Карабаський конфлікт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карабаський конфлікт
НКР.jpg
Дата: 1988–1994 (Карабаська війна)
1994–дотепер (прикордонні сутички)
Місце: Південний Кавказ
Результат:
Сторони
Вірменія Вірменія

Нагірно-Карабаська Республіка Нагірно-Карабаська Республіка

Азербайджан Азербайджан

За підтримки:

Командувачі
Вірменія Серж Саргсян
Вірменія Сейран Оганян
Nagorno-Karabakh Бако Саакян
Азербайджан Ільхам Алієв
Втрати
28,000–38,000 загиблих (1988—1994)[11]
3,000 загиблих (1994—2009)[12]
320+ загиблих (2010—2016)

Карабаський конфлікт (вірм. Արցախյան գոյամարտ, азерб. Qarabağ müharibəsi) — етнічний конфлікт між вірменами та азербайджанцями, котрий переріс у війну з 1988 р. по 12 травня 1994 р., переважно за контроль над Нагірним Карабахом. Військові сутички не припинилися і після підписання перемир'я[13].

Передісторія конфлікту[ред.ред. код]

Територія Нагірного Карабаху в давнину входила в межі провінції Арцах (в часи середньовіччя — вірменське феодальне князівство Хачен). Нагірний Карабах, населений переважно вірменами, на початку XX століття двічі (у 1905—1907 та 1918—1920 рр.) ставав ареною кровопролитного вірмено-азербайджанського конфлікту (детально див. Історія Нагірного Карабаху). У 1921 р. постановою Політбюро ЦК РКП(б) він був включений до складу Азербайджанської РСР зі створенням автономії (НКАО — Нагірно-Карабаська автономна область). Це викликало невдоволення вірмен, що протягом багатьох десятиліть вимагали приєднання НКАО до Вірменії (див. Міацум). До середини 1980-х років такі вимоги, однак, рідко ставали надбанням гласності, а будь-які дії в цьому напрямку негайно придушувалися.

Зовсім інші можливості надала розпочата М. Горбачовим політика радянської демократизації суспільного життя. Вже на початку жовтня 1987 року на мітингах у Єревані, присвячених екологічним проблемам, прозвучали вимоги передачі НКАО Вірменії, які згодом повторювалися в численних зверненнях, що прямували на адресу радянського керівництва. У 1987 — початку 1988 в регіоні посилюється невдоволення вірменського населення своїм соціально-економічним становищем, починається збір підписів під зверненням на підтримку вимоги про передачу Карабаху Вірменії. Керівництво Азербайджанської РСР і Компартії Азербайджану, зі свого боку, намагалося задіяти звичні командно-бюрократичні важелі, сподіваючись врегулювати ситуацію.

Карабаська війна (1988–94)[ред.ред. код]

Докладніше: Карабаська війна

Післявоєнний період (1994–дотепер)[ред.ред. код]

  • 5-6 грудня 1994 — РБРЄ перетворюється в ОБСЄ під час Будапештського саміту. Карабаський миротворчий мандат підтверджено.
  • 22 грудня 1994 — Парламент Нагірно-Карабаської Республіки обрав Роберта Кочаряна президентом.
  • 6 січня 1995 — Росія стає співголовою Мінської групи ОБСЄ спільно зі Швецією.
  • 23 вересня 1996 — Левон Тер-Петросян переобраний президентом на спірних виборах.
  • 24 червня 1996 — Кочарян обраний президентом Нагірно-Карабаської Республіки загальним голосуванням.
  • 14 лютого 1997 — США прийняті у ролі третьої співголови Мінської групи ОБСЄ.
  • 1 вересня 1997 — Аркадій Гукасян обраний президентом Нагірно-Карабаської Республіки.
  • 20-24 вересня 1997 — Посередники Мінської групи представляють новий план з мирного врегулювання, згідно з яким «Нагірний Карабах є державним і територіальним утворенням у складі Азербайджану».
  • 3 лютого 1998 — Левон Тер-Петросян подав у відставку.
  • 30 березня 1998 — Роберт Кочарян обраний президентом Вірменії.
  • 11 жовтня 1998 — Гейдар Алієв переобраний президентом Азербайджану.
  • Листопад 1998 — нова пропозиція МГ ОБСЄ («спільна держава»). Формулювання статусу НК говорить: «Нагірний Карабах є державним і територіальним утворенням у формі Республіки і утворює спільну державу з Азербайджаном в його міжнародно визнаних кордонах». Вірменія приймає пропозицію, Азербайджан — ні.
  • 25 квітня 1999 — Кочарян і Алієв проводять першу двосторонню зустріч у Вашингтоні.
  • 27 жовтня 1999 — в результаті збройного нападу на парламент Вірменії групою під керівництвом Наїрі Унаняна вбито Вазгена Саркісяна, Карена Демірчяна і ще шестеро високопоставлених осіб Вірменії.
  • 22 березня 2000 — замах на Аркадія Гукасян в Степанакерті. Самвел Бабаян заарештований.
  • 4-5 березня 2001 — Алієв і Кочарян знову зустрічаються в Парижі. За твердженнями деяких джерел, що є досить обізнаними, істотність «паризьких» і подальших «кі-вестських» принципів зводилося до приєднання Нагірного Карабаху до Вірменії і торгу навколо статусу транзитного транспортного коридору з «материкового» Азербайджану в Нахічевань через Мегрі. Згодом Азербайджан відкинув цю пропозицію.
  • 3-7 квітня 2001 — мирні переговори в Кі-Вест, штат Флорида, США.
  • 11 серпня 2002 — Аркадій Гукасян обраний президентом НКР на другий термін.
  • 5 березня 2003 — Роберт Кочарян обраний президентом Вірменії на другий термін.
  • 15 жовтня 2003 — в Азербайджані відбулися президентські вибори, на яких переміг Ільхам Алієв. Вибори супроводжувалися протестами опозиції, що переросли в масові безлади.
  • 19 лютого 2004 — в навчальному закладі НАТО в Будапешті лейтенант ЗС Азербайджану Раміль Сафаров, зарубав сокирою сплячого вірменського військовослужбовця — 26-річного лейтенанта Гургена Маркаряна. Обидва офіцери вивчали англійську мову в рамках програми НАТО «Партнерство заради миру». Суд, який тривав півтора року, визнав провину Сафарова і засудив його до довічного ув'язнення без права на амністію в перші 30 років.
  • 25 травня 2005 — в Баку відбулося офіційне відкриття нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан.
  • 2006 — згідно із заявами офіційних джерел, нова пропозиція МГ ОБСЄ розглядає проведення референдуму для визначення статусу Нагірного Карабаху, і виведення вірменських військ із суміжних з Нагірним Карабахом територій.
  • 10 лютого 2006 — в Парижі, в замку Рамбуйє відбулася зустріч за закритими дверима президентів Ільхама Алієва і Роберта Кочаряна. Ніяких домовленостей досягти не вдалося.
  • 10 грудня 2006 — загальнонародним референдумом прийнята Конституція НКР.
  • 19 липня 2007 — третім президентом НКР обраний Бако Саакян.
  • 19 лютого 2008 — третім президентом Вірменії обраний Серж Саркісян. За підсумками виборів пішли семиденні заворушення в Єревані у формі масових протестів проти порушень, що мали під час виборів. У сутичках загинуло щонайменше 8 осіб.
  • 4 березня 2008 — на лінії зіткнення вірменських та азербайджанських військ в Мартакертському районі відбулася збройна сутичка, найбільша з моменту укладення перемир'я. Вбито щонайменше 4 військовослужбовців.
  • 1 серпня 2008 — американський співголова Мінської групи ОБСЄ розкриває конфіденційні подробиці документа врегулювання нагірно-карабаського конфлікту. Згідно з Метьою Брайзою «Буде проведений референдум, на якому визначаться самі карабасці» і «Жителі Нагірного Карабаху самі вирішать, чи піде республіка під юрисдикцію Азербайджану або отримає незалежність». Офіційний Баку не заперечуючи це, заявляє лише, що референдум в Карабасі можливий через 15 або 20 років.
  • 2 листопада 2008 року — в Підмосков'ї президентами Азербайджану, Росії та Вірменії підписано декларацію по Нагірному Карабаху.
  • 21 листопада 2009 року Ільхам Алієв погрозився відновити військові дії проти Нагірно-Карабаської Республіки.[14]
  • 12 листопада 2014 року Збройні сили Азербайджану збили в районі села Кенгерлі Агдамського району вірменський бойовий вертоліт. Разом з тим, за інформацією вірменської сторони вертоліт належав збройним силам Нагірно-Карабахської Республіки і здійснював навчальний політ вздовж кордону. Внаслідок інциденту загинуло троє членів екіпажу.[15]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ‘Nagorno-Karabakh is Turkey's problem too,' says Erdoğan. Today's Zaman. 13 November 2013. Архів оригіналу за October 12, 2014. Процитовано 3 August 2014. «...Erdoğan noted that Turkey's unconditional support for Azerbaijan...» 
  2. Özden Zeynep Oktav (2013). Turkey in the 21st Century: Quest for a New Foreign Policy. Ashgate Publishing. с. 126. ISBN 9781409476559. «...Turkey's support for Azerbaijan in the conflict over Nagorno-Karabakh...» 
  3. Flanagan, Stephen J.; Brannen, Samuel (2008). Turkey's Shifting Dynamics: Implications for U.S.-Turkey Relations. Washington, DC: Center for Strategic and International Studies. с. 17. ISBN 9780892065363. «Turkey's border with Armenia has remained sealed since 1994, due to Turkish support for Azerbaijan in the Nagorno-Karabakh conflict.» 
  4. ‘Pakistan will continue supporting Azerbaijan on Nagorno-Karabakh’. Daily Times. 14 March 2015. 
  5. Hunter, Shireen (2004). Russia and the Transcaucasus: The Impact of the Islamic Factor. Islam in Russia: The Politics of Identity and Security. M.E. Sharpe. с. 349. «Aliev thanked Pakistan for its support in the Karabakh conflict.» 
  6. Murinson, Alexander (October 2014). The Ties Between Israel and Azerbaijan. Mideast Security and Policy Studies No. 110. Begin–Sadat Center for Strategic Studies. Архів оригіналу за 3 November 2014. «Israel supported the Azeri side in this conflict by supplying Stinger missiles to Azerbaijani troops during the war.» 
  7. de Waal, 2003, с. 285
  8. Winds of Change in Nagorno Karabakh. Euronews. 28 November 2009.
  9. Uppsala Conflict Data Program, Republic of Nagorno-Karabakh — civilians, viewed 2013-05-03
  10. Azerbaijani Soldier Shot Dead by Armenian Forces. Naharnet. Процитовано 22 October 2014. 
  11. See [7][8][9][10]
  12. Armenia and Azerbaijan: Preventing War. Europe Briefing N°60. International Crisis Group. 8 February 2011. с. 3. «There are no exact casualty figures since 1994, but most observers agree that as many as 3,000 people, mostly soldiers, have died. Crisis Group phone interview, Jasur Sumerinli, military expert, August 2009.» 
  13. а б Бої у Нагірному Карабасі: десятки загиблих
  14. Президент Азербайджану не виключає відновлення війни в Нагірному Карабаху
  15. Азербайджан збив військовий вертоліт над Нагірним Карабахом. INSIDER. 12.11.2014
  16. В Нагірному Карабасі знову поновилися бої

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]