Кароль Антоневич-Болоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Кароль Антоневич-Болоз
Կարոլ Անտոնեվիչ, Karol Antoniewicz-Bołoz
POL Karol Antoniewicz.jpg
При народженні Кароль Антоневич-Болоз
Народження 6 листопада 1807(1807-11-06)
  с. Скварява, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Смерть 14 листопада 1852(1852-11-14) (45 років)
  с. Обра, Провінція Позен, Королівство Пруссія, тепер Великопольське воєводство, Польща
Поховання с. Обра, Провінція Позен, Королівство Пруссія, тепер Великопольське воєводство, Польща
Національність поляк вірменського походження
Громадянство Австро-Угорська імперія
Релігія католицтво
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Мова творів польська
Рід діяльності поет, письменник, католицький священик
Роки активності: 1827—1852
POL COA Antoniewicz.svg

CMNS: Кароль Антоневич-Болоз на Вікісховищі

Кароль Антоневич-Болоз (вірм. Կարոլ Անտոնեվիչ, пол. Karol Antoniewicz-Bołoz; 6 листопада 1807, с. Скварява[1], Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 14 листопада 1852, с. Обра, Провінція Позен, Королівство Пруссія[2], тепер Великопольське воєводство, Польща) — польський поет та письменник вірменського походження, католицький священик, член ордену єзуїтів.

Біографія[ред.ред. код]

Кароль Антоневич-Болоз народився 6 листопада 1807 року в селі Скварява поблизу Львова у вірменській родині.

У 1827 році закінчив юридичний факультет Львівського університету.

Приймав активну участь у листопадовому повстанні 1830 року.

У 1833 році одружився з Софією Никорович. В їхньому шлюбі народилося п'ятеро дітей, але, нажаль, усі вони померли від хвороб. Після короткочасної смерті їх дітей, Кароль розпочав благочинну діяльність, а у своєму маєтку у Скваряві відкрив початкову школу та шпиталь.

Після смерті дружини, він у 1839 році, став ченцем ордену єзуїтів та після дворічного новіціату 12 вересня 1841 року склав перші обіти.

Діяльність[ред.ред. код]

Він прославився як проповідник і місіонер, особливо під час селянських заворушень в 1846 року. Боровся проти пияцтва і був ініціатором благодійності. Після появи єзуїтів в Галичині у 1848 році Кароль Антоневич проповідував у Кракові, Прикарпатті, Сілезії та Великому Князівстві Познанському. У Обрі він заснував єзуїтський колегіум та став першим його настоятелем.

Доглядав за хворими на холеру та надавав їм непосильну допомогу, але, захворівши, і сам став жертвою епідемії холери. Помер Кароль Антоневич 14 листопада 1852 року у Обрі, де й був похований.

Творча спадщина[ред.ред. код]

Кароль Антоневич написав велику кількість оповідань та віршів. Є автором відомих релігійних пісень:

  • «Biedny, kto Ciebie nie zna od powicia»;
  • «Chwalcie łąki umajone»;
  • «Do Betlejemu pełni radości» (колядка);
  • «Nazareński śliczny kwiecie»;
  • «Nie opuszczaj nas»;
  • «O Józefie uwielbiony»;
  • «O Maryjo, przyjm w ofierze»;
  • «Panie, w ofierze Tobie dzisiaj składam» та багатьох інших.

Незадовго до вступу в орден, він написав пісню-гімн, яка є вираженням людської «долини сліз» і, одночасно, особистим виразом віри, надії і любові — «В хресті страждання, в хресті спасіння».

У поезії Антоневича домінують три ідейно-тематичних гілки — свідоме переживання благодаті Божого дитинства, прийняття страждання як важливого елемента християнського життя та посилена любов і шанування Пресвятої Діви Марії. Останнім твором, завершеним вже після смерті автора, одним з його братів священнослужителів — коляда для дітей «Розсадник». Книга була вперше видана у Познані видавництвом Л. Межбаха у 1857 році.

Твори Короля Антоневич видавалися у різних світських і релігійних періодичних виданнях:

  • «Sonety» (Lemberg, 1828);
  • «Bielany, poezya» (Lemberg, 1829);
  • «Stanzen eines nordischen Aschenmannes» (Wien, 1831);
  • «Listki palmowe» (Wien, 1834);
  • «Wspomnienia Mikuliczyna 1833» (Lemberg, 1834);
  • «Majówka w Orzechówce» (1845);
  • «Święty Isydor, oracz. Podarek dla szkółek ludu naszego» (Leszno, 1849);
  • «Obrazki z życia ludu wiejskiego dla szkółek wiejskich» (Lemberg, 1850);
  • «Czytania świąteczne dla ludu naszego» (zwei Teile, Krakau, 1850);
  • «Droga krzyżowa. Z rycinami stacyj» (Krakau, 1850);
  • «Pamiątka jubileuszu w roku 1851» (Krakau, 1851);
  • «Ojcze nasz. Upominek missyjny dla matek i dziatek» (Leszno, 1852);
  • «Nauki i mowy przygodne miane w Krakowie» (Krakau, 1853);
  • «Wspomnienia missyjne z roku 1846» (Posen, 1855).

Наприкінці XX століття його твори були видані окремими книгами:

  • Antoniewicz Karol Bołoz. «Już majowe świecą zorze…» (Gazeta Niedzielna, 1990);
  • Antoniewicz Karol Bołoz. «Kwiat nadziei, kwiat miłości…» (Gazeta Niedzielna, 1990);
  • Antoniewicz Karol Bołoz. «Majowe kwiecie» (Gazeta Niedzielna, 1992);
  • Antoniewicz Karol Bołoz. «Majowe kwiecie» (Gazeta Niedzielna, 1994);
  • Antoniewicz Karol Bołoz. «Ona czuwać będzie…» (Gazeta Niedzielna, 1990).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Sadok Barącz. Żywoty sławnych Ormian w Polsce. — S. 16.
  2. Село Обра тоді належало до Провінції Позен (Королівство Пруссія), а поляки далі продовжували називати цю територію Велике князівство Познанське. Sadok Barącz. Żywoty sławnych Ormian w Polsce. — S. 23.

Джерела[ред.ред. код]

  • Constantin von Wurzbach: Antoniewicz, Karl Boloz, Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. Band 1. Verlag L. C. Zamarski, Wien 1856, S. 48 f.
  • Słowniki: Polski Słownik Biograficzny; EK; Nowy Korbut; EWoJ.
  • Biografie: J. Poplatek: Ks. K. B.-A. TJ (1808—1852).
  • K. Drzymała: Ks. K. A. TJ. Homo Dei 27: 1958 nr 1 s. 21–27.
  • Sadok Barącz. Żywoty sławnych Ormian w Polsce. — Lwów, 1856.

Посилання[ред.ред. код]