Карабін (зброя)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Самозарядний карабін Симонова

Карабі́н (від арабського carab — зброя) — гвинтівка або рушниця зі зменшеною довжиною ствола; вкорочена та полегшена щоб спростити використання зброї верхи, у будівлях, у шанцях та в інших ситуаціях, коли стандартна гвинтівка була б задовгою та громіздкою. Зазвичай являє собою вкорочений варіант основної зброї армійських піхотних підрозділів[джерело?].

Історично перші карабіни з'явились у 15-му столітті. Їх використовували переважно для озброєння особового складу кінноти та артилерії. У наші часи карабінами озброюються підрозділи десантних військ, військ спеціальних операцій, екіпажі бронетехніки та бойових гелікоптерів, інженерні війська, підрозділи сил правопорядку та ін.

Велике розповсюдження карабіни набули під час Другої світової війни, коли досвід бойових дій довів кращу пристосованість цієї зброї до сучасної війни, ніж стандартних магазинних гвинтівок, створених для залпової стрільби на дистанції до 1 км. Зазвичай бойові дії велись на менших відстанях, тому компактність та менша вага карабінів при задовільній влучності сприяли більшій їх популярності.

Саме досвід використання стрілецької зброї у Другій світовій війні прискорив створення самозарядної та автоматичної зброї зменшених габаритів, придатної до ураження цілей на середніх дистанціях (200—600 м).

Історично розрізняють гладкоствольні та нарізні карабіни.

На сьогоднішній день активно використовуються магазинні з поздовжньо-ковзаним затвором, самозарядні, та автоматичні карабіни (наприклад, Mauser 98K; СКС; M4; АКС-74У).

Див. також[ред. | ред. код]