Капітал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Схематичне зображення складових економіки Польщі, в якому капітал займає значне місце

Капіта́л (від лат. capitalis — головний, від прото-індоєвропейського kaput — голова) — за визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від інших факторів виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, які підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку. Точніший термін для такого вжитку — фінансовий капітал.

Три основні риси визначення капіталу класичною економічною школою зберегли своє значення і в сучасній теорії економіки. Ці три основні риси суть: здатність створювати новий продукт, неспоживання в процесі виробництва за винятком амортизації та те, що капітал є продуктом, створеним людською працею. Однак, термін капітал часто використовується як складова частина інших термінів, які не зовсім відповідають цьому класичному визначенню. Уже Адам Сміт виділяв основний капітал і оборотний капітал, де оборотний капітал трактувався як і чинники виробництва, які споживаються в ньому: сировина, матеріали, проміжний продукт виробництва.

У наш час, на початку XXI століття, утвердилися такі терміни, як людський капітал, інтелектуальний капітал, соціальний капітал тощо. У цих термінах слово капітал має дещо ширше[1] значення, ніж в означенні класичної економічної теорії. Термін капітал вживається також у бухгалтерському обліку при аналізі економічної діяльності конкретного підприємства.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Слово капітал походить від латинського capitalis, що означає – головний, основний, і в свою чергу походить від слова caput — голова, мабуть тому, що в древні часи багатство людини оцінювалося за кількістю голів худоби[2]. Ще в середньовіччі капіталом називали основну частину позики, на відміну від лихварських відсотків[2]. Від терміна капітал походить термін капіталізм — суспільно-економічний лад, в основі якого лежить приватна власність на засоби виробництва[джерело?]. Представники різних економічних шкіл пов'язували з капіталом різні поняття: вартість, яка приносить додаткову вартість (Адам Сміт[3], Давид Рікардо[4], Карл Маркс[1]); частина багатства, яка бере участь у процесі виробництва (Фрідріх фон Візер[5], Ірвінг Фішер[6], Джон Стюарт Мілль[7]); грошову вартість, яка відображається на бухгалтерських рахунках фірм (Джон Хікс)[джерело?]; сукупність акціонерного і власного капіталу приватних підприємств[джерело?]. Узагальнюючи, в широкому сенсі, поняття капіталу включає в себе усі засоби виробництва у матеріальній, грошовій та нематеріальній формах[8].

В економічній науці капітал — це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Капітал не тотожний будь-якому засобу праці, який часто розглядається як фізичний капітал[джерело?] Засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва[джерело?]. Ці відносини називаються економічними[джерело?].

Наприклад, візьмемо металорізальний верстат. Сам по собі він представляє купу заліза. Але, якщо його власник вступить у відносини з іншими людьми (найме робочу силу, знайде орендаря), то даний засіб праці почне зменшувати свою вартість за допомогою перенесення частини вартості на готовий продукт через знос устаткування, що виражається, наприклад, у формі регулярно одержуваного доходу (у разі пошуку орендаря). Таким чином, капітал — це не річ, не майно, а історично певні економічні відносини з приводу речі: відношення з приводу зміни вартості, її капіталізації.[джерело?]

Марксистське трактування капіталу[ред.ред. код]

Карл Маркс, автор фундаментальної праці «Капітал. Критика політичної економії», зробив свій внесок у трактування капіталу класичної економічної теорії[1]. В основі цих змін лежала його ідея про додаткову вартість. За Марксом додаткова вартість утворюється тільки завдяки найманій праці[9]. Тому він розділив капітал на постійний та змінний капітал[9]. Постійний капітал, до якого входять засоби виробництва: машини, складські приміщення, сировина і всі витрати виробництва за винятком заробітної плати, може тільки переносити свою вартість на вартість продукту цілком або частинами, змінний капітал, який складається із заробітної плати робітників, створює додаткову вартість, за рахунок якої й відбувається збагачення капіталіста[1].

Метою капіталіста є отримання додаткової вартості (надлишку вартості вироблених товарів над вартістю витраченого на таке виробництво капіталу). Згідно з марксистською теорією, додаткову вартість створює саме змінний капітал. Постійний капітал створює умови, які поширюють право власності капіталіста на додаткову вартість[10].

Крім постійного та змінного Маркс виділяв також фіктивний капітал[11], що відповідає коштам у цінних паперах. Ціна таких паперів коливається в залежності від сподівань майбутніх прибутків. Це можна назвати капіталізацією права власності[12]. Фіктивний капітал виникає на основі реального капіталу. Якби не було капіталу, який створює додаткову вартість, то не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, який претендує на присвоєння частини додаткової вартості, хоча сам її не створює. Фіктивний капітал не є чимось випадковим для розвинутого товарного виробництва: він закономірно виникає на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери, які дають право на прибуток, за своєю економічною суттю є документами, що відображають рух позичкового капіталу[13].

За Марксом, використовуючи діалектичний метод, суперечність капіталу в тому, що він не здатен створювати продукт чи послуги без людської праці[1]. Ця суперечність є рушійною силою його розвитку й врешті решт приведе його разом із капіталістичним ладом до загибелі[джерело?].

Капітал в австрійській економічній школі[ред.ред. код]

Австрійська економічна школа визначає капітал (капітальні блага) як ресурси, яким у людських планах відводиться роль факторів майбутнього виробництва[14]. Скажімо, верстат є капіталом лише у тому разі, якщо люди, які розпоряджаються або можуть розпоряджатися ним, планують використовувати його деякий час для виробництва благ[джерело?]. Якщо цей верстат перестане розглядатися як засіб майбутнього виробництва (наприклад, через появу ефективніших інструментів), він одразу втратить свій статус капітального блага[джерело?]. Так само, споживчі товари можуть бути капіталом, якщо вони накопичені з метою пережити переструктурування (вдосконалення) виробництва[джерело?]. Скажімо, виготовлення нових інструментів відволікає ресурси від безпосереднього виробництва споживчих благ, тому перед тим, як починати його, потрібно мати деякий запас споживчих товарів. Ці товари є капіталом, і у процесі виробництва капітал у вигляді споживчих товарів перетворюється на капітал у вигляді інструментів[джерело?].

Марксовій теорії додаткової вартості представники Австрійської школи протиставили наукову теорію «продуктивності капіталу», яка розглядає прибуток капіталіста як плату за участь капіталу у виробництві продуктів[15][16].

Форми капіталу[ред.ред. код]

Основний — оборотний[ред.ред. код]

Адам Сміт (Wealth of Nations, книга II, розділ 1) запровадив поняття основного й оборотного капіталу[3]. Обидві форми капіталу важливі для виробництва товарів та послуг. Основний та оборотний капітал стисло визначають так[джерело?]:

Засоби праці і предмети праці є речовим змістом продуктивного капіталу. Засоби праці знаходять своє вираження в основному капіталі підприємства, а предмети праці в оборотному. При цьому засоби виробництва як сукупність засобів праці і предметів праці стають продуктивним капіталом лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. Продуктивний капітал на відміну від засобів виробництва є вартісною економічною категорією. Це означає, що до нього відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці, а продуктивний капітал – з основного та оборотного[джерело?].

У бухгалтерському обліку використовується термін основні засоби, що дещо відрізняється за змістом від терміна основний капітал. Термін основні засоби відображає вартість засобів праці — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або надання послуг, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких перевищує один рік[джерело?].

Основний капітал далі поділяють на активну та пасивну частини[джерело?]. До активної частини включають машини й устаткування, що безпосередньо беруть участь у виробництві продукту, а до пасивної — необхідні для виробництва об'єкти, що беруть участь у ньому опосередковано, наприклад, приміщення та споруди[джерело?].

Оборотний капітал споживається при виробництві, тож для повторення виробництва його необхідно відновити, продавши вироблений продукт. Тож, для оборотного капіталу існує цикл обігу[17]. В бухгалтерії оборотному капіталу відповідає термін оборотні засоби (фонди). Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці (які мають вартість менше встановленого нормативу або термін служби менше одного року)[джерело?].

Обігові фонди поділяють на ряд груп[джерело?]:

  • Виробничі запаси. До них належать запаси сировини, основних та допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
  • Незавершене виробництво.
  • Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зроблено в певний період, але які буде відшкодовано через витрати виробництва в наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію та винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації тощо.

Фонди обігу — це частина обігових коштів підприємства, яка забезпечує безперервність виробничого процесу[джерело?].

До них належать[джерело?]:

  • готова продукція на складі підприємства;
  • готова продукція, яка відвантажена і перебуває в дорозі;
  • грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках;
  • грошові кошти у незакінчених рахунках;
  • готівка в касі

Реальний — грошовий[ред.ред. код]

За формою виділяють також реальний та грошовий капітал[18]:

Реальний капітал — капітал, вкладений у справу, який працює як джерело доходу у вигляді засобів виробництва: машини, обладнання, будівлі, споруди, земля, запаси сировини, напівфабрикати і готова продукція, які використовуються для виробництва товарів і послуг[джерело?].

Безпосереднє володіння грошима, грошовим капіталом, не приносить доходу, тобто вони не стають капіталом автоматично. Цим вони відрізняються від фінансового капіталу у формі грошей на депозиті[джерело?].

Для нормального функціонування виробництва потрібні обидві форми капіталу[джерело?]. Наприклад, банки, головна функція яких кредитування, тобто основний тип капіталу для них грошовий, володіють також і реальним капіталом у вигляді офісних приміщень, банкоматів тощо. З іншого боку підприємства, що виготовляють реальний продукт, мають необхідність в грошовому капіталі для того, щоб, між іншим, купувати сировину й платити зарплатню робітникам[джерело?].

Фінансовий капітал[ред.ред. код]

Фінансовий капітал — це грошові засоби, які можуть бути використані для придбання або створення фізичного капіталу[джерело?]. Концентрація фінансового капіталу відбувається на фінансовому ринку[19]. Важливими поняттями, пов'язаними з фінансовим капіталом є капіталовкладення (інвестиції) та нагромадження капіталу[20]. Фінансовий капітал має різноманітні форми. Важливим видом підприємств, що здійснюють операції з грішми є банки, які здійснюють кредитно-фінансові операції, тобто належать до сфери послуг[21]. Іншим типом підприємства, що займається акумуляцією коштів є акціонерні товариства[джерело?]. Інвестиційні фонди виконують роль посередника між акціонерами та фінансовим ринком[джерело?]. Акціонерні товариства розпоряджаються акціонерним капіталом[22]. Інвестиції в стартапи називають венчурним капіталом[23]. Такі інвестиції загалом рисковані, чим зумовлений термін ризиковий капітал[джерело?].

Політекономічний аналіз становлення фінансового капіталу на початку 20 століття виконав Ленін[24]. На його думку фінансовий капітал — це капітал, що утворився в результаті злиття промислових і банківських монополій. Його виникнення — одна з основних ознак імперіалізму[25]. Критикуючи концепцію Рудольфа Гільфердінга, що зводив поняття фінансовий капітал до підпорядкування промислового капіталу банківським, Ленін так визначив сутність фінансового капіталу: «Концентрація виробництва; монополії, які виростають з неї; злиття або зрощування банків з промисловістю — ось історія виникнення фінансового капіталу і зміст цього поняття.»[26]

Людський капітал[ред.ред. код]

Людський капітал — це сформований і розвинутий у результаті інвестицій і накопичений людиною (людьми) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці та завдяки цьому впливає на зростання доходів свого власника, прибутку підприємства та національного доходу[27].

Термін соціальний капітал означає фактор виробництва, що виникає завдяки встановленню довіри та взаємодопомоги між членами виробничого колективу, тобто виробленню групової солідарності[28]. Цей тип капіталу виділив П'єр Бурдьє в статті «Форми капіталу» 1983 року[28]. У цій же праці він запровадив поняття культурного капіталу, що є капіталом окремого члена суспільства і виникає завдяки 1) його власним характеристикам, вмінням, знанням тощо 2) завдяки його майну, наприклад, книгам, інструментам тощо 3) завдяки його статусу в суспільстві, відзнакам, нагородам, званням тощо[29].

Поняття інтелектуального капіталу включає три складові:

  • Людський капітал: знання, навички, досвід, ноу-хау, творчі здібності, креативний спосіб мислення, моральні цінності, культура праці тощо;
  • Організаційний капітал: патенти, ліцензії, ноу-хау, програми, товарні знаки, промислові зразки, технічне й програмне забезпечення, організаційна структура, корпоративна культура й таке інше;
  • Споживчий капітал: зв'язки з економічними контрагентами (постачальниками, споживачами, посередниками, кредитно-фінансовими установами, органами влади тощо), інформація про економічних контрагентів, історія взаємин з економічними контрагентами, торговельна марка (бренд).[30]

Інше[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Definition of Capital on Marxists.org. Encyclopedia of Marxism. Marxism.org. Процитовано 8 February 2013. 
  2. а б https://www.etymonline.com/word/capital
  3. а б Smith, Adam (1776). An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations 1 (вид. 1). London: W. Strahan. Процитовано 2012-12-07. , volume 2 via Google Books
  4. Економічне вчення Д. Рікардо
  5. Der Natürliche Werth, 1889; Natural Value, 1893, translated into English by Christian A. Malloch, edited with an introduction by William Smart.
  6. Wilson, Edwin Bidwell (1909). Review: The Nature of Capital and Income (1906) and The Rate of Interest (1907) by Irving Fisher. Bull. Amer. Math. Soc. 15 (4): 169–186. doi:10.1090/S0002-9904-1909-01728-8. 
  7. Див. Mill, John Stuart (1848). Principles of Political Economy with Some of their Applications to Social Philosophy 1 (вид. 1). London: John W. Parker. Процитовано 7 December 2012. , volume 2 via Google Books
  8. Glossary of Terms, "Capital (capital goods, capital equipment)."
       • Deardorff's Glossary of International Economics, Capital.
  9. а б Marx, The Capital, Chapter 8
  10. https://www.marxists.org/archive/marx/works/1867-c1/ch06.htm Купівля й продаж робочої сили на www.marxists.org
  11. Marx, Karl. Capital, volume 3. 
  12. Harvey, David (2006). Limits to Capital. London: Verso. с. 95. ISBN 978-1-84467-095-6. 
  13. Бібліотека економіста
  14. Böhm-Bawerk, Eugen Ritter von; Kapital Und Kapitalizns. Zweite Abteilung: Positive Theorie des Kapitales (1889). Translated as Capital and Interest. II: Positive Theory of Capital with appendices rendered as Further Essays on Capital and Interest.
  15. von Wieser, Friedrich; Über den Ursprung und die Hauptgesetze des wirtschaftlichen Wertes [The Nature and Essence of Theoretical Economics] (1884), p. 128.
  16. Wieser, Friedrich von; Der natürliche Werth [Natural Value] (1889), Bk I Ch V «Marginal Utility» (HTML).
  17. http://pidruchniki.com/82218/ekonomika/oborotniy_kapital
  18. http://stud.com.ua/19593/ekonomika/realniy_kapital
  19. Фінансовий ринок : Навч. посіб. / М. К. Колісник, О. О. Маслак, Є. М. Романів; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - Л. : Вид-во нац. ун-ту "Львів. політехніка", 2004. - 191 c. - Бібліогр.: 40 назв.
  20. David Harvey, Reading Marx's Capital, Reading Marx’s Capital - Class 11, Chapter 25, The General Law of Capitalist Accumulation (video lecture)
  21. Банківська діяльність // Словник фінансово-правових термінів / за заг. ред. д. ю. н., проф. Л. К. Воронової. — 2-е вид., переробл. і доповн. — К.: Алерта, 2011. — 558 с.
  22. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.
  23. https://www.foerderland.de/finanzen/finanzierung-im-ueberblick/venture-capital/ Означення венчурного капіталу на www.foerderland.de
  24. Ленин В. И. Империализм, как высшая стадия капитализма. — Полн. собр. соч., т. 27, С. 387.
  25. Значення слова «Фінансовий капітал» у Великій радянській енциклопедії
  26. В. І. Ленін Повне зібрання творів., 5 вид., т. 27, с. 344
  27. Shultz T.Human Capital in the International Encyclopedia of the Social Sciences. — N.Y., 1968, vol. 6.
  28. а б Pierre Bourdieu “Ökonomisches Kapital, kulturelles Kapital, soziales Kapital.” in Soziale Ungleichheiten (Soziale Welt, Sonderheft 2), edited by Reinhard Kreckel. Goettingen
  29. https://www.marxists.org/reference/subject/philosophy/works/fr/bourdieu-forms-capital.htm
  30. Ілляшенко С. М. Інноваційний менеджмент: Підручник. — Суми : ВТД ―Університетська книга, 2010. — 334 с.
  31. ЕМІСІЙНІ РІЗНИЦІ (ЕМІСІЙНИЙ ДОХІД). www.br.com.ua. Процитовано 2017-10-18. 
  32. Видяпин В. И., Добрынина А. И., Журавлева Г. П., Тарасевич Л. С. (2000). Экономическая теория. ИНФРА-М. ISBN 5-16-00300-2 Перевірте значення |isbn= (довідка).  Проігноровано невідомий параметр |section= (довідка)

Джерела[ред.ред. код]