Караганда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Місто Караганда
каз. Қарағанды
Seal of Karaganda, Kazakhstan.png
Герб Караганди
Караганда
Основні дані
Країна Казахстан Казахстан
Область Карагандинська
Адміністрація Карагандинська
Засноване 1931 року
Населення 459778 осіб (2009[1])
Площа 543,28 км²
Густота населення 846,30 осіб/км²
Координати 49°51′29″ пн. ш. 73°07′19″ сх. д. / 49.85806° пн. ш. 73.12194° сх. д. / 49.85806; 73.12194Координати: 49°51′29″ пн. ш. 73°07′19″ сх. д. / 49.85806° пн. ш. 73.12194° сх. д. / 49.85806; 73.12194
Карта
Караганда (Казахстан)
Караганда
Караганда

Караганда (Карагандинська область)
Караганда
Караганда
Караганда у Вікісховищі?
Старий герб міста
План Караганды.svg
вулиця Леніна
Центральний вокзал Караганди
Билет автобус Караганда.png

Караганда́ (каз. Қарағанды) — місто в Казахстані, центр Карагандинської області, адміністративний центр Карагандинської міської адміністрації. Великий індустріально-промисловий, науковий і культурний центр.

10 лютого 1934 року Караганда отримала статус міста.

Сьогодні Караганда — найбільше місто області за населенням — 451,8 тис. осіб. (за станом на кінець 2006) і четверте за чисельністю населення в Казахстані (після — Алмати, Астани і Шимкенту).

Адміністративно місто поділене на два райони: імені Казибек-бі і Октябрський. Місцевими органами управління є міський акимат і міський масліхат.

У Караганді працюють великі підприємства з видобутку вугілля, а також підприємства машинобудування, металообробки і харчової промисловості. У місті працює велика кількість підприємств транспорту і зв'язку. Сьогодні Караганда є найбільшим промисловим, економічним і культурним центром Казахстану.

Етимологія[ред. | ред. код]

Вважається, що свою назву місто отримало від поширеного в цих місцях чагарника карагани (жовта акація).

каз. Қарағанды  — караганне.


Історія[ред. | ред. код]

Ще в XIX столітті на місці міста не було нічого. Існує легенда, що в 1833 році хлопчик-пастух Аппак Байжанов знайшов вугілля. В кінці XIX століття почався видобуток вугілля спочатку російськими купцями, потім французькими і англійськими підприємцями. На копальнях працювали жителі селищ Велика Михайлівка, Тихонівка, Зелена Балка і Новоузенка.

У 1930 році був відновлений активний видобуток вугілля і почалося будівництво тимчасових жител типу глинобитних напівземлянок для приїджих робітників і їх сімей. Потім були побудовані селища Майкудук, Нова Тихонівка і Пришахтинський, в яких оселилася основна маса новоприбулих робітників і фахівців. Значно зросло населення і в старих селищах.

20 березня 1931 року КАЗЦИК постановив утворити Карагандинську робочу Раду з самостійним бюджетом з безпосереднім підпорядкуванням КАЗЦИКу. Його центр знаходився в селі Велика Михайлівка, що увійшло пізніше до складу міста. У 1931 році шахтарське поселення Караганда перетворено в робітниче селище, а в 1934 році в місто.

Історія міста в будівництві[ред. | ред. код]

Упродовж усієї своєї історії Караганда забудовувалася планомірно і впорядковано, відповідно до генерального плану і проектів «Карагандагіпрошахт» та інших інститутів. Над розробкою проектів працювали добре підготовлені архітектори і конструктори.

Московськими архітекторами був розроблений перший генеральний план міста (1934—1938 рр.) під керівництвом Олександра Івановича Кузнецова, відомого архітектора і містобудівника, за проектами якого було побудовано не одне місто на території всього Радянського Союзу. Нове місто було розраховане на 300 тисяч жителів. Вдало була вирішена система громадських центрів у поєднанні з прямокутною організацією транспортних магістралей і взаєморозташуванням функціональних зон. Місто повинне було стати затишним і «співмасштабним до людини».

До кінця 1960-х років населення Караганди вже становило понад 300 тисяч. Архітекторам і містобудівникам стало зрозумілим, що необхідний новий генеральний план, розрахований як мінімум на 600 тисяч осіб. Головна ідея нового генплану полягала у створенні єдиного міста, що об'єднувало Старе і Нове місто. Південно-східний район Караганди, де почалося інтенсивне будівництво, став місцем формування сучасного центру міста.

1960—1970-ті роки — час, позначений радянським містобудуванням як «будівництво панельок». Одна з переваг Караганди перед іншими містами на радянському просторі — це те, що талановиті архітектори, в їх числі Станіслав Ілліч Мордвінцев (заслужений архітектор і лауреат державної премії Республіки Казахстан)[2], змусили панельні будинки «звиватися», грати кольором. У 1980-ті роки населення Караганди становило вже понад 600 тисяч мешканців. Нестримно зростало і саме місто. З'являлися нові мікрорайони, які стали «полігоном» для випробування нових містобудівних ідей. Архітекторам і містобудівникам удалося створити яскравий ансамбль різних за конфігурацією і поверховістю житлових будинків. У цей час ішло активне будівництво культурних пам'ятників, зводилися монументальні скульптури. У 1983 році в Караганді був побудований цирк. Проект викликав нарікання своєю дорожнечею і помпезністю. Проте міська влада наполягла і побудувала одну з найгарніших і найсучасніших споруд у республіці.

Наступне десятиліття стало для Караганди, так само як і для інших міст Казахстану, кризовим у всіх галузях економіки, у тому числі й містобудуванні.

З початком нового століття в місті знов закипіло будівництво: відновлюються головні вулиці, які були передбачені ще в першому плані будівництва міста, реконструюються житлові будинки, культурні й адміністративні будівлі, будуються нові помпезні торговельні центри, закладаються нові парки. До 10-річчя незалежності РК побудований Етнопарк, аналогів цьому парку немає в республіці: на невеликій території відтворений ландшафт Карагандинської області.

Караганда і українці[ред. | ред. код]

Розміщення довкола шахт і новобудов військово-промислового комплексу радянських концтаборів (Пєсчанлаг, Карлаг) привели до появи в цій місцевості українців, які складали до половини в'язнів. Нова хвиля ув'язнених українців наповнила концтабори повстанцями УПА і підпільниками ОУН, також члени їх родин і національно свідомі українці вивозилися на «спецпоселення»[3]. Після звільнення з ув'язнення радянський режим забороняв повертатися українцям додому, і вони осідали в Караганді та околицях. Також сюди потрапляли випускники українських навчальних закладів і якась їх частина тут залишилась.

Транспорт[ред. | ред. код]

Міський транспорт[ред. | ред. код]

Основні види міського транспорту: автобуси, тролейбуси і маршрутні таксі. В день міський транспорт перевозить 470 тисяч осіб. Основну частину пасажирообігу беруть на себе автобуси — 74 % всіх пасажирів, маршрутні таксі — 24 %, тролейбуси — 2 % пасажирів.(данні 2005 року)[4]

Міжміський транспорт[ред. | ред. код]

Аеропорт «Сари-Арка» пов'язує Караганду з багатьма містами світу. Він забезпечує прийом і випуск всіх типів літаків.

Залізничний вокзал Караганди, знаходиться в центрі міста. Поруч розташований автовокзал, утворюючи дуже зручний транспортний вузол. З Карагандинського автовокзалу[5] вирушають автобуси не лише по Казахстану, але і по Росії (міста Томськ, Омськ, Новосибірськ, Барнаул, Кемерово, Єкатеринбург, Тюмень, Казань), до Монголії (місто Улгій) і Киргизії (місто Бішкек).

Промисловість[ред. | ред. код]

У Караганді працюють великі підприємства вугільної промисловості. Машинобудування, металообробка, харчова промисловість. Обсяг виробництва промислової продукції міста в 2005 році склав 64,1 млрд.тенге.

Харчова промисловість[ред. | ред. код]

Найбільші підприємства:

  • Хлібозавод — ВАТ «Караганди-нан»
  • ВАТ «Карагандинський маргариновий завод»
  • ВАТ «Цукерки Караганди»[6].
  • ЗАТ ІП «Ефес Караганда пивоварний завод»
  • ТОО «Акнар» — птахофабрика.

Машинобудування і металообробка[ред. | ред. код]

Провідними підприємствами машинобудівної галузі є: ЗАТ «Карагандинський завод електротехнічного устаткування», «Карагандинський машинобудівний завод ім. Пархоменко», АОЗТ «КАРГОРМАШ-ІТЕКС»(Завод, вже не діє), ТОО фірма «Механомонтаж», ВАТ «Карагандинський літейно-машинобудівній завод», ВАТ «Автоматика», ТОО «Булат», «Езанол», ТОО «Темко».

Освіта[ред. | ред. код]

В місті знаходиться Карагандинський державний технічний університет.

Спорт[ред. | ред. код]

У місті базується хокейний клуб «Сариарка», який виступає в Казахстанській хокейній лізі і в чемпіонаті Росії серед команд вищої ліги.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат у Караганді різко-континентальний з суворими зимами, спекотним літом і замалою річною кількістю опадів.[7]. Влітку рослинність вигоряє.

Показник Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Рік
Абсолютний максимум °С 9 6 22 31 36 39 40 40 37 28 19 12 40
Середній максимум °С -9 -9 -3 11 20 25 27 25 19 9 -2 -8 9
Середня температура °С -14 -14 -6 5 13 19 21 18 12 3 -5 -11 3
Середній мінімум °С -19 -19 -12 -1 6 12 14 11 6 -1 -10 -16 -2
Абсоютний мінімум -42 -41 -35 -24 -10 -2 3 -1 -7 -19 -38 -43 -43
Норма опадів 21 19 18 22 36 36 41 33 22 35 27 22 332

Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Аркуш карти M-43-75 Караганда. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1985 р. Видання 1990 р. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]