Каплановський Ісаак-Богуслав Захарович
| Каплановський Ісаак-Богуслав Захарович | |
| Народження: | 1814 Тракай, Віленська губернія, Російська імперія |
|---|---|
| Смерть: | 12 (24) липня 1898 Тракай, Віленська губернія, Російська імперія |
| Похований: | Тракай |
|
Нагороди: | |
 | |
Ісаак-Богуслав Захарович[К 1] Каплановський (пол. Bogusław Kapłanowski; нар. 1814, Троки, Віленська губернія, Російська імперія — пом. 24 липня 1898, Троки, Віленська губернія, Російська імперія) — спадковий почесний громадянин (з 1881[1]), перший офіційний Трокський караїмський гахам (1868-1894).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1814 року в Троках (нині Тракай, Литовська республіка) в родині караїмського релігійного судді, раббі Захаров Ісааковича Каплановського (1759-1831, Троки) і його дружини Дебори Нісановни[2][3]. У сім'ї він був одним з п'ятьох синів[3]. Закінчив мідраш зі званням Ерби, або раббі. Володів високим рівнем знань в області давньооєврейської мови і Біблії, але не мав європейської вищої освіти. З 1868 року обіймав посаду Трокського караїмського гахама, а пішов з посади 1894 року внаслідок старості[4]. Помер 1898 року в Троках на 84-му році життя[4].
Сім'я[ред. | ред. код]
Мав четверо братів: Йосафат (бл. 1813, Троки — після 1886, Одеса)[3], Яків, імена ще двох невідомі[2]. У 1886 році Йосафат Каплановський опублікував книгу «Друг людей: Мораль караїмської юнацтву з приведенням текстів великих письменників священних книг»[3].
Був одружений на Рахелі Ананіївні. Їх сини[2]:
- Ананій (Антоній / Антон) Богуславович Каплановський — начальник залізничної станції «Вільна» (з 1874), нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ступеня, відзнакою Червоного Хреста, медаллю «За упокорення польського заколоту»[5];
- Ромуальд Богуславович Каплановьський (1838 / 1840-1892) — доктор медицини (тема дисертації: «Про способи відкриття ріжків в житньому борошні та в хлібі»; 1881), учасник російсько-турецької війни[6];
- Юліан Богуславович Каплановський (1846-1909)[7].
Діяльність[ред. | ред. код]
Обраний на посаду гахама північно-західними караїмами після затвердження в 1863 році нового загального положення: «Про постанови щодо прав Караїмів», на заміну виданого в 1837 році старого: «Порядок управління духовними справами Таврійського Караїмського суспільства»[8]. За клопотанням трокських караїмів, в новій постанові йшлося про те, щоб за прикладом Таврійського й Одеського караїмського духовного правління в Троках було створено Трокське караїмське духовне правління. Причиною цього стала віддаленість їх від Євпаторії, в якій розташовувалася резиденція Таврійського й Одеського гахама, а також відсутність на той час зручних шляхів сполучення з Кримом[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ РГИА, ф. 1343, оп. 39, д. 1971
- ↑ а б в Ревизская сказка Тысяча восемь сот пятьдесят восьмого года Апреля первого дня Виленской Губернии уездного города Трок о состоящих мужского и женского пола душах общества мещан Караимов // Официальный сайт московского караимского общества. — Дата звернення: 15.12.2017.
- ↑ а б в г Németh M. North-Western Karaim Manuscript Found in Lutsk — A Case of Dialect Mingling? // Studia Linguistica Universitatis Iagellonicae Cracoviensis. — Kraków, 2012. — Вип. 129. — С. 140—141. — ISSN 1897-1059. — DOI:.
- ↑ а б Ельяшевич, 1993, с. 89.
- ↑ Памятная книжка Виленской губернии на 1882 год. — Вильна, 1882. — С. 161.
- ↑ Змеев Л. Ф. Русские врачи-писатели. Тетрадь 4. — СПб., 1888. — С. 141.
- ↑ Караимские кладбища и надгробия. Могила Юлиана Каплановского в Тракае. Виртуальный караимский музей. Международный институт крымских караимов. Архів оригіналу за 14 жовтня 2010. Процитовано 23 лютого 2019.
- ↑ а б Ельяшевич, 1993, с. 88.
Коментарі[ред. | ред. код]
- ↑ У Біографічному словнику Б. С. Ельяшевича по батькові наведено помилково — Маврикійовіч, що потім дублюється в Караїмської народної енциклопедії та деяких інших джерелах
Література[ред. | ред. код]
- Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимы / под ред. М. Н. Губогло, А. И. Кузнецова, Л. И. Миссоновой, Ю. Б. Симченко, В. А. Тишкова. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — 238 с. — («Народы и культуры») — 250 прим.