції на цьому рівні. Все ще доволі значне, населення канюків суттєво зменшилось за роки, в той час як ареал розширився на Захід і на Схід.

Була зафіксована смертність у місцях зимівлі від пестицидів у середині 1990-х. Починаючи від кінця 1980-х в Аргентині широко використовувались токсичні фосфати монокротофос та ДДТ, зокрема для боротьби з сараною. Взимку 1994-95 і 1995-96 рр. більше 24 тис. канюків Свейнсона загинули від отруєння монокротофосом. Однак уже в 1998-99 завдяки оперативному втручанню природоохоронців не було зафіксовано жодної масової смертності з цієї причини, і чисельність стабілізувалась [3].

Посилання[ред.ред. код]

  1. BirdLife International (2012). Buteo swainsoni: інформація на сайті МСОП (версія 2013.2) (англ.) 26 November 2013
  2. Опис канюка Свейнсона на сайті, присвяченому міграціям американських птахів
  3. Goldstein, M.I., T.E. Lacher Jr, B. Woodbridge, M.J. Bechard, S.B. Canavelli, M.E. Zaccagnini, G.P. Cobb, E.J. Scollon, R. Tribolet, and M.J. Hooper. 1999. Monocrotophos-induced mass mortality of Swainson's hawks in Argentina, 1995-96. Ecotoxicology 8: 201-214. DOI:10.1023/A:1026496331396 — повідомлення про масову загибель канюка Свейнсона від інсектицидів.