Канібалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людоїдка. Скульптура Леонарда Керна, близько 1650 р.

Канібалізм — поїдання представників біологічного виду представниками того ж самого виду. Канібалізм у різних проявах властивий майже всім представникам тваринного світу. Для людського канібалізму також використовується термін антропофагія, людоїдство або людожерство.

Етимологія[ред. | ред. код]

Терміни «канібалізм» і «канібал» походять від «каніба» — назви вест-індіанських народів, даної Христофором Колумбом, в яких іспанці вперше спостерігали людожерство. Колумб дав таку назву, вважаючи, що доплив до Азії, а бачені аборигени є підданими хана (ісп. kan). Пізніше ці народи стали відомі як кариби. Слово «канібал» вперше зафіксовано в 1550-і роки. Також «канібал» хибно виводилося від «каніс» (лат. canis) — собака. Хоча термін виник щодо поїдання людей людьми, з 1796 року він поширюється на весь тваринний світ[1].

«Антропофагія» походить від грецького слова «антропос» (дав.-гр. ανθρωπος, людина) і «фагос» (дав.-гр. φάγος, пожирач)[2].

Канібалізм серед тварин[ред. | ред. код]

Самиця богомола поїдає самця

У зоології канібалізм визнано поширеною екологічною взаємодією тварин. У тваринному світі він є засобом виживання як особин, так і популяцій. Деякі тварини їдять власних дітей, батьків, братів, сестер в разі голоду. Проте часто також з причини конкуренції за життєвий простір — така поведінка була виявлена зокрема експериментами Джона Келхуна. Канібалізм зумовлюється крім того потребою забезпечити потомство їжею одразу після його появи на світ, поки дитинчата не можуть полювати на звичайну для цього виду здобич.

Загальна форма канібалізму — споживання більшими тваринами певного виду менших або молодших тварин того ж виду. Серед популяцій тварин, структурованих за розміром, канібалізм може бути причиною від 8 % до 95 % смертності, роблячи це істотним чинником в динаміці росту популяції. Структурований канібалізм звичайно спостерігається серед восьминогів, кажанів, жаб, зокрема пуголовків, риб, саламандр, крокодилів, павуків, ракоподібних, птахів, ссавців і серед великого ряду комах, таких як, наприклад, пірнаючі жуки та інші. Канібалізм особливо поширений серед водяних популяцій, в яких аж до 90 % організмів практикують канібалізм в тій чи іншій частині життєвого циклу. В деяких випадках, наприклад, у частини павуків, навпаки дитинчата поїдають батьків, отримуючи таким чином поживу для росту, поки не зможуть полювати.

Зоолог Ганс Гасс, досліджуючи популяції живородних акул, запропонував особливу категорію тваринного канібалізму: внутрішньоматковий канібалізм. Цим терміном описують живлення ненароджених ембріонів акули в лоні матері іншими ембріонами. Такий вид канібалізму насправді є поширеним методом боротьби за виживання і новонароджені особини з'являються таким чином на світ уже з запасом поживних речовин.

Канібалізм не обмежується суто м'ясоїдними видами, але й також спостерігається серед травоїдних. Деякі ссавці поїдають власну плаценту після народження потомства, що запускає процес лактації.

Інша загальна форма канібалізму — дітовбивство. Класичні приклади дітовбивства трапляються серед шимпанзе, де групи дорослих самців нападають і споживають малюків; і також серед левів, де дорослі самиці звичайно вбивають левенят, коли переймають новий гарем після заміни попередніх домінуючих самців; трапляється у білих ведмедів.

В тваринному канібалізмі виділяють і таку форму канібалізму, як сексуальний канібалізм: споживання самицею самця після спаровування задля забезпечення її запасом поживних речовин. Такий вид канібалізму спостерігається серед павуків, скорпіонів, богомолів та інших членистоногих[3].

Крім тваринного світу, явище канібалізму виявлено серед бактерій. Деякі види, такі як Bacillus subtilis та Myxococcus xanthus, мають складну генетичну систему, що дозволяє при нестачі їжі частині популяції споживати представників власного виду, аби дозволити решті вижити до стадії, коли вони зможуть сформувати спори[4].

Людожерство[ред. | ред. код]

Доісторичні часи та архаїчні суспільства[ред. | ред. код]

Людожерство було властиве багатьом племенам і етнічним групам. Перші достовірні свідчення людожерства датуються часом 0,8—0,96 млн років тому та здійснювалися представниками Homo antecessor[5]. Проте невідомо в яких випадках воно було зумовлене голодом, а в яких було ритуальним задля перейняття сили чи знань жертви. Канібалізм практикувався в неандертальців, причому загальна кількість випадків зростала в міру змін клімату, особливо між зледеніннями 128 тис.-114 тис. років тому, коли бракувало звичайної неандертальцям їжі[6]. Знахідки їхніх кісток у Франції, Хорватії та Італії демонструють сліди різання кам'яними знаряддями[7]. Є свідчення, що неандертальці та Homo antecessor їли одні одних, однак систематичність такого людожерства вивчена слабко[8]. В англійській печері Гоф знайдено людські рештки, яким 14700 років[9], на яких є сліди канібалізму, а черепи використовувалися як чаші[10].

Людське тіло загалом не вельми поживне, тому предметом постійного промислу, а тим паче основою звичайного раціону, людина для іншої людини бути не може. Тіло пересічного чоловіка масою 66 кг містить 144 кілокалорії, з них на скелетні м'язи припадає 32 кілокалорії[8] (1,3 кілокалорії на кг)[11]. Для порівняння, благородний олень, на якого полювали численні народи впродовж усієї історії, містить 163 кілокалорії. До того ж, у людському тілі порівняно мало жиру, що обмежує його цінність як харчу та використання в господарстві. Тому більшість випадків канібалізму мали ритуальний характер[8]. Зокрема в архаїчних суспільствах практикувався екзоканібалізм — поїдання переможених ворогів, представників інших спільнот. Крім того, канібалізм бував частиною поховальних обрядів (некроканібалізм), як у майорунів, котрі вважали, що тіла померлих батьків належить з'їсти їхнім дітям, а не червам. У деяких випадках споживалися неїстівні частини тіла, наприклад, у племені яномама кістки та попіл, які лишилися після спалення, додавалися в ритуальну їжу[12].

Давня історія[ред. | ред. код]

В історичні часи в цивілізованих народів канібалізм переважно засуджується та вважається злочином. Людоїдство стає ознакою дикунів, варварів, або ворогів загалом. Геродот згадував як канібалів народи, що жили біля річки Гіпасій (Буг) у V ст. до н. е.[13] Як людоїда, що їсть спеціально приготованих людей, описано в одному з гімнів давньоєгипетського царя Уніса, котрий жив близько 2317—2297 років до н. е.[14] Полібій приписував Ганнібалу (247—183 до н. е.), що той у своїх походах на Рим запровадив людоїдство у війську при подорожі до Італії[15]. Діон Кассій описував випадок, коли єгипетське плем'я здійснило ритуальне вбивство та поїдання двох римських офіцерів[16]. Йосип Флавій згадував випадки людоїдства в Єрусалимі в 70 році, коли місто взяли в облогу римляни[17]. Іноді вважається, що християнське таїнство причастя виникло як замінник язичницького ритуального канібалізму[18].

Середньовіччя[ред. | ред. код]

Під час люшанського повстання в Китаї династії Тан (775—763 роки) як повстанці, так і імперські сили практикували поїдання сердець і печінки ворогів для залякування[19]. Подібно ацтеки[20] та маорі їли своїх ворогів[21].

Арабські джерела стверджували, що хрестоносці під час першого походу їли своїх мерців, хоча ці відомості не вважаються достовірними[22]. Людоїдство достеменно відбувалося під час Великого голоду 1315—1317 років у Європі та Північній Африці[23]. Загалом, в історичний час випадки людоїдства серед цивілізацій здебільшого зумовлені винятковим голодом. Утім, за Середньовіччя доволі поширеним було марновірство, що частини людських мумій, а саме єгипетських, мають цілющі властивості, тому з них виготовлялися ліки[24]. Аж до XVI ст. процвітала торгівля муміями саме з такою метою, причому деякі з мумій виготовлялися зумисне з тіл убитих рабів. Віра в цілющість порошку з мумій зберігалася навіть у Вікторіанську епоху[25].

Відродження та Новий час[ред. | ред. код]

Серед американських колоністів найдавніша задокументована згадка про людожерство датується 1609 роком, коли жителі з м. Джеймзтаун, штат Вірджинія, через голод убили та з'їли 14-ирічну дівчину[26]. Капітан Джеймс Кук — першопроходець Австралії і Океанії, був вбитий на Гавайських островах, його тіло було спожито аборигенами.

Згідно з «Морським звичаєм» (The Custom of the Sea), канібалізм дозволявся серед моряків в екстремальних умовах. З'їсти дозволялося померлих, або вбити живих, при цьому жертва мусила бути випадковою та обиралася за жеребом. Так, у 1820 році перебуваючи на відстані майже тисячі кілометрів від порту, китобійний корабель «Ессекс» був раптом атакований китом, на якого раніше невдало полювали члени екіпажу. Капітан разом з командою вирішили пливти до узбережжя Південної Америки на трьох човнах. Тіло одного матроса не поховали в морі, як інших, а з'їли, а потім тіла ще трьох матросів. Зголоднілі матроси з'їли ще двох членів екіпажу в такий спосіб, аж поки були врятовані англійським судном. У 1884 відбулася судова справа проти чотирьох членів екіпажу англійської яхти «Міньйонка», які опинилися в шторм далеко від мису Доброї Надії. Через кілька днів один із екіпажу знепритомнів, інші вирішили вбити його та з'їсти. Двох із трьох уцілілих визнали винними у вбивстві. Вагомим результатом цієї справи стало те, що крайня необхідність виключала злочинність вчинку[27].

Фіджійський вождь Унре Унре, що жив у XIX ст., потрапив до Книги рекордів Ґіннесса за «найбільший канібалізм»: він з'їв від 872 до 999 осіб[28].

Новітня історія[ред. | ред. код]

Канібалізм під час голоду На Поволжі, 1921 р.

На Поволжі в 1921—1922 роках під час голоду, селяни харчувалися трупами померлих, які викопували з могил, можливо, траплялися випадки зумисного вбивства старих. Загалом відомо про 244-х людоїдів. Деякі самі зізнавалися в людоїдстві, щоб отримати харчування у в'язниці[29].

В Радянському Союзі в 1930-ті роки неодноразово траплялися випадки канібалізму. Вони були поширеним явищем при спробах групової втечі з таборів системи ГУЛАГу, та з періодичними голодними катастрофами[30].

Під час Назінської трагедії в ході насильницької депортації «соціально небезпечних та декласованих елементів» на острові було висаджено близько 6100 чоловік без харчів, даху над головою, предметів побуту та робочого приладдя. Через злидні, голод, хвороби та спроби втечі за 13 тижнів у живих залишилось близько 2200 чоловік. Багато тіл загиблих мали явні ознаки канібалізму, чимало зникли безвісти. В підсумку було затримано близько 50 осіб за підозрою в канібалізмі, але вину не було доведено[31].

Факти канібалізму підтверджували очевидці з різних регіонів України під час Голодомору 1932—1933 років. Страждаючи від голоду, селяни, в яких було відібрано харчі, викопували захоронені трупи та вбивали слабких, зокрема дітей[32][33]. Водночас, за донесенням ОДПУ УРСР, випадків людоїдства зареєстровано 28[34], хоча часом називаються числа в 368 випадків трупоїдства, окрім поїдання зумисне вбитих[29]. За сучасними оцінками, канібалізм під час Голодомору не був масовим, але його факт слугував ефективним засобом терору, вигідним владі[35].

Під час облоги Ленінграду в 1941—1942 роках в місті відбувався канібалізм, зумовлений нестачею харчів. За канібалізм було затримано близько 500 осіб, деякі з людоїдів об'єднувалися в групи для полювання та продажу людського м'яса. Більшість випадків складало поїдання померлих від голоду, проте траплялися випадки зумисного вбивства[36]. Канібалізм практикувався в японській армії, часом цілими загонами[37]. Вважається, що жертвами канібалізму стали близько сотні військовополонених, причому деяких калічили, зрізаючи плоть, але лишаючи живими[38].

У часи Культурної революції в Китаї, за деякими свідченнями, відбувалися тисячі випадків канібалізму, до яких люди залучалися з метою довести вірність ідеології. Люди групами поїдали трупи чи лише печінку. Вважається, що таким чином були з'їдені щонайменше 137 осіб, і щонайменше 91 людоїд був членом комуністичної партії[39]. Під час військових дій 1960—1970 рр. в Південно-Східній Азії зареєстровано декілька випадків людожерства в Камбоджі. Згідно з багатьма спостереженнями війська кхмерів з'їдали частини тіл вбитих ворогів, зокрема печінку, в ритуальній церемонії. Цьому суперечать свідки біженців, які стверджують, що людожерство було викликано нестачею їжі, а не ритуальними вимогами[40].

Випадки людожерства були також зареєстровані під час збройних конфліктів у Африці, зокрема у Конго, Ліберії, Сьєрра-Леоне. Більшість цих випадків спричинені голодом, проте є свідчення, що деякі африканські шамани використовують частини тіла у своїх церемоніях[41].

13 жовтня 1972 року під час перельоту уругвайського літака рейсу 571 через Анди він зазнав катастрофи високо в горах, між Чилі та Аргентиною. Після декількох тижнів голоду і боротьби за виживання група вцілілих пасажирів літака почали їсти тіла людей, які померли під час аварії. Споживання тіл померлих надало їм можливість вижити і врятуватися через два місяці. За мотивами цієї пригоди знято кінофільм «Живі: Чудо Анд[en]»[42].

У 1981 році японський студент Іссей Саґава застрелив і з'їв свою однокурсницю Рене Гартевелт. Пізніше, після ув'язнення, він став доволі відомою постаттю, беручи участь у шокуючих мистецьких подіях[43]. Митець Рік Гібсон у 1988 році публічно з'їв зумисне пожертвувані мигдалики, а в 1989 — зріз людського яєчка[44]. Частини тіла своїх жертв можливо їв Андрій Чикатило[45]. В 2001 році Армін Майвес убив і з'їв Юргена Брандеса за його згодою як частину реалізації спільних сексуальних фантазій[46].

Ліки, виготовлені з людської плоті, вживаються в Тибеті[47]. Випадки людоїдства через голод фіксувалися в Північній Кореї в 1990-і та в 2006 році[48].

Канібалізм у культурі[ред. | ред. код]

Дикуни-людожери, гравюра XVI ст.

Людожерство — поширений мотив у міфології та фольклорі практично всіх культур. У численних міфах і казках героя з'їдає чудовисько, що може або слугувати повчанням, показуючи загибель як наслідок порушення певного правила, так і символізувати смерть людини в одному статусі, за чим слідує її воскресіння у вищому статусі. Також, стародавні оповіді про людожерство можуть свідчити про його реальне практикування: поїдання старих чи дітей, яких плем'я не могло утримувати; або магічні практики, за яких шляхом поїдання людини канібалам начебто передається сила чи знання жертви. Примітно, що в казках жертвами канібалізму зазвичай є дівчатка, від яких племена позбувалися як від осіб, які не виконують чоловічу роботу і ще не можуть давати потомство, але споживають обмежені ресурси[49]. Це корелює з реальними вбивствами дівчаток у деяких племенах, які фіксувалися ще в XX столітті. Частка вбитих дівчаток часом досягала 40 %, проте канібалізм уже не відбувався[50].

Також, людожерство є поширеною метафорою сексу, зокрема інцесту. Мотив пожирання дівчини драконом чи іншим чудовиськом (або намір до цього) деякими дослідниками, такими як Бенгт Гольбек, вважається зображенням засуджуваного інцесту між батьком і дочкою[49].

У сучасній культурі людоїдство засуджується, що пояснюється низкою причин. Людське м'ясо має низьку енергетичну цінність, а його вживання вважається ознакою або виняткового голоду, або нецивілізованості, якщо це здійснюється з ритуальною метою[51]. Через харчування сирим людським м'ясом можуть передаватися хвороботворні бактерії та пріони, зокрема збудник хвороби куру. В той же час у Західній культурі дедалі частіше практикується поїдання плаценти жінками після пологів, що за повір'ям дає додаткову енергію та зменшує післяпологовий стрес. Наприклад, так вчинили акторки Кім Кардаш'ян і Алісія Сільверстоун. Деякі компанії в США переробляють плаценту на їстівний порошок[11]. Експерименти з вирощення м'яса в пробірці ставлять питання чи допустимим було б споживання людського м'яса, вирощеного штучно за межами людського організму[52].

У переносному значенні людоїд — дуже жорстока, схильна до насильства, вбивства людина[53].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. cannibal | Origin and meaning of cannibal by Online Etymology Dictionary. www.etymonline.com (en). Процитовано 2020-10-09. 
  2. Definition of ANTHROPOPHAGUS. www.merriam-webster.com (en). Процитовано 2020-10-09. 
  3. Schutt, Bill,. Cannibalism : a perfectly natural history (вид. First edition). Chapel Hill, North Carolina. ISBN 978-1-61620-462-4. OCLC 933271956. 
  4. Database of Cell Signaling and Virtual Journal | Science Signaling. stke.sciencemag.org. Процитовано 2020-10-09. 
  5. Pérez-Pérez, Alejandro; Lozano, Marina; Romero, Alejandro; Martínez, Laura M.; Galbany, Jordi; Pinilla, Beatriz; Estebaranz-Sánchez, Ferran; Bermúdez de Castro, José María та ін. (2017-02-27). The diet of the first Europeans from Atapuerca. Scientific Reports (en) 7 (1). с. 43319. ISSN 2045-2322. doi:10.1038/srep43319. Процитовано 2020-10-09. 
  6. Neanderthals Resorted to Cannibalism in the Face of Climate Change - HISTORY. www.history.com. Процитовано 2020-10-09. 
  7. Andrea Thompson 04 December 2006. Neanderthals Were Cannibals, Study Confirms. livescience.com (en). Процитовано 2020-10-09. 
  8. а б в Prehistoric cannibalism not just driven by hunger, study reveals. the Guardian (en). 2017-04-06. Процитовано 2020-10-09. 
  9. McKie, Robin; editor, science (2010-06-19). Bones from a Cheddar Gorge cave show that cannibalism helped Britain's earliest settlers survive the ice age. The Observer (en-GB). ISSN 0029-7712. Процитовано 2020-10-09. 
  10. Bello, Silvia M.; Wallduck, Rosalind; Parfitt, Simon A.; Stringer, Chris B. (9 серп. 2017). An Upper Palaeolithic engraved human bone associated with ritualistic cannibalism. PLOS ONE (en) 12 (8). с. e0182127. ISSN 1932-6203. PMC PMC5549908. PMID 28792978. doi:10.1371/journal.pone.0182127. Процитовано 2020-10-09. 
  11. а б Polan, María Soledad González Romero, Shira. Cannibalism used to be a popular medical remedy — here's why humans don't eat each other today. Business Insider. Процитовано 2020-10-11. 
  12. Cannibalism in the New World. web.archive.org. 2011-10-07. Процитовано 2020-10-09. 
  13. Herodotus, The Histories, Book 4, chapter 18. www.perseus.tufts.edu. Процитовано 2020-10-09. 
  14. The Pyramid Texts - Cannibal Hymn. Experience Ancient Egypt (en-US). Процитовано 2020-10-09. 
  15. Rawlings, Louis. ‘Hannibal the Cannibal? Polybius on Barcid atrocities’, Cardiff Historical Papers 9 (Cardiff: Cardiff School of History and Archaeology), pp. 1-30. Cardiff Historical Papers 9 (ISBN 1754-2472/1754/2480) (en). Процитовано 2020-10-09. 
  16. Діон Кассій, Римська історія LXXII.4
  17. Flavius Josephus, The Wars of the Jews, Book VI, Whiston chapter 3, Whiston section 4. www.perseus.tufts.edu. Процитовано 2020-10-09. 
  18. Eating humans - Contemporary philosophy. TLS (en-GB). Процитовано 2020-10-11. 
  19. Benn, Charles D., 1943- (2004). China's golden age : everyday life in the Tang dynasty. Oxford: Oxford University Press. с. 123–124. ISBN 0-19-517665-0. OCLC 54843572. 
  20. Petrinovich, Lewis F. (2000). The Cannibal Within (en). Transaction Publishers. ISBN 978-0-202-36950-1. 
  21. Chapter 20: OPENING OF TITOKOWARU'S CAMPAIGN | NZETC. nzetc.victoria.ac.nz. Процитовано 2020-10-09. 
  22. Maalouf, Amin,. The crusades through Arab eyes (вид. First American edition). New York. с. 37–40. ISBN 0-8052-4004-7. OCLC 12081005. 
  23. Pennell, C.R. (1991-01). Cannibalism in early modern North Africa. British Society for Middle Eastern Studies. Bulletin (en) 18 (2). с. 169–185. ISSN 0305-6139. doi:10.1080/13530199108705536. Процитовано 2020-10-09. 
  24. Stop Mummy Dummies: Medieval Doctors. web.archive.org. 2007-11-29. Процитовано 2020-10-09. 
  25. Daly, Nicholas (1994). That Obscure Object of Desire: Victorian Commodity Culture and Fictions of the Mummy. NOVEL: A Forum on Fiction 28 (1). с. 24–51. ISSN 0029-5132. doi:10.2307/1345912. Процитовано 2020-10-09. 
  26. Stromberg, Joseph. Starving Settlers in Jamestown Colony Resorted to Cannibalism. Smithsonian Magazine (en). Процитовано 2020-10-09. 
  27. Hanson, Neil. (1999). The custom of the sea. New York: Wiley. ISBN 0-471-38389-9. OCLC 42863258. 
  28. Folkard, Claire (2003). Guinness World Records 2003 (en). Bantam Books. ISBN 978-0-553-58636-7. 
  29. а б "Взял труп мальчика 7 лет, разрубил топором на мелкие части и сварил". www.kommersant.ru (ru). 2012-01-23. Процитовано 2020-10-09. 
  30. Див. наприклад: Fanny Facsar: Als Stalin die Menschen zu Kannibalen machte, Spiegel Online, 21 лютого 2007 (переглянуто 23 березня 2010). Також: Werth, Cannibal Island, S. 141. Також: Верт, Государство против своего народа, в Чорна книга комунізму. Також: Applebaum, Гулаг. Паутина большого террора, с. 373. та Khlevniuk, The History of the Gulag, S. 54. Про випадки на Донбасі див Tanja Penter: Kohle für Stalin und Hitler. Arbeiten und Leben im Donbass 1929 bis 1953, Klartext-Verlag, Essen 2010, ISBN 978-3-8375-0019-6, S. 102—104. Широкий огляд Steven Bela Várdy, Agnes Huszar Várdy: Cannibalism in Stalin's Russia und Mao's China, in: East European Quarterly, XLI, No. 2, June 2007, S. 223—238, тут 226—233. (pdf, переглянуто 23 березня 2010).
  31. Werth, Nicolas, 1950- (2007). Cannibal Island : death in a Siberian gulag. Princeton, N.J.: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-13083-5. OCLC 76143508. 
  32. Голодомор и каннибализм в 1932-33 гг. Архівовано 3 грудень 2013 у Wayback Machine. Відео(рос.)
  33. 32-33: каннибалы рубили детей и продавали. (рос.)
  34. Трагічна пам'ять жертв голодомору 1932—1933 рр. : бібліогр. посіб. / уклад. : Н. Мельник, Н. Гуцул, О. Островий; ред. : C. Чачко, В. Кучерява ; Держ. б-ка України для юнацтва. — К., 2008. — 54 с.
  35. Вашкевич В. М., Котляр Ю. В., Макарчук С. С. Страхи голодоморів: історико-філософсько-психологічний аспект.
  36. Зефиров, Михаил; Дёгтев, Дмитрий (2020-03-11). Все для фронта? Как на самом деле ковалась победа (ru). Litres. ISBN 978-5-457-16581-6. 
  37. Tanaka, Toshiyuki, 1949-. Hidden horrors : Japanese war crimes in World War II (вид. Second edition). Lanham, Maryland. с. 127. ISBN 978-1-5381-0268-8. OCLC 979567765. 
  38. Russell of Liverpool, Edward Frederick Langley Russell, Baron, 1895-1981. (2005). The knights of Bushido : a short history of Japanese war crimes. London: Greenhill. с. 121. ISBN 1-85367-651-9. OCLC 58455178. 
  39. Kristof, Nicholas D. (1993-01-06). A Tale of Red Guards and Cannibals (Published 1993). The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Процитовано 2020-10-09. 
  40. Wright, George (2015-04-25). Cannibalism, Khmer Rouge and Horrors of War. The Cambodia Daily (en-US). Процитовано 2020-10-09. 
  41. Shock and fear amid South Africa cannibalism case. BBC News (en-GB). 2017-08-28. Процитовано 2020-10-09. 
  42. Read, Piers Paul, 1941- (2002). Alive : the story of the Andes survivors. London: Arrow. ISBN 0-09-943249-8. OCLC 48680546. 
  43. Issei Sagawa: Japan's Celebrity Cannibal. Weird Asia News (en). 2008-04-14. Процитовано 2020-10-09. 
  44. Performance Art. www.rickgibson.net. Процитовано 2020-10-09. 
  45. White, John H. (2007-09). Evidence of Primary, Secondary, and Collateral Paraphilias Left at Serial Murder and Sex Offender Crime Scenes. Journal of Forensic Sciences (en) 52 (5). с. 1194–1201. ISSN 0022-1198. doi:10.1111/j.1556-4029.2007.00523.x. Процитовано 2020-10-09. 
  46. Profile: Cannibal Armin Meiwes (en-GB). 2006-05-09. Процитовано 2020-10-09. 
  47. A Tibetan Ritual Master’s Objects of Power. Dissertation Reviews (en-US). 2016-05-24. Процитовано 2020-10-09. 
  48. North Korea 'executes three people found guilty of cannibalism'. The Telegraph (en-GB). Процитовано 2020-10-09. 
  49. а б Haase, Donald. (2008). The Greenwood encyclopedia of folktales and fairy tales. Westport, Conn.: Greenwood Press. с. 157–158. ISBN 978-0-313-04947-7. OCLC 192044183. 
  50. Romanticizing the Hunter-Gatherer. Quillette (en-AU). 2017-12-16. Процитовано 2020-10-07. 
  51. Ashby, Michael A.; Rich, Leigh E. (2013-06-01). Eating People Is Wrong … or How We Decide Morally What to Eat. Journal of Bioethical Inquiry (en) 10 (2). с. 129–131. ISSN 1872-4353. doi:10.1007/s11673-013-9444-9. Процитовано 2020-10-11. 
  52. Wordsworth, Rich (2017-10-28). What's wrong with eating people?. Wired UK (en-GB). ISSN 1357-0978. Процитовано 2020-10-11. 
  53. ЛЮДОЇД – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 2020-10-09. 

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Bill Schutt. Cannibalism: A Perfectly Natural History. Algonquin Books. 2018. 352 p.