Карл Краух

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл Краух
нім. Сarl Krauch
Karl Krauch.jpg
Народився 7 квітня 1887(1887-04-07)
Дармштадт, Велике герцогство Гессен, Німецька імперія
Помер 3 лютого 1968(1968-02-03) (80 років)
Бюль, Баден, Німеччина
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність хімік
Alma mater Гіссенський університет і Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла
Членство Леопольдина, Гайдельберзька академія наук і Гайдельберзька академія наук
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Батько Carl Krauchd
Діти Carl Heinrich Krauchd і Helmut Krauchd
Нагороди
Лицарський Хрест Воєнних заслуг
Хрест Воєнних заслуг I класу
Хрест Воєнних заслуг II класу
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Залізний хрест 2-го класу

Карл Краух (нім. Сarl Krauch, 7 квітня 1887(18870407), Дармштадт, Велике герцогство Гессен, Німецька імперія — 3 лютого 1968, Бюль, Баден, Німеччина) — німець, член нацистської партії, один з керівників концерну «IG Farben», професор, доктор філософії, лідерів воєнної економіки. Засуджений за вироком суду на Нюрнберзькому процесі зі справи IG Farben, де отримав шість років ув'язнення[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Карл Краух був сином хіміка й аптекаря Карла Крауха-старшого і його дружини Марти, уродженої Швадерер. Після закінчення школи з 1906 року вивчав хімію і ботаніку в Гіссенському університеті, а також в Гайдельберзькому університеті Рупрехта-Карла. В 1911 році здобув науковий ступень доктора наук та став працювати науковим співробітником в університеті Гіссена. З 1912 був також співробітником найбільшого на той час у світі хімічного концерну «Баденська анілінова і содова фабрика» (BASF).

Після початку Першої світової війни відправився солдатом на фронт, але вже в 1915 році був повернений на БАСФ як «незамінний співробітник» і став працювати на заводах у містах Оппау та Лойна. У 1922 році став комерційним директором фабрики з виробництва аміаку в Мерзебурзі. Після створення в 1925 році концерну «IG Farben» (IG Farbenindustrie AG i. L.) з 1926 до 1940 року був керівним співробітником.

У 1935 році Карл Краух очолив військовий відділ концерну й агентство посередництва (Vermittlungsstelle) зі зв'язків з Вермахтом, з 1936 по 1938 рік був керівником Служби досліджень і розвитку німецьких видів сировини й матеріалів.

У 1937 році вступив в НСРПН, а вже 22 серпня 1938 року став генеральним уповноваженим зі спеціальних питань хімічного виробництва (Generalbevollmächtigter für Sonderfragen der chemischen Erzeugung) в Управлінні з чотирирічного плану[ru]. З 1939 року обіймав посаду президента Імперської служби економічного розвитку (Reichsamt für Wirtschaftsausbau) в Управлінні з чотирирічного плану. Обіймаючи ці посади брав активну участь в підготовці Німеччини до війни[2]. З 1939 року був членом Президії Імперського комітету з науки і членом Наглядової ради «Kontinentale Öl AG». У 1939 році Адольф Гітлер нагородив Крауха Залізним хрестом за «перемогу на полі битви німецької індустрії». Гейдельберзький університет надав йому ступінь почесного доктора, а Берлінський університет — звання почесного професора. Крім того, Карл Краух став сенатором «Товариства кайзера Вільгельма з розвитку науки» (нім. Kaiser-Wilhelm-Gesellschaft zur Förderung der Wissenschaften) і членом Німецької академії дослідження авіації (нім. Deutsche Akademie der Luftfahrtforschung).

Після смерті Карла Боша в 1940 році став головою наглядової ради та генеральним директором «IG Farben», яку й обіймав до кінця війни. 5 червня 1943 нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста.

Після закінчення війни американці відправили Крауха під домашній арешт, а згодом заарештували. На процесі 6-го Американського військового трибуналу зі справи IG Farben («Сполучені Штати Америки проти Карла Крауха та інших») він був засуджений за використання праці ув'язнених концентраційних таборів. Його звинуватили у «військових злочинах та злочинах проти людяності через участь в поневоленні і примусу до рабської праці у великому масштабі мешканців концентраційних таборів і цивільних осіб в окупованих країнах і військовополонених, а також в поганому поводженні, залякуванні, тортурах і вбивстві поневолених людей»[3]. 30 червня 1948 року він був засуджений до 6 років тюремного ув'язнення[4]. Відбував покарання вЛандсбергській в'язниці[ru] в Баварії, а вже в 1950 році був звільнений від відбування покарання. Після цього був членом Наглядової ради компанії «IG-Nachfolgegesellschaft Chemische Werke Hüls AG», з 1955 року — директором «Hüls GmbH». 19 лютого 1965 Карл Краух був свідком на Процесі у справі співробітників концтабору Освенцим під Франкфуртом у зв'язку з використанням рабської праці в'язнів концтабору на підприємствах концерну «IG Farben»[5]..

Примітки[ред. | ред. код]

  1. CASE No. 57. THE I.G. FARBEN TRIAL TRIAL OF CARL KRAUCH AND TWENTY-TWO OTHERS. UNITED STATES MILITARY TRIBUNAL, NUREMBERG,. 14TH AUGUST, 1947- 29TH JULY, 1948. Архів оригіналу за 21 серпня 2018. 
  2. Collier, Martin; Pedley, Philip (2005). Hitler and the Nazi State (en). Heinemann. с. 141. ISBN 9780435327095. 
  3. «Химия и Жизнь», 2009, № 11 «Карл Бош — Нобелевский лауреат. Часть 2» — «Преемник»: vllajsp.moikompas.ru/compas/karl_bosh_2_nobelevskiy_laureat_
  4. Trials of War Criminals Before the Nuernberg Military Tribunals Under Control Council Law No. 10, Nuremberg, October 1946-April, 1949: Case 6: U.S. v. Krauch (I.G. Farben case) (en). U.S. Government Printing Office. 1949. с. 1327. 
  5. Wollheim Memorial. Архів оригіналу за 2013-03-17. Процитовано 2013-02-21. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь. — ISBN 5-17-015753-3 (ООО «Издательство АСТ»); ISBN 5-271-05091-2 (ООО «Издательство Астрель»).
  • Залесский К. НСДАП. Власть в Третьем рейхе. — ISBN 5-699-09780-5.
  • Эрнст Клее (Ernst Klee) «Словарь персоналий Третьего Рейха» («Das Personenlexikon zum Dritten Reich»). — Издательство Фишера, Франкфурт-на-Майне, 2007. — ISBN 978-3-596-16048-8. (2 издание)
  • Герман Вайсс (Hermann Weiß) «Биографический словарь Третьего рейха» («Biographisches Lexikon zum Dritten Reich»). — Издательство Фишера, Франкфурт-на-Майне, 1998. ISBN 3-10-091052-4
  • Джозеф Боркин «Преступление и наказание „И. Г. Фарбениндустри“». — Переводчик: Миньона Яновская, М.: Издательство «Прогресс», 1982. ID 4061797
  • Д. Айххольц. Цели Германии в войне против СССР. Об ответственности германских элит за агрессивную политику и преступления нацизма // «Новая и новейшая история», № 6, 2002.: http://vivovoco.astronet.ru/VV/PAPERS/HISTORY/WARCRIME.HTM