Карло Сарачені

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Карло Сарачені
італ. Carlo Saraceni
Portrait of Carlo Saraceni.jpg
Анонім. «Портрет Карло Сарачені», 1616 р.
При народженні італ. Carlo Saraceni
Народження 1579(1579)
Венеція
Смерть 1620(1620)
  Венеція
Національність італієць
Громадянство Венецанська республіка
Жанр релігійний живопис, міфологічна картина, історичний жанр, портрет
Діяльність художник
Напрямок бароко, реалізм
Роки творчості 1600 -1620
Вплив римські караваджисти
Твори вівтарі,міфологічна картина, історичний жанр, портрет

Карло Сарачені у Вікісховищі?

Карло Сарачені (італ. Carlo Saraceni 1579, Венеція — 1620, Венеція ) — італійський художник доби раннього бароко.

Біографія[ред.ред. код]

Майбутній художник народився у місті Венеція. Він був сином купецької родини, що товгувала шовком. 1598 року він подався у папський Рим, де працював більшу частину власного життя. Не збережено точних відомостей про його навчання. За припущеннями, він працював помічником у майстерні Адама Ельсгаймера, німця за походженням. Низка творів раннього пероду творчості Сарачені свідчить або про вплив Адама Ельсгаймера, або про старанне вивчення його картин.

Впливи Караваджо[ред.ред. код]

Римські художники початку 17 ст. були у захваті від художніх знахідок художника Мікеланджело да Караваджо, позаяк сильне бічне освітлення і яскраві фарби давали помітний декоративний ефект. Більшість так і піднялась далі декоративних ефектів художньої манери Караваджо, так і засвоївши ні його емоційного настрою у картинах, ні глибин його трагічного світосприйняття.

Змагання з Караваджо мимоволі[ред.ред. код]

Докладніше: Смерть Марії

В творчому житті Карло Сарачені, однак, був епізод змагання із Караваджо мимоволі. Караваджо тримав замову на вівтар для римської церкви кармелітів Санта Марія делла Скала у районі Трастевере. Замовником був папський адвокат Лаерцо Керубіні. Караваджо, що мало рахувався із настановами римського академізма початку 17 ст., створив велику вівтарну картину, орієнтуючись на почуття простих вірян і в стилістиці творів північноіталійських майстрів — без зайвих розкошів. Простонародні типи апостолів і оточення бідної хижки, де на думку художника і померла Богородиця, ніяк не збігалося з вимогами багатіїв, котрі волали піднесеного образу св. Марії як цариці небесної. В картині Караваджо не було ні артибутів цариці небесної, ні умовно історичного одягу, ні колористичних скарбів. Суворий лад вівтарного образу прикрашали хіба що щирі почуття постонародних апостолів та велика червона завіса, що домінувала у драматичній сцені оплакування померлої.

Невдоволені замовники відхилили вівтарний образ роботи Караваджо, котрий розцінили як невідповідний і майже скандальний. Замову на новий образ для вівтаря отримав Карло Сарачені, що створив щось схоже на те, що від нього очікували, добропорядне і помірно драматичне.

Відкинутий варіант роботи Караваджо оцінили римські художники. Навіть деталі картини «Смерть Марії» були розтягнуті на художні цитати (особливо червона завіса, що додавала трагізму в і без того у драматичну сцену оплакування). Вівтар придбав для вельможного покупця (герцого Гонзага) фламандський художник Пітер Пауль Рубенс. Перед вивезенням картини з Рима посол герцога Джованні Маньї влаштував виставку одної катини у власному помешканні. Але аби не провокувати агресії і скандалу, на дні виставки діяла сувора заборона на копіювання вівтарого образу. Дотично відблиск скандальної історії із заміною вівтаря отримав і варіант картини Карло Сарачені, що донині зберігається на персісному місці у римській церкві.

Останні роки[ред.ред. код]

Карло Сарачені. «Видіння св. Франциска Ассізького», Стара пінакотека, Мюнхен.

1607 року Карло Сарачені сплатив мито і став членом римської академії св. Луки. Він продовжував працювати в стилістиці художніх знахідок Караваджо, котрий втік з Рима, рятуючи власне життя від папського покарання за скоїне убивство.

Сарачені продожив працю у нестабільній атмосфері папської столиці і лише іноді навколишні драми римського життя переходили у його твори. Тоді і виникали сцени не ідилічних пейзажів з міфологічними персонажами для декору палацових зал, а покинуті помешкання, безжально перетворені на тимчасові караульні, арсенали чи борделі, де розгублені вояки, криміналітет і авантюристи марнували чуже і власне життя. Але на драматичних сценах не заробиш грошей і Карло Сарачені раз у раз повертався до ідилічних пейзажів або необтяжливих зображень католицьких святих, трактуючи їх як побутові сцени.

Декоративні фрески[ред.ред. код]

Художник працював не тільки по замовам релігійних громад, а і для багатіїв. Як більшість італійських художників, він знавсяна техніці створення фресок. Ним були створені фрески Королівської зали у Квіринаьському палаці.

Смерть[ред.ред. код]

1620 року він повернувся у Венецію, де і помер. Його творчість, що була цілком у межах римської художньї школи, не мала сутєвого впливу на художню практику у Венеції, де склалась власна і потужна художня система.

Обрані твори (перелік)[ред.ред. код]

Карло Сарачені. « Мадонна з немовлям і св. Анною», Національна галерея старовинного мистецтва (Рим).
  • « Смерть Марії », Рим
  • « Св. Цецилія і янгол »
  • « Мученицька смерть св. Цецилії »
  • « Мадонна з немовлям, св. Анною та янголом »
  • « Видіння Св. франциска Ассізького »
  • « Андромеда, прикута до скелі »
  • « Св. Себастьян »
  • « Юдиф з відрубаною головою Олоферна »
  • « Відпочинок Св. Родини на шляху до Єгипту »
  • « Народження Богородиці», Лувр, Париж
  • « Поклоніння немовляті Христу»
  • « Венера і Марс», Музей Тиссена-Борнеміси, Мадрид
  • « Зречення апостола Петра »
  • « Мадонна з немовлям і св. Анною», Національна галерея старовинного мистецтва (Рим)
  • « Смерть Ікара »
  • « Пейзаж з покинутою Аріадною »


Обрані твори (галерея)[ред.ред. код]

Карло Сарачені. «Сини соромляться пьяного Ноя, але не син Хам», приватна збірка

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карло Сарачені

Джерела[ред.ред. код]

  • Malcolm Waddingham, "A Landscape Masterpiece by Saraceni" The Burlington Magazine 114 No. 828 (March 1972:157, 159)