Кароль Антоневич-Болоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кароль Антоневич-Болоз
Կարոլ Անտոնեվիչ, Karol Antoniewicz-Bołoz
POL Karol Antoniewicz.jpg
Ім'я при народженні Кароль Антоневич-Болоз
Народився 6 листопада 1807(1807-11-06)
с. Скварява, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер 14 листопада 1852(1852-11-14) (45 років)
с. Обра, Провінція Позен, Королівство Пруссія, нині Великопольське воєводство, Польща
·холера
Поховання с. Обра, Провінція Позен, Королівство Пруссія, нині Великопольське воєводство, Польща
Громадянство Австрійська імперія
Національність поляк вірменського походження
Діяльність поет, письменник, католицький священик
Alma mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка і Львівський національний університет імені Івана Франка
Мова творів польська
Роки активності 1827—1852
Конфесія католицтво
Автограф Karol Antoniewicz signature.jpg
POL COA Antoniewicz.svg

CMNS: Кароль Антоневич-Болоз у Вікісховищі

Кароль Антоневич-Болоз (вірм. Կարոլ Անտոնեվիչ, пол. Karol Antoniewicz-Bołoz; 6 листопада 1807, с. Скварява[1], Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 14 листопада 1852, с. Обра, Провінція Позен, Королівство Пруссія[2][3], тепер Великопольське воєводство, Польща) — польський поет та письменник вірменського походження, римо-католицький священик, чернець ордену єзуїтів.

Біографія[ред. | ред. код]

Кароль Антоневич-Болоз народився 6 листопада 1807 року в селі Скварява поблизу Львова у вірменській родині.

У 1827 році закінчив юридичний факультет Львівського університету.

Брав активну участь у листопадовому повстанні 1830 року.

У 1833 році одружився з Зофією Никорович. В їхньому шлюбі народилося п'ятеро дітей, але, на жаль, усі вони померли від хвороб. Після короткочасної смерті їх дітей, Кароль розпочав благочинну діяльність, а у своєму маєтку у Скваряві відкрив початкову школу та шпиталь.

Після смерті дружини, він у 1839 році, став ченцем ордену єзуїтів та після дворічного новіціату 12 вересня 1841 року склав перші обіти.

Діяльність[ред. | ред. код]

Відомий як проповідник і місіонер, особливо під час селянських заворушень в 1846 року. Боровся проти пияцтва і був ініціатором благодійності. Після появи єзуїтів у Галичині у 1848 році Кароль Антоневич проповідував у Кракові, Прикарпатті, Сілезії та Великому Князівстві Познанському. В Обрі він заснував єзуїтський колегіум і став першим його настоятелем.

Доглядав за хворими на холеру та надавав їм непосильну допомогу, але, захворівши, і сам став жертвою епідемії холери. Помер Кароль Антоневич 14 листопада 1852 року в Обрі, де й був похований.

Творча спадщина[ред. | ред. код]

Кароль Антоневич написав велику кількість оповідань та віршів. Є автором відомих релігійних пісень:

  • «Biedny, kto Ciebie nie zna od powicia»;
  • «Chwalcie łąki umajone»;
  • «Do Betlejemu pełni radości» (колядка);
  • «Nazareński śliczny kwiecie»;
  • «Nie opuszczaj nas»;
  • «O Józefie uwielbiony»;
  • «O Maryjo, przyjm w ofierze»;
  • «Panie, w ofierze Tobie dzisiaj składam» та багатьох інших.

Незадовго до вступу в орден, він написав пісню-гімн, яка є вираженням людської «долини сліз» і, одночасно, особистим виразом віри, надії і любові — «В хресті страждання, в хресті спасіння».

У поезії Антоневича домінують три ідейно-тематичних гілки — свідоме переживання благодаті Божого дитинства, прийняття страждання як важливого елемента християнського життя та посилена любов і шанування Пресвятої Діви Марії. Останнім твором, завершеним вже після смерті автора, одним з його братів священнослужителів — коляда для дітей «Розсадник». Книга була вперше видана у Познані видавництвом Л. Межбаха у 1857 році.

Твори Короля Антоневич видавалися у різних світських і релігійних періодичних виданнях:

  • «Sonety» (Lemberg, 1828);
  • «Bielany, poezya» (Lemberg, 1829);
  • «Stanzen eines nordischen Aschenmannes» (Wien, 1831);
  • «Listki palmowe» (Wien, 1834);
  • «Wspomnienia Mikuliczyna 1833» (Lemberg, 1834);
  • «Majówka w Orzechówce» (1845);
  • «Święty Isydor, oracz. Podarek dla szkółek ludu naszego» (Leszno, 1849);
  • «Obrazki z życia ludu wiejskiego dla szkółek wiejskich» (Lemberg, 1850);
  • «Czytania świąteczne dla ludu naszego» (zwei Teile, Krakau, 1850);
  • «Droga krzyżowa. Z rycinami stacyj» (Krakau, 1850);
  • «Pamiątka jubileuszu w roku 1851» (Krakau, 1851);
  • «Ojcze nasz. Upominek missyjny dla matek i dziatek» (Leszno, 1852);
  • «Nauki i mowy przygodne miane w Krakowie» (Krakau, 1853);
  • «Wspomnienia missyjne z roku 1846» (Posen, 1855).

Наприкінці XX століття його твори були видані окремими книгами:

  • Antoniewicz Karol Bołoz. «Już majowe świecą zorze…» (Gazeta Niedzielna, 1990);
  • Antoniewicz Karol Bołoz. «Kwiat nadziei, kwiat miłości…» (Gazeta Niedzielna, 1990);
  • Antoniewicz Karol Bołoz. «Majowe kwiecie» (Gazeta Niedzielna, 1992);
  • Antoniewicz Karol Bołoz. «Majowe kwiecie» (Gazeta Niedzielna, 1994);
  • Antoniewicz Karol Bołoz. «Ona czuwać będzie…» (Gazeta Niedzielna, 1990).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Barącz S. Żywoty sławnych Ormian w Polsce]… — S. 16.
  2. Село Обра тоді належало до Провінції Позен (Королівство Пруссія), а поляки далі продовжували називати цю територію Велике князівство Познанське
  3. Barącz S. Żywoty sławnych Ormian w Polsce]… — S. 23.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Constantin von Wurzbach: Antoniewicz, Karl Boloz, Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. Band 1. Verlag L. C. Zamarski. — Wien 1856. — S. 48 f.
  • Słowniki: Polski Słownik Biograficzny; EK; Nowy Korbut; EWoJ.
  • Biografie: J. Poplatek: Ks. K. B.-A. TJ (1808—1852).
  • 'K. Drzymała Ks. K. A. TJ. // Homo Dei 27. —1958. — nr.  1. — S. 21–27. (пол.)
  • Barącz S. Żywoty sławnych Ormian w Polsce. — Lwów, 1856. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]