Кароль Лянцкоронський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Кароль Лянцкоронський
Karol Lanckoroński
Karl Graf Lanckoronski-Brzezie.jpg
Народження 4 червня 1848(1848-06-04)
  Відень
Смерть 15 липня 1933(1933-07-15) (85 років)
  там само
Національність поляк
Громадянство Австрійська імперія Австрійська імперіяАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Мова творів польська[1]
Рід діяльності посол парламенту, мистецтвознавець, письменник
Член
Рід Лянцкоронські
Діти Karolina Lanckorońska[d]
Нагороди та премії
Кавалер ордена Золотого руна

Кароль Лянцкоронський у Вікісховищі?
Malczewski-portret Lanckorońskich.jpg
Кароль з донькою Кароліною

Ка́роль Антоній Лео Людвік Лянцкоро́нський (пол. Karol Antoni Leo Ludwik Lanckoroński, нім. Karl Graf Lanckoroński(-Brzezie); 4 червня[2] 1848, Відень — 15 липня 1933, там само) — граф, польський мистецтвознавець, колекціонер, письменник, мандрівник, спадковий член Палати Панів в австрійській Державній Раді, віце-президент Організації Культурної Оборони в Галичині, кавалер ордену Золотого Руна, мальтійський кавалер. Доктор права.

Був власником маєтків у Східній Галичині (Розділ, Комарно, Ягільниця), Королівстві Польськім (Водзіслав коло Єнджейова) і Штирії (Фрауенвальд).

Життєвий шлях[ред.ред. код]

Народився у Відні в родині Казімежа Вінцентія Міхала Лянцкоронського (1802—1874, член галицького станового сейму, довічний член Палати панів австрійського Райхсрату з 1861) і його дружини Леонії з Потоцьких[3]. Після закінчення гімназії відбув студії у Віденському університеті (1866—1870), закінчивши їх із здобуттям ступеня доктора права (1870).

У молодості багато подорожував по Європі, а також вздовж африканського і азіатського узбережжя Середземного моря. Найбільше подорожував по Італії і став визначним знавцем італійського мистецтва. У 1882 році взяв участь в експедиції австрійського археолога Отто Бенндорфа до Лідії в Малій Азії. Через два роки організував і фінансував велику наукову експедицію до Памфілії і Пісідії (також в Малій Азії). У цій експедиції, крім австрійських археологів, взяли участь професор історії мистецтва Ягелонського університету Мар'ян Соколовський, а також художник Яцек Мальчевський, який мав приязні стосунки з Каролем.

В 1885 році відбулася наступна експедиція до Памфілії і Пісідії, відправлена Лянцкоронським. Завдяки цим експедиціям було досліджено і описано руїни стародавніх міст з часів Римської імперії. Результати досліджень були видані стараннями Лянцкоронського у книзі під назвою «Міста Памфілії і Пісідії», яку перекладено на німецьку, польську і французьку мови (версія польська, т. І — ІІ, Краків 1890 і 1896). В 18881889 рр. Лянцкоронський подорожує навколо світу, затримується в Індії і Японії, де досліджує місцеве мистецтво. Обширний щоденник тієї подорожі був виданий німецькою, а наступний польською мовами («Naookolo ziemi 1888—1889», Kr.1896). Велика заслуга Лянцкоронського полягала у доведенні до реставрації славетної ранньохристиянсько-римської базиліки в місті Аквілея у північно-східній Італії і видання ілюстрованої монографії про врятовану пам'ятку («Dom von Aquileia» Wien 1906). Член Товариства опіки над польськими пам'ятками мистецтва і культури. 8 березня 1912 року іменований почесним членом товариства.[4]

Громадська діяльність. Колекціонування[ред.ред. код]

Стараннями Лянцкоронського також багато завдячують збереженню пам'яток мистецтва у Відні та Польщі. Як співорганізатор і член найвищих австрійських відомств в справах мистецтва — причинився до утворення на терені всієї держави установи, яка опікувалася пам'ятками, а також сучасної консерваторської служби. В Польщі зацікавлення Лянцкоронського були сконцентровані у справі реставрації Вавелю. Під кінець XIX ст. став членом опікунського комітету над відновленням вавельської катедри, для котрої фундував саркофаг королеви Ядвіґи, виконаний в 1901 році Антонієм Мадейським.

Колекціонував скульптури і керамічні вироби стародавніх Греків і Римлян. З подорожі навколо світу привіз староіндійські, китайські і японські твори мистецтва. Було багато репрезентовано польських творів мистецтва, зокрема кілька портретів роботи Марчелло Баччареллі (пол. Bacciarellego), колекція родинних портретів Жевуських, Лянцкоронських і Потоцьких, картини і малюнки Пйотра Міхаловського, Артура Гроттгера, Яна Матейка, Яцка Мальчевського, Казімєжа Похвальського. В 18921894 роках коштом Лянцкоронського у Відні збудовано показний палац в необароковім стилю, в якому зберігалась його колекція. Поза Віднем Лянцкоронський збирав твори мистецтва і в своїй літній резиденції в Роздолі[5].

Брав активну участь в засіданнях Польського Кола в австрійському парламенті, був головою комітету по відновленню польського костелу при вул. Rennweg у Відні, відкритого в 1898 році. Офірував Кабінетові мистецтв і Археології Ягелонського університету гіпсові відливи італійських скульптур епохи ренесансу, а Академії Мистецтв в Римі — зібрання кільканадцяти тисяч фоторепродукцій творів мистецтва. В 1891 році був обраний членом-кореспондентом Академії Мистецтв, в 1907 йому було надано звання доктора honoris causa Ягелонського університету. Лянцкоронський також був членом Академії Наук у Відні, і доктором honoris causa Берлінського університету. В 1903 році йому було надано Орден золотого Руна, а на початку 1914 року — отримав номінацію Великого Охмістра (Oberstkammerer) це був найвищий двірський сан.

Після закінчення І Світової війни і розпаду Австро-Угорщини, Лянцкоронський залишається у Відні. 1918 року разом з колишнім міністром для Галичини Казимиром Хлендовським, колишнім шефом цісарської канцелярії Яном Левицьким і журналістом Бернардом Шарліттом увійшов у склад комісії створеної, під час останньої війни. Помер 15 липня 1933 року у Відні.

Родина[ред.ред. код]

Лянцкоронський був тричі одруженим, з австріячками Марією Зальм (одруження стає невизнаним в 1882 році) і Францішкою Аттемс (померла в 1893 році), також з прусачкою Маргарет фон Ліхновски. Мав троє дітей, які всі були виховані поляками:

  • Антоній (1893—1965), до 1939 року економічний діяч у Польщі, в 1939—1945 рр. — працівник Міжнародного Червоного Хреста в Женеві, в 1960 році створив фонд імені Карла Лянцкоронського у Швейцарії. В 1967 році Кароліною і Аделаїдою цей фонд був перейменований на фундацію ім. Лянцкоронських, яка фінансово підтримує польські культурні інституції.
  • Кароліна (1898—2002)[джерело?].
  • Аделаїда (народ. 1903).

Зауваги[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb14628396s
  2. Єжи Дунін-Борковський вказав, що 4 листопада → Dunin-Borkowski J. Almanach błękitny… — S. 526.
  3. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — T. 13. — S. 534 (одрук, має бути 345). (пол.)
  4. Kronika // Architekt. — 1912. — № 3—4. — S. 38.
  5. Замок у Роздолі з висоти пташиного польоту

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]